Преподобний Варнава Ветлузький

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 11-й день / січня на 23-й день — Собор Костромських святих

Преподобний Варнава Ветлузький народився у Великому Устюзі. До відходу в пустелю він був священником однієї із міських церков. 1417 року преподобний оселився на березі річки Ветлуги на Красній горі, де подвизався на самоті протягом двадцяти шести років, «Богу работая в псалмопении и молитвах, питаясь былием и вершием дубовым». За словами автора житія преподобного, до святого Варнави приходили і «дивии звери, медведи многи, живуще близ келлии его… он же хождаше между ними, аки между скотами, зря на них и утешашеся; благодаря великаго Бога, тии звери кротки ему быша».

В околицях гори Красної, навіть за п’ятдесят верст, не було людського житла. Зрідка відвідували пустельника люди, «благословення заради», яким він передрік, що після смерті його на березі річки Ветлуги «примножить Бог життя людям, а на місці його проживання житимуть ченці».

За переданням, 1439 року, перш ніж оселитися на річці Унжа, сюди приходив за настановами і повчаннями преподобний Макарій (пам’ять 25 липня / 7 серпня). Преподобний Варнава помер у глибокій старості, як вважається, 24 червня 1445 року. Після смерті святого подвижника на місце його подвигів приходило на проживання «від різних країн» багато ченців «і до них землероби», і «розмножувався по всій тій річці народ навіть до великої річки Волги». На Красній горі ченці побудували дві церкви: одну на честь Пресвятої Трійці, а іншу, над гробом преподобного, в ім’я святителя Миколая Чудотворця, і заснували спільножительний монастир, який був названий «Варнавинська пустинь».

Житіє святого Варнави написане 1639 року ченцем Варнавинської пустелі ієромонахом Іосифом (Дядкіним).

Чутка про чудеса преподобного досягла 1639 року і патріарха Московського Іоасафа, який спитав про нього двох пресвітерів ветлузьких, Іоанна та Онисифора, котрі прийшли до Москви засвідчити про чудеса преподобного й милість його, яку самі над собою випробували. Один із них, Онисифор, довго страждав сліпотою очей і в тяжкій недузі вже зневірявся в житті. Ченці обителі Ветлузької переконали його піти помолитися на гроб преподобного — і там він прозрів. Інший ієрей підтвердив істинність слів його і сам про себе сповістив, як зцілився також біля гробу преподобного від хвороби, що його спіткала. Тоді патріарх послав ігумена жовтоводського Пафнутія до обителі преподобного дізнатися на місці достовірність слів обох ієреїв. І він, зібравши багато інших оповідей про чудеса, що відбувалися біля раки преподобного Варнави, сповістив про це патріарха, який прославив пам’ять новоявленого чудотворця.

Тропарі, кондаки, молитви та величання