Преподобний Тит ієромонах

Місяця вересня на 28-й день

Бувши іноком в Печерському монастирі, святий Тит вшанований був саном пресвітерства і наставлений був на подвиги, гідні блаженства святих. З ним сталося таке.

Був у цього блаженного пресвітера Тита брат по духу, чорноризець того ж монастиря, ім’ям Євагрій диякон; блаженний пресвітер Тит мав з ним велику і нелицемірну дружбу, так що всі дивувалися їх одностайності і щирій взаємній прихильності.

Ворог же, ненависник добра посіяв між ними ворожнечу і настільки затьмарював їх злобою і ненавистю, що вони не могли і бачити один одного і всіляко уникали один одного. Коли один з них ходив з кадилом по Церкві, тоді інший тікав від фіміаму; якщо ж він не віддалявся того, той проходив мимо, не покадивши. І довгий час провели вони в великому мороці духовному, і наважувалися приносити Божественні Дари і долучатися, не примирившись між собою і не отримавши прощення, — так збудив їх ворог. Братія дуже просила їх помиритися, але вони не бажали про те й чути.

Одного разу, за розсудом Божим, сталося цьому блаженному пресвітерові Титу тяжко захворіти, і вже він впадав у відчай в житті. Тоді гірко став він оплакувати своє прогрішення і в великому розчуленні послав до диякона Євагрія, кажучи: «Прости мені, брате, Бога ради, що образив я тебе гнівом моїм!» Той же не тільки не пробачив, але і проклинав його жорстокими словами. Братія ж, бачачи, що Тит уже помирає, привела Євагрія силою, щоб він попрощався з братом. Хворий, побачивши його, підвівся, припав лицем до ніг його, кажучи зі сльозами: «Прости мене, отче, і благослови». Але Євагрій, будучи немилостивим і жорстоким, відвернувся від брата і перед усіма сказав люті слова: «Ніколи не хочу пробачити його — ні в цьому віці, ані в майбутньому». І, сказавши це, вирвався він з рук братії і впав. Братія ж хотіли підняти його, але знайшли його бездиханним, і не могли йому ні зігнути рук, ні закрити рота, ні звести очей, як ніби у давно померлого. Хворий же пресвітер Тит тоді ж став здоровим, як ніби ніколи не хворів.

Жах напав на всіх від цієї раптової смерті Євагрія і від швидкого зцілення Тита. І стали питати у блаженного пресвітера, який зцілився, як це було. І блаженний Тит відповів їм, розповівши докладно те, що було відкрито йому. «Коли, говорив він, я тяжко хворів, перебуваючи в гніві, я бачив Ангелів, що відпали від мене і плакали про смерть душі моєї, і бісів, що раділи моїй злості, і тому став я благати вас йти до брата і випросити мені прощення. Коли ж ви привели його до мене і я поклонився йому, а він відвернувся від мене, я бачив одного грізного Ангела, який тримав вогненний спис, яким він ударив того, що не пробачив, і він раптом впав мертвим. А мені той же Ангел подав руку і підняв мене, і ось я здоровий».

Злякавшись від всього цього, братія багато оплакувала померлого злою смертю Євагрія, і поховали його з відкритими очима і устами, і розставленими руками. А самі стали уважно оберігатися від ворожнечі, прощаючи один одному, якщо хто на кого мав скаргу (Кол. 3:13), і згадуючи після покарання Євагрія слова Господа, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпаде судові (Мф. 6:22), і слова, що сюди відносяться, святого Єфрема: «Якщо кому трапиться померти у ворожнечі, він зустріне невблаганний суд».

Але особливо сам блаженний цей пресвітер Тит, бачачи, що за те, що він шукав миру з братом, він знайшов мир з Самим Богом, і Ним збережений був від смерті душевної і тілесної, з тих пір ніколи не вдавався до ворожнечі, але всіляко її викорінював в собі, і придбав любов в Бозі до всієї братії, яка ніколи не слабшала, — любов, яка є союз досконалості (Кол. 3:14), як корінь світу, — любов чистого серця і доброї совісті, і нелицемірної віри, любов, яка довготерпить, милосердствує, не заздрить і містить всі інші доброчесності, особливо ж — цнотливість, піст і постійну молитву (1Кор. 13:4). Придбав він і мир досконалий, тому заради миру і на небі преподобний Тит удостоївся того упокоєння, в жадобі якого він спочив у Господі після великих богоугодних трудів.

Мощі святого Тита почивають в Ближніх печерах, де з 1638 року їх вказують карти, згадуючи і священицький сан подвижника.