...
Березень,  Житія святих

Преподобний Варсонофій Херсонський, сповідник

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 15-й день – знайдення мощей / жовтня на 4-й день

Архімандрит Варсонофій (в миру Василій Григорович Юрченко) народився 18 серпня 1883 року в селі Лозуватці Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині Кіровоградського району та області) в благочестивій родині. Батьки його, батько Григорій і мати Тетяна, були віруючими православними людьми. Дітей своїх виховали богобоязливими, лагідними і душевними. Початкову освіту юний Василій отримав у місцевій сільській школі і вступив до Новгородківської церковно-вчительської школи, закінчивши яку, отримав направлення до міста Олександрії Херсонської губернії на посаду вчителя початкової школи, в котрій нині відкрито пристосований храм на честь святого. Прослужив Василій два роки. У селі Петрово Олександрійського повіту в 1905 році він сильно застудився і протягом двох років хворів.
У цей час посилилася його релігійна налаштованість, під впливом якої Василій в 1907 році вступив до Києво-Печерської Лаври, де протягом восьми років жив і одночасно вчителював. Час, проведений у Лаврі, залишив глибокий, благодатний слід у серці майбутнього ревного захисника Православної віри. У ній він пізнав красу церковного богослужіння, устав чернечого спільножительства, старанну й щиру молитву і багато іншого, що допомогло йому надалі витримати всі труднощі, муки, катування і напади ворожі.
Для продовження освіти послушник Василій вступив у 1915 році до Херсонської пастирсько-місіонерської Семінарії. Будучи вихованцем першого класу, 24 березня 1916 року (ст. ст.) прийняв чернечий постриг з ім’ям Варсонофій на честь святого Варсонофія, єпископа Тверського (пам’ять 4/17 жовтня). Після закінчення курсу був залишений при Семінарії Свято-Григорівського Бизюкового монастиря.
Це були роки важкого випробування для нашої країни, народу і Церкви. Відбулася революція, яка принесла з собою розруху, невігластво, спустошення, безбожництво, голод і смерть. Не пройшла вона і повз Свято-Григорівського Бизюкового монастиря. Більшовики зажадали солідну суму грошей. Вся братія обителі вже поставлена була до стінки, в очікуванні розстрілу, але необхідна сума якимось чином знайшлася і вони уникнули смерті.
У 1920 році обитель зазнала спільної долі розграбування й репресій, і монастир закрили. Отець Варсонофій був заарештований, сидів у жахливих умовах, в задушливих сирих приміщеннях, де, за власною його розповіддю, ряса зотліла від вогкості, а комахи, що дошкуляли ув’язненим, були в такій кількості, що їх доводилося згрібати як сміття.
Через деякий час він був звільнений і отримав призначення на посаду парафіяльного священника до села Високі Байраки поблизу Єлисаветграда (Кіровограда), де своїм щирим і ревним служінням незабаром здобув загальну повагу, як серед віруючих, так і серед духовенства.
А в цей час самочинні обновленці за підтримки атеїстичної держави стали роздирати хітон Церкви. Живоцерковники намагалися зганьбити священноначалля Православної Церкви, спокусити православних християн і привабити їх до себе.
Цьому розколу усіма своїми силами опирався преподобний Варсонофій. Він проявив себе твердим стоятелем за істину Церкви і безстрашним викривачем обновленства. У зв’язку з цим, у 1923 році єпархіальним архієреєм, єпископом Онуфрієм (Гагалюком), він був призначений до міста Олександрії місіонером з боротьби з обновленством у всьому Олександрійському окрузі. З цього моменту і почалася найжвавіша діяльність преподобного Варсонофія.
Отримавши призначення, він прибув у місто Олександрію, яке входило до складу Єлисаветградської єпархії. У місті на той час не було жодного православного храму. З’явився отець Варсонофій в собор під час Літургії, що звершувалася обновленцями, і став непомітно ззаду. Високого зросту, з великою бородою, в чернечому одязі, з палицею і чотками, привабливий зовні, він не міг бути не поміченим, і після закінчення богослужіння був оточений віруючими, до того часу вже стурбованими нововведеннями в Церкві. Але необхідний був авторитетний голос Церкви.
І яка була радість, коли всі дізналися про призначення отця Варсонофія до Олександрійського благочиння. Він зачитав послання єпископа Онуфрія проти обновленства. Було вирішено, як потрібно діяти для того, щоб відібрати у обновленців хоча б один храм. Вивчивши обставини своєї нової місії в місті Олександрії, він повернувся на місце колишнього служіння до села Високі Байраки, там був арештований і доставлений зрештою в Олександрійську в’язницю, де й пробув з осені до початку Великого Посту. Проте зв’язок з ним не припинявся: кілька осіб-ревнителів Православ’я щодня влаштовували по черзі передачі.
У 1924 році отець Варсонофій був звільнений з ув’язнення. До цього часу православна громада, яка почала роботу з організації парафії, після цілого ряду зусиль домоглася у громадянської влади передачі їй одногоі з чотирьох обновленських храмів, досить вже спорожнілих. До цього храму, в ім’я Покрову Пресвятої Богородиці, і був призначений преподобний Варсонофій настоятелем та благочинним всього Олександрійського округу.
Все приваблювало в служителі Божому, викликало прихильність до нього: надзвичайна привітність, щира любов, уважне ставлення до кожного, ласкаве, лагідне і смиренне ставлення, бездоганне особисте життя в пості, безперервній молитві та стриманості. На богослужінні він був уважний, зосереджений, весь віддавався молитві. У парафіяльному храмі богослужіння звершувалися за монастирським уставом. Віруючі християни говорили: «Бувало, зайдеш у будній день на його службу: помірний, м’який голос лунає перед престолом, і якась мирність і розчулення наповнюють душу». Досить великий храм незабаром став наповнюватися вірянами зі всіх кінців міста.
Чутка про все, що відбувалося в Покровському храмі, і про незвичайного батюшку рознеслася далеко за межі округу. Майже на кожному богослужінні бували люди з околиць. Багато хто, побувавши на службі, приходив до отця Варсонофія на квартиру за порадою, запитуючи, що зробити, щоб і у них була правильна церква, і отримував необхідні настанови. Кожне його богослужіння супроводжувалося простими повчальними проповідями, в яких повергалося зло, пороки у повсякденному житті, люди закликалися до покаяння, виявлялася істина і викривалася брехня обновленства. Віруючих він закликав не засуджувати братів, котрі заплуталися в обновленстві, а молитися за них. Батюшка використовував будь-яку можливість для повчання: на требі, або під час святкових відвідин, за чашкою чаю. Розмови завжди переводилися або на поточні церковні події, або стосувалися спасенних тем.
Незабаром спорожніли всі обновленські храми, і велика частина духовенства міста принесла покаяння, а в окрузі із 80-ти обновленських парафій не залишилося й десяти. У самому місті відбувалося надзвичайне пожвавлення церковного життя. Все це вкрай лютило обновленців і, особливо, ГПУ. Групою обновленців на чолі з якимось «єпископом» Іоанном (Славгородським), у згоді з громадянською владою було вжито відповідних заходів для нанесення удару як по Варсонофію, так і по очолюваній ним громаді. Релігійний підйом набув такого розмаху, що влада не наважувалася вживати яких-небудь прямих заходів для ліквідації цього руху.
Було кілька арештів отця Варсонофія, відкритий судовий процес за величезного скупчення народу, на якому преподобний Варсонофій мудро відповідав на всі запитання судового слідства, що послужило до ще більшого його прославлення. Процес не викликав серйозних наслідків, і справа обмежилася лише грошовим штрафом. Судовий процес був організований у зв’язку з хрещенням немовляти, вчиненого нібито без попередньої реєстрації народження громадянською владою, що жорстоко каралося.
У тому ж 1924 році місцева влада намагалася звинуватити отця Варсонофія в організації народного бунту. Було заведено справу. Заарештували деяких членів парафіяльної ради і самого отця Варсонофія як організатора бунту. На квартиру до нього після півночі з несамовитим стуком увірвалися уповноважені відомих органів влади та зробили обшук. В результаті чого виявився пакет з матеріалом, що викривав отця Варсонофія в організації бунту. Підроблення було очевидним, адже папери опинилися в ліжку одного із людей, котрі ночували тієї ночі. Через кілька днів і всі, хто був у цьому будинку, були заарештовані та посаджені до в’язниці. Сфабрикована справа тривала більше трьох місяців з багатьма допитами і погрозами, але була занадто грубо підготовлена і після передачі її до вищої інстанції – всі були звільнені.
У 1926 році отець Варсонофій отримує розпорядження про призначення його настоятелем до міста Первомайськ Одеської єпархії, де не було жодної вірної Православ’ю церкви. У самому розквіті церковного життя олександрійської громади преподобний Варсонофій був відірваний від неї і посланий до глухого містечка, храми в якому належали обновленцям. Але й тут він виявив належну слухняність. Зі скорботою, що роздирала його душу, слізно попрощався він зі своєю паствою і поїхав у невідомість на нові скорботи.
Приїхавши до незнайомого міста, отець Варсонофій насилу дістався соборного храму та у присутності напівобновленського настоятеля пред’явив громаді своє призначення як настоятеля і благочинного всього округу. Вже після першої служби звістка про нього рознеслася по всьому округу. Собор став пожвавлюватися не по днях, а по годинах. Приходили священники і миряни за порадою, запитували, як перейти в Православ’я із обновленства.
Але це церковне пожвавлення було вельми коротким. На другий день Трійці отця Варсонофій був заарештований і негайно відправлений до Харкова, там поміщений у в’язницю, але після закінчення декількох місяців знову звільнений без права виїзду із Харкова. Він насилу знайшов собі притулок у чужому місті, проте скоро здобув загальну любов і повагу в православному храмі, який відвідував.
Преподобний Варсонофій прожив у Харкові п’ять років – з 1926 року до 1931 року включно. У 1927 році вийшла декларація митрополита Сергія. Багато вірян з настороженістю поставилися до неї, і отцю Варсонофію зі ще більшою ретельністю доводилося трудитися на ниві Христовій, щоб зберегти стадо цілим і неушкодженим. У важких умовах, внаслідок посилення гонінь на Церкву з боку безбожної влади, отець Варсонофій, не втрачаючи ні хвилини, звершував справу пастирського служіння Церкви Христової: утверджував тих, хто слабшав у вірі, зміцнював немічних духом, закликав до терпіння в сповіданні віри. Батюшка за посередництва багатьох вірян як у Харкові, так і в районах колишніх його парафій та інших місцях підтримував вірян різними способами: листами або особистим спілкуванням. Навколо нього утворилася громада не лише з місцевих жителів, а й з мирян Донбасу, Кубані, Полтави, Херсона, Одеси і навіть Білорусі.
Преподобного Варсонофія відвідували духовенство розігнаних монастирів, священники і миряни різного віку та звання. Всі йшли: хто отримати пораду, хто розраду в скорботах, хто у церковних справах, хто для особистого духовного навчання. До нього також прагнули і молоді душі, юнаки та дівчата, полонені його словом і красою духовного життя, виявляли готовність стати на шлях богоугодного життя під його керівництвом. Отець Варсонофій не ставив в рамки особливо суворих правил. Всім охочим жити по-Божому давалося правило: вранці – ранкові молитви і полуношницю, в обід – годинник, ввечері – повечір’я з вечірніми молитвами.
Однак ГПУ не дрімало. 1-го січня 1931 року був проведений повсюдно в одну ніч масовий арешт єпископів, духовенства та мирян, котрі залишилися на волі та виявили яку-небудь релігійну діяльність. Був заарештований і преподобний Варсонофій.
Цього разу він піддавався багатьом і різноманітним тортурам. Найбільше практикувалося багатодобове позбавлення сну: батюшка перебував у такому стані по п’ять, десять і більше діб підряд, на ногах або сидячи під наглядом змінюваних вартових. Мучили його днями і ночами, не даючи заснути, піднімали стусанами або навіть багнетами. Його позбавляли передач, били, тримали в болісних одиночних камерах, в неймовірній тісноті, майже герметично закритих в літній час камерах або в холоді; позбавляли їжі, а потім ситно годували і не давали пити, інсценували розстріли, і багато інших катувань довелося зазнати отцю Варсонофію.
Всі ці страждання скінчилися тим, що преподобний Варсонофій отримав п’ять років ув’язнення в Темниковскому таборі. Всього він провів в ув’язненні десять років, у таборах: Темниковському, Алатирському і на Колимі.
Преподобний Варсонофій цілком щиро говорив, що в’язниця для нього – якась духовна школа, і приймав ув’язнення в ній як можливість духовного вдосконалення, без страху, з вдячністю Богові. Унаслідок існуючого озлоблення проти духовенства, отця Варсонофія поміщали до камер кримінальників, страшенних рецидивістів, які втратили всяке людське почуття. Істинно християнська поведінка, гідна свого звання, часто приборкувала і цих звірів у людській подобі. Деякі із них так прив’язалися до батюшки, що навіть після розлучення шукали, як би зв’язатися з ним листуванням чи іншим способом. У самій камері отець Варсонофій поводився як священник і монах. Незважаючи на шум, крик, неймовірні лайки, важкий дим тютюну, він годинами простоював на молитві з чотками, ніби не помічаючи навколишнього його оточення. Передачами ділився з усіма. Не опускаючись до того середовища, в якому знаходився, але й не зневажаючи, примушував дивитися на себе як на істинного служителя Божого. У таборах преподобний Варсонофій принципово відмовлявся від якої б то не було роботи в недільні та святкові дні і ні під яким приводом не давав змінювати свій вигляд; тільки насильно, застосовуючи побої, його обстригали і збривали бороду.
Перебуваючи постійно в неймовірно важких умовах, отець Варсонофій ніколи не сумував, весь час присвячував молитві, знаходив друзів і багатьох втішав. В умовах ув’язнення ставало особливо важко, якщо не було віри в Бога, і приходила така туга й ніч зневіри, безвиході, що дехто бився головою об стінку, намагаючись фізичним болем заглушити її. У такий момент під час зустрічі з преподобним Варсонофієм, під час самого лише отримання благословення на відстані, не кажучи вже про особисті побачення, гора зневіри звалювалася і опановувало радісне почуття. Його одухотворений, світлий зовнішній вигляд, ласкаве ставлення завжди приваблювали до нього. Створювалося коло своїх, вірних, і всі разом один одному допомагали, переносячи труднощі табірного життя.
У перший строк перебування в таборах, коли його переганяли із табору до табору і він перебував у неймовірно складних умовах, він ледь не помер від тифу.
У Сарові за звершення молитви і проповіді був сильно побитий і до моменту виходу з табору став зовсім згорбленим інвалідом, пересуватися міг тільки за допомогою милиць.
Важко було впізнати порівняно ще не старого, стрункого, високого батюшку Варсонофія. Внаслідок його інвалідності та завдяки клопотанню родичів перед владою, після закінчення строку йому вдалося повернутися до Харкова. Зовні він змінився, але внутрішньо залишився тим самим. І, не втрачаючи ні хвилини, взявся за справу, властиву його званню: спасіння душ людських. Знову у себе на квартирі і у інших звершував богослужіння вночі, приваблював, наставляв бесідами, зміцнюючи вірян, до того часу вже сильно пригноблених знахабнілим безбожництвом. Гоніння доходило до того, що службовцям радянських установ ризиковано було зазирнути до церкви, де-небудь публічно перехреститися, в будинках не можна було тримати ікони. Звершення треб було ускладненим й небезпечним тому, що навіть поховання й ті відправлялися особливим радянським чином, з музикою і червоними прапорами.
Не змінюючи ні за яких обставин зовнішній вигляд священника, лише після 1935 року, з причини переслідування духовенства, яке вкрай посилилося, так що навряд чи можна було священнику пройти або проїхати у притаманній його сану одязі, преподобний Варсонофій для досягнення головної мети – спасіння душ людських, зміцнення віруючих – зняв священницьку одежу та набув вигляду старого в звичайній довгій сорочці, підперезаній поясом. У такому образі він зміг до деякого часу непоміченим відвідати цілу низку вірних своїх чад, як на попередніх своїх парафіях, так і в інших місцях: на Кубані, Донбасі, в Херсоні, Одесі та інших містах України та Білорусі. Мета відвідувань – звершення таїнства Божественної літургії, Сповідь і Причастя вірних чад Божих. Збиралися на ці служби тільки свої, вірні, які знали один одного.
Як свідчить один із учнів батюшки, котрому довелося бути в одній з таких поїздок з отцем Варсонофієм в місті Херсоні, «там, на околиці міста, в будинку, що знаходиться в глухому місці і огороджений високим парканом, батюшка Варсонофій сповідав протягом двох днів і ночей людей, які один одному передавали про його місцезнаходження. Не було в нього часу і поїсти».
В одній з таких поїздок, 1936 року в Одесі, преподобний Варсонофій був вистежений і заарештований, там же посаджений до в’язниці, позбавлений яких би то не було зв’язків із зовнішнім світом. Після закінчення слідства він, уже повний інвалід, був засуджений НКВС на новий строк ув’язнення на Колиму. Такі засудження робилися завбачливо в розрахунку на неможливість повернення.

Кілька місяців тривалої і важкої поїздки в арештантських вагонах за сорокаградусного морозу зазнав преподобний Варсонофій, перш ніж потрапив до місця свого ув’язнення.
На Колимі він сильно захворів, стан був таким, що його визнали померлим і викинули тіло. На ранок знайшли таким, що сидить серед трупів.
Сам отець Варсонофій про цей випадок розповідав: коли його викинули на купу померлих тіл – він був непритомний. Прокинувшись, відчув тепло. Світло осяяло нічне небо – з’явився Сам Христос, Який простягнув йому руку і сказав: «Дерзай, ти Мені ще потрібен на землі для проповіді Євангелія».
Колима – найсуворіше місце випробувань. Преподобний Варсонофій, поранений, змучений, з честю проніс свій хрест, уповаючи на милість Божу і на Покров Цариці Небесної.
Протягом свого священнослужіння, в період гонінь на Церкву, отець Варсонофій піддавався арешту до 25-ти разів. На всіх допитах поводився безстрашно, з гідністю Божого служителя. У важкі моменти на допитах мовчав, внутрішньо молячись доти, поки не отримував всередині себе відповідь, і, не звертаючи уваги на слідчого, давав належні відповіді, руйнуючи всі отруйні загравання витончених в підступності слідчих, які іноді, міняючи тон, вихваляли подібного роду прямих і мужніх сповідників.
У 1941 році преподобний Варсонофій був звільнений із ув’язнення. Заліковуючи рани, отримані за десять років ув’язнення, він пролежав два роки в Магаданській табірній лікарні (до 1943 року включно) і два роки в лікарні бухти Находки (до 1945 року включно). Звідти був перевезений зі значною обслугою до міста П’ятихатки Дніпропетровської області.
У 1945 році отець Варсонофій переїхав до Харкова на амбулаторне лікування.  Харків’яни, які його знали, казали, що батюшка зовні змінився, але внутрішньо залишився тим самим.
З 1946 року отець Варсонофій проживав у місті Краматорську, продовжуючи харківський курс лікування. У травні 1948 єпископом Донецьким Ніконом (Петіним) призначений кліриком Покровської церкви міста Краматорська. Духовні чада, котрі відвідували його в той голодний час, казали, що преподобний Варсонофій ще не оговтався від своїх ран і виглядав дуже хворим. На ногах були, як і раніше, незагойні рани, що постійно сочилися, ходив він на милицях. Одна нога не згиналася, а другою ходив тільки на пальцях. Але, незважаючи на це, преподобний Варсонофій так і залишився полум’яним священником, котрий запалював у всіх Божественний вогонь, який постійно в ньому горів. Два роки приносив радість своїм служінням отець Варсонофій прихожанам Покровської церкви. І ворог знову ополчився проти нього.
В один із днів до храму підійшли озлоблені безбожники з палицями, лопатами, збираючись бити отця Варсонофія, вимагали виходу до них. Батюшка стояв і молився. Після молитви він тричі виходив до людей, осіняв хрестом – і знову йшов до храму молитися. Бачачи смиренність і лагідність пастиря Божого, розлючені люди мовчки розійшлися.
Після цього випадку отець Варсонофій звернувся до єпархіального управління з клопотанням, щоб замість нього прислали архімандрита Онуфрія із Одеси, а його перевели в Херсон.
Визначенням єпископа Херсонського і Одеського Никона від 2 жовтня 1950 року преподобний Варсонофій був призначений настоятелем Греко-Софіївської церкви міста Херсона. Всього лише рік прослужив отець Варсонофій в Греко-Софіївській церкві, а пам’ять про нього і понині зберігається в серцях херсонців. Як добрий пастир, він душу свою готовий був покласти за вірних чад Христових. День і ніч молився батюшка за всіх, хто звертався до нього з проханням. Служачи разом з гідним пастирем Церкви протоієреєм отцем Димитрієм Позняковим, вони здобули безліч шанувальників, які зверталися до них з різними проханнями та отримували духовну і тілесну допомогу. Звершуючи щоденні церковні служби, вони знаходили час для утішання стражденних, хворих і немічних. Молебні та акафісти відбувалися в храмі щодня.
Старанням отця Варсонофія були куплені два будинки для черниць і послушниць Благовіщенського та інших монастирів, які після закриття обителей потребували даху й прожитку. Батюшка всіма можливими засобами підтримував, наставляв і втішав цих трудівниць Христових, які присвятили себе Богу і Церкві.
9 листопада 1951 року правлячий архієрей призначив його настоятелем Троїцької церкви села Стара Збур’ївка Голопристанського округу Херсонської області. І в цьому храмі прихожани гаряче полюбили свого батюшку. Знову ті самі полум’яні проповіді і переповнений храм. Все той же грізний, викривальний, наче морська хвиля, голос під час проповіді. Багатьох своїх вихованців він посилав до Києво-Печерської Лаври, і вони згодом стали справжніми ченцями. Служачи в цьому храмі, отець Варсонофій був возведений в сан архімандрита.
25 червня 1954 року архімандрит Варсонофій був призначений на священницьке місце до Катерининського собору міста Херсона – останнього храму в його житті. Головним для нього було те, що заповіді Божі, святі канони Церкви – непорушна істина, яка не повинна спотворюватися. У цьому отець Варсонофій був твердий і непохитний. Були в нього й особисті внутрішні, гідні уваги, духовні переживання
Отець Павло, келійник отця Варсонофія, згадував: «У концтаборі, в Сарові, коли отця Варсонофія побитого залишили в сараї в п’ятдесятиградусний мороз, Господь сподобив великої милості внутрішнього духовного осяяння, втішаючи і зігріваючи його». Згадуючи це, преподобний Варсонофій говорив: «Господь зберіг мені життя, щоб багатьох нині привести до спасіння».
В останні дні свого життя отець Варсонофій сильно хворів. Він знав, що скоро Господь покличе його до Себе, і став готуватися до смерті. Після сповіді і причастя Святих Христових Таїн преподобний Варсонофій мирно відійшов до Господа 17 жовтня 1954 року в день свого Небесного покровителя.
Відспівування преподобного Варсонофія відбувалося в Катерининському соборі благочинним протоієреєм Борисом Старком і духовенством Херсона. Якийсь внутрішній підйом наповнював серця присутніх, кожен хотів доторкнутися до руки батюшки і отримати останнє благословення. Гроб оточували учні батюшки, а також сестри закритих обителей, які були під опікою отця Варсонофія. Після відспівування за чернечим чином гроб з тілом преподобного Варсонофія було обнесено навколо храму міським духовенством, і похоронна процесія через все місто попрямувала до міського кладовища. Поблизу храму Всіх святих тіло преподобного Варсонофія було віддане землі.
Так закінчився земний шлях вірного і відданого пастиря Церкви Христової, духовного отця, наставника, старанного молитовника, невтомного борця з розколами, сповідника і мученика.
З моменту поховання до могили отця Варсонофія стали приходити віряни, звершуючи панахиди і молитви за упокій душі дорогого батюшки. Є безліч прикладів чудесної допомоги, молитовного клопотання перед Господом преподобного Варсонофія за тих людей, які, перебуваючи в скорботі або нужді, прикликали його ім’я.
Ще за життя за молитвами отця Варсонофія зцілялися хворі, лікувалися душевні і тілесні недуги. Він також володів даром прозорливості, пророкуючи ті чи інші події.
28 березня 2007 року були знайдені мощі преподобного Варсонофія. 18 квітня 2008 року преподобний Варсонофій був причислений до лику святих преподобносповідників.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Варсонофию Херсонскому исповеднику, глас 8:

Православия ревнителю, / ересей и расколов богомудрый обличителю, / Церкви Святыя изящное украшение, / притекающим к тебе верный предстателю и заступниче,/ преподобне отче наш, Варсонофие, / молися ко Господу Спасу нашему / землю Херсонскую и всю страну нашу от всяких бед и зол избавити, / умирити мир и спасти душы наша.

Кондак преподобному Варсонофию Херсонскому исповеднику, глас 4

Яко пресветлая звезда в земли Херсонстей возсиял еси, преподобне, и Богом укрепляемь, узы и страдания за веру Православную претерпел еси. Темже усердно молимся тебе: научи нас, отче, твоему богоразумию и уврачуй недуги наша душевныя и телесныя, да во умилении зовем ти: радуйся, исповедниче Христов, преподобне отче наш Варсонофие.

Тропaрь, глaсъ и7:

Правослaвіz ревни1телю, є3ресeй и3 раск0лwвъ бг7омyдрый w3бличи1телю, цр7кви ст7ы1z и3зsщное u3крашeніе, притекaющымъ къ тебЁ вёрный предстaтелю и3 застyпниче, прпdбне џтче нaшъ варсон0фіе, моли1сz ко гдcу сп7су нaшему зeмлю херс0нскую и3 всю2 странY нaшу t всsкихъ бёдъ и3 ѕw1лъ и3збaвити, u3мири1ти мjръ и3 сп7сти2 дyшы нaшz.

Кондaкъ, глaсъ д7:

Ћкw пресвётлаz ѕвэзда2 въ земли2 херс0нстэй возсіsлъ є3си2, прпdбне, и3 бг7омъ u3крэплsемъ, u4зы и3 страд†ніz за вёру правослaвную претерпёлъ є3си2. тёмже u3сeрднw м0лимсz тебЁ: научи2 нaсъ, џтче, твоемY бг7оразyмію и3 u3врачyй недyги нaшz душє1вныz и3 тэлє1сныz, да во ўмилeніи зовeмъ ти2: рaдуйсz, и3сповёдниче хрcт0въ, прпdбне џтче нaшъ варсон0фіе.

Ще в розробці

Знайшли помилку