...
Преподобний Вассіан Сліпий 001 18 e1681221009555
Житія святих,  Квітень

Преподобний Вассіан Сліпий

Місяця квітня на 25-й день

Схиіеромонах Вассіан (в миру Василь Балашевич) народився в 1745 році в повітовому місті Погар Стародубського полку Чернігівської губернії. З раннього дитинства відрізняючись лагідністю і глибокодумністю, він був улюбленцем в сім’ї, а близькі сусіди ставили його в приклад своїм дітям.

Походить з міщанського стану, народившись в бідній сім’ї, Василь не знав розкоші і достатку і дуже рано привчився до стриманості і праці. Улюбленим же його проведенням часу було щоденне ходіння до церкви. Там, наблизившись до самого амвону, з жадібністю дослухався Василь до богослужбових вигуків священнослужителів і чуйно прислухався до кожного слова церковних піснеспівів. Святі семена слова Божого впали на добрий грунт і, потроху розростаючись, дали згодом рясний плід.

Від природи схильний до усамітнення і тиші, юний отрок уникав вуличної забави та дитячих ігор. Найулюбленішим для нього було читання житій святих, які отримував Василь від приходського священика. З якою жадібністю допитливого розуму накинувся юнак на ці благодатні розповіді про життя угодників Божих!

Скільки повчальних прикладів християнської віри і благочестя почерпнув він з цих богонатхненних книг! Характер його отримав рішучий напрямок, відмовився душою від земного, і юнацьке серце Василя запалало сильною любов’ю до Бога.

На ньому збулися слова: «Сину мій, якщо приймеш слова мої ти, а накази мої при собі заховаєш, щоб слухало мудрости вухо твоє, своє серце прихилиш до розуму…» ( Приповісті 2:1-2). Коли юнакові виповнилося 19 років, він рішуче зважився назавжди піти в монастир, щоб присвятити себе на служіння Богу. Але батьки, дізнавшись про намір свого сина, стали опиратися його таємному бажанню і стали просити вступити в шлюб. Не бажаючи перечити батьківській волі, Василь поступився їх наполегливим проханням і в тому ж році одружився. Однак недовго прожив юний чоловік з молодою дружиною: дружина його небезпечно захворіла і невдовзі померла, залишивши під опіку чоловіка двох крихіток-дочок Тетяну і Феклу. Незабаром померли і батьки Василя, тому він, проживши якийсь час в рідному місті, продав майно своє і переїхав з дітьми до Києва, де перед духовними очима його відкрилися нові горизонти. Тут перед очима його відкрилися нові горизонти і торжествуючі святині древнього Києва, які ще глибше затверджували його в вірі і розширили прагнення його до небесних шляхів.

Важко було жити в світі працелюбному Василю. Різні дрібниці, потреби і чвари життєві завдавали йому численні скорботи, а до печалі і зітхань приєдналася турбота про виховання малолітніх дочок. Але «добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості…» (Плач Єр. 3:27): з допомогою Божою і молитвою на устах все переміг Василь. Старша дочка його була видана заміж, а молодша — Фекла поступила в Києво-Флорівський дівочий монастир і постриглася в чернецтво з ім’ям Паісія. Тоді і Василь вирішив приступити до виконання даної Богу обітниці.

У 1793 році він поступив в Києво-Видубицький монастир на послух і цілих 6 років невтомно працював там в світському званні нарівні з іншими послушниками. Коли ж економ Києво-Софійського митрополичого будинку на старості років своїх став проситися на спокій, то за відмінну поведінку, начитаність і великі господарські пізнання на його місце був призначений Василь.

21 червня 1799 року відбувся постриг його в чернечий чин і названо ім’я йому — Вавила. Радощам новопостриженого інока не було меж. Від юності плекав мрію, яка тепер здійснилася, і, відмовившись від світу, Вавила міг вступити на великий подвиг християнського благочестя.

У 1799 році для приведення в порядок економічної частини Київської Духовної Академії монах Вавила був призначений на новозасновану посаду академічного казначея. Великі і численні були його труди на цій ниві, і доводилося вести їх самостійно, без будь-якого керівництва і попередніх прикладів. І в результаті, можна сміливо сказати, що монах Вавила, будучи першим казначеєм Академії, доклав чимало труда, поки своєї розважливістю, досвідченістю і невсипущими трудами привів економічну частину її в квітучий стан.

Юні вихованці Академії, з яких вийшло згодом чимало знаменитостей Вітчизни, віддавали отцю Вавилов велику увагу. Вважаючи його духовидцем, вони приходили до нього з деякою боязкістю і страхом і в мирній бесіді зі старцем черпали з криниці його мудрих, натхненних промов «солодку воду життя». «Біжіть неробства, — говорив він їм, — займіться працею… У праці знайдете надійний щит страстям. Коли пропустив ти день, — скористайся іншим: Господь підкріпить тебе милосердям і пошле за труд твій відплату… Отже, поки ти живий, — шукай завжди чогось навчитися…»

Плідні труди отця Вавили і ревна його діяльність привернули прихильну увагу митрополита Гавриїла (Банулеско), а тому 4 березня 1800 року отець Вавила був висвячений у сан ієродиякона, а 22 липня того ж року — у сан ієромонаха.

Прагнення до духовних подвигів, що запалало в серці отця Вавили ще в юності, розгоралося все сильніше і сильніше. Не задовольняючись загальними іночеськими обітницями, монах Вавила побажав догоджати Богу вищими подвигами благочестя, а тому в 1802 році подав прохання про постриження його в великий ангельський образ — схиму.

Митрополит Гавриїл, який побоювався, щоб суворе подвижницьке життя отця Вавили не стало якось йому на заваді при виконанні ним обов’язків казначея, всіляко умовляв старця зачекати. Але отець Вавила відповідав: «Владико! Я старий уже… Я не відаю, що станеться зі мною завтра… Кожен день я випробовую серце своє і знайшов, що ніщо не може задовольнити і наповнити його, крім Бога…»

Постриг отця Вавили звершено було в Китаєвій пустині ігуменом Кіпріаном, й названо було йому ім’я Вассіан.

Недовго пробув після того отець Вассіан в Академії. Від постійних трудів, недоспаних ночей і робочої напруги він ослаб очима. Абсолютно вибившись із сил і втративши здоров’я, старець в тому ж 1802 році попросився на спочинок в Києво-Печерську Лавру.

Переміщений в Китаєву пустинь старець Вассіан був призначений до чергового Богослужіння і духовничеської посади. З переходом отця Вассіана в Києво-Печерську Лавру почалося для нього нове життя, сповнене благодатних годин усамітнення і духовної співбесіди з Богом. Передають, що коли він молився перед Престолом під час Богослужіння, то, наповнюючись священного захвату, обливався слізьми при проголошенні великих слів Божественної літургії.

Цілих 5 років трудився отець Вассіан в Китаєвій пустині, не пропускаючи жодного богослужіння, звершуючи різні треби і задовольняючи духовні потреби своїх численних духовних чад. Довго б іще попрацював він на широкому просторі Ниви Божої, але Бог судив інакше: зір його погіршав настільки, що він перестав розрізняти навколишні предмети і навіть людей, а 28 січня 1807 року старець абсолютно осліп.

Але схимник не сумував, а з покірністю і без нарікання дякував Творцю: «Господи, — говорив він, — Господи, упокоривший гординю душі моєї сліпотою тілесною, просвіти мої уявні очі серця, так славлю і поклоняюся Пресвятому імені Твоєму».

Після осліплення очей отець Вассіан був переведений в Лавру і призначений в лікарняний монастир на проживання. Але і тут не залишав він свого звичайного правила і трудів: тільки-но били в дзвін, неспішними кроками прямував він в храм Божий. Молитва його була полум’яна і незвичайна, але подвиг молитви він з’єднував з великим постом. Такими подвигами він привернув до себе дари Духа Святого, і хоча плоттю був земний жилець, але духом з’єднувався з небесним і вічним. А тому ім’я отця Вассіана стало привертати до себе натовпи народу, і незабаром подвиги і християнські звитяги його стали відомі всій Росії.

Рідкісний з відвідувачів Лаври, почувши про доброчесне і богоугодне житіє старця Вассіана, не прийшов до нього за порадою і розрадою. І благоліпний старець нікому не відмовляв в прийомі, всіх приймав з любов’ю і ласкою як істинний пастир і ніжний отець. І милосердний Господь, Який випробовує серця і утроби людей, бачачи в ньому щирого і вірного раба Свого, удостоїв старця дару прозорливості, ретельно приховуваного їм під покровом свого смирення.

Але не тільки люди мирські вдавалися до нього за порадою і розрадою, — майже вся лаврська братія обрала його своїм духівником, бо багатьом з них він був восприємним отцем по монашеству. Кожен бачив в ньому і лагідного отця, який наставляв словом, але більш за все — прикладом святості власного життя.

Так проходили дні за днями. З келії своєї старець Вассіан виходив рідко. І як не уникав він марної людської слави, проте благочестя отця Вассіана було відомо не тільки багатьом чадам Церкви Христової, але, дійшовши до Петербурга, привернуло до нього особливу увагу навіть самих монархів.

Так що в 1816 році, коли увінчаний славою умиротворителя Європи імператор Олександр I на шляху зі згорілої в 1812 році Москви приїхав до Києва, щоб поклонитися його святиням, то першим кроком до насичення його духовної спраги було відвідання ним сліпого схиіеромонаха Вассіана.

У призначений час Імператор так тихо увійшов до келії сліпого старця, отець Вассіан згодом надів на себе епітрахиль і приступив до здійснення сповіді. Кругом була напівтемрява, і панувала благодатна тиша. Володар великої Росії, з дитячою вірою припадав перед образами на коліна, зі смиренням і лагідністю каявся в своїх вчинках і справах в присутності простого, сивочолого ченця… Як би відмовившись від земної слави і відчуваючи свою нікчемність перед Творцем, з дитячою покірністю віддавав він Йому своє серце, вдаючись при цьому до допомоги і заступництва прозорливого старця.

Важко розповісти про всі труди і духовні подвиги старця. Внутрішнє життя його, подібно до життя всіх ревнителів благочестя, було відзначене глибокою сокровенністю. Його зрозуміють лише ті, іже Христові суть, і які самі постійно ведуть складну внутрішню боротьбу з незримим ворогом нашого спасіння.

Настав 1827 рік. Старець і за зовнішнім виглядом став знемагати. Перебуваючи під частими недугами, він зачинився в келії і нікого не приймав до себе. Зрідка його відвідували рідні доньки або близькі духовні чада.

З великим нетерпінням збирався старець в загробний шлях. Зрідка порушував пануючу в келії тишу своїми глибокими зітханнями: «Господи, — шепотіли уста його, — згадую час смертний і каюсь, так, не без надії спасіння від світу цього відійду…

Згадую Суд Страшний і каюсь, та не з гріхами моїми тамо явлюся… Згадую солодкість вічного життя і муки смерті вічної і молюся Тобі, Господи… Змилосердься, Боже мій, сльозами покаяння мого… Змилосердься, Боже мій, і відкрий мені райські двері Царства Твого…»

Незадовго до смерті, 28 лютого, старець запросив до себе лікарняного начальника ієромонаха Филимона і, як би віщуючи швидку кончину свою, сказав йому:

— Смерть дає кінець всім розрадам земним. Як нічого не внесли ми з собою в цей світ, коли народилися на світ, так нічого і винести звідси не можемо. Бідний і голий я, і немає у мене нічого… Але ось вам хрест… Його подарував мені Цар… Візьміть його і передайте в ризницю Лаври…

Незабаром після цього старець зовсім перестав вставати з ліжка. Вночі з 24 на 25 квітня отцю Вассіану зробилося зовсім погано: старець ледь дихав і рано вранці віддав Богові душу…

Першу панахиду звершив намісник Лаври архімандрит Авксентій (Галінський) з декількома ієромонахами, і безліч народу тіснилося біля гроба його.

Щоб дати можливість мирянам і всім численним шанувальникам попрощатися зі старцем, тіло його було перенесено разом з труною вниз, до церкви Миколаївського Лікарняного монастиря, де він трудився понад 20 років. Здавалося, вся Лавра і тисячі киян перебували в цей день біля труни його.

На третій день відбулося відспівування, а потім послідував винос тіла з церкви. Поховання було обставлено урочисто. Червоним дзвоном проводила Лавра свого улюбленого трудівника і сина, а тисячний натовп народу зі сльозами на очах супроводжував гроб його через Святі ворота Лаври на Дальні печери, де і був похований отець Вассіан, біля церкви Різдва Богородиці. Помер він 82 років від роду. І зараз на святий гроб старця приходять багато з хворобами очей і знаходять полегшення в своїх хворобах і зцілення.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

 

Тропaрь, глaсъ №:

Труды2 ко трудHмъ прилагaz, дyшу твою2 ўкраси1лъ є3си2, прпdбне џтче нaшъ вассіaне, и3 слэпот0ю тэлeсною њтzгчeнъ, џчи духHвнаz ко хrтY впери1лъ є3си2, прозирaz б{дущаz ћкw насто‰щаz, ўкрэплsлъ и3 наставлsлъ є3си2 приходsщихъ къ тебЁ. тёмъ же моли2 хrтA бGа да мlтвами твои1ми дaруетъ ми1ръ странЁ нaшей и3 сп7сeтъ дyшы нaшz, ћкw милосeрдъ.

Ще в розробці

Знайшли помилку