Преподобний Тихон Мединський, Калузький

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 16-й день

Преподобний Тихон Мединський, Калузький, жив у XV столітті. Припускають, що він був родом із Києва.

В юності він прийшов до Москви і прийняв чернечий постриг, за переданням, у Чудовому монастирі. За деякий час, через любов до усамітнення, він пішов у пустельне місце за сімнадцять верст від міста Калуги та за п’ятнадцять верст від міста Медині. Місце, вибране святим, знаходилося на правому березі невеликої річки Вепрейки, яка п’ятьма верстами південніше впадає в річку Угру.

Подвижник оселився в дрімучому лісі, в дуплі велетенського дуба, який простояв після кончини святого ще майже чотири століття. На початку 1830-х років дуб зламала гроза, а 1838 року ігумен заснованої преподобним обителі Геронтій влаштував над збереженим могутнім остовом каплицю.

Їжею преподобному служили «билии саморосленныя» (дикорослі), а питтям була вода із цілющого колодязя, який він сам викопав у витоку Вепрейки і який понині називають «колодязь преподобного Тихона». Звістка про святе життя подвижника привернула до нього учнів. Навколо нього поступово стали збиратися братія.

Одного разу власник тих місць князь Василій Ярославич під час полювання виявив житло святого. Він наказав преподобному негайно піти із його вотчин. Образивши пустельника, князь замахнувся на нього батогом. Піднята на святого рука негайно оніміла і залишилася нерухомою. Напоумлений карою Божою, князь розкаявся і просив у ченця прощення. Отримавши по молитві святого зцілення, він став благати пустинножителя назавжди залишитися в його землі і влаштувати тут обитель для своїх учнів, обіцяючи забезпечувати її всім необхідним.

Преподобний Тихон заснував пустинь, поставивши в ній перший дерев’яний храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Він став першим ігуменом монастиря і керував братією зі смиренномудрістю, лагідністю і незлобивістю. Святий ігумен годував голодних, напоював спраглих, приймав мандрівників, заступався за скривджених. Преподобний Тихон мав дар сліз і вирізнявся мовчазністю.

За давнім монастирським переданням, преподобний Тихон помер 1492 року в глибокій старості, прийнявши незадовго до смерті велику схиму. Рік успіння святого був відзначений у синодику Лаврентієвого монастиря. Загальноцерковне святкування його пам’яті було встановлене на Соборі 1584 року.

До Смутного часу мощі преподобного Тихона, за переданням, спочивали в Успенському дерев’яному храмі, після спалення якого їх було перенесено до єдиного уцілілого храму в ім’я Трьох святителів. Розорена в роки польсько-литовської навали Тихонова пустинь була відновлена в XVII столітті старанністю ігуменів Герасима і Феодосія. Було знову побудовано дерев’яний Успенський собор, а також теплу Микільську церкву з трапезною палатою. 1677 року Трьохсвятительський храм було перенесено до підмонастирської слободи, а на його місці споруджено кам’яний Преображенський собор, де за правим кліросом були покладені під спудом святі мощі преподобного Тихона.

У 1799 році монастир відійшов до новозаснованої Калузької єпархії. 15 червня 1805 року перший архієпископ новозаснованої єпархії Феофілакт (Русанов) затвердив службу преподобному Тихону, складену на підставі давнішої служби благодійником монастиря, калужанином Сергієм Васильовичем Єропкіним. Текст служби був надрукований для загальноцерковного використання в Мінеї додатковій, виданій у Петербурзі 1909 року.

У 1887 році над викопаним преподобним Тихоном колодязем був збудований дерев’яний храм на честь Живоносного Джерела.

Протягом XIX століття в храмі вівся запис найзначніших зцілень, що відбулися по молитвам преподобного Тихона. Більшість зцілень отримували хворі, одержимі душевними недугами, видужували також багато людей, які страждали на хвороби очей та дитячі хвороби.

Тропарі, кондаки, молитви та величання