Преподобний Симеон Псково-Печерський Symeon pskovo pecherskyy
Березень,  Житія святих

Преподобний Симеон Псково-Печерський

Місяця березня на 19-й день.

Преподобний Симеон (у світі Василь Іванович Желнін) народився 1 березня 1869 року в селі Яковлівської Островського повіту Псковської губернії в селянській сім’ї від батьків Іоанна та Наталії. Незабаром він був хрещений у цвинтарі Вехнове і у Святому Хрещенні названий Василем.
Батьки його були глибоко віруючими, богобоязливими та благочестивими і виховували Василя у покорі та послуху батьківській волі.
У своїй духовній біографії, написаній преподобним Симеоном вже в зрілі роки, він згадує, як до батьківського дому не раз приїжджав Корнилій, чернець Крипецького монастиря (нині зарахований до лику місцевошанованих святих Псковських). Іноді той залишався ночувати в їхньому домі і, завжди лягаючи спати з отроком Василем, часто казав йому: «Будеш ти ченцем, будеш старець великий». Іноді брав хлопця з собою для збору для монастиря і при цьому говорив: «Вася, ось тут не дадуть, а ось тут – подадуть нам». Так завжди й бувало.
У десять років Василь, допомагаючи батькам, пас своїх коней. В цей же рік він почув від людей розповіді про життя старця Серафима, Саровського чудотворця, і, бажаючи наслідувати великого подвижника, знайшов у полі великий камінь і почав молитися. У 12 років разом із батьками ходив до Псково-Печерського монастиря, щоб вклонитися стародавнім святиням і помолитися перед чудотворними іконами обителі. В обителі хлопцеві Василю так сподобалося, що він задумав залишитися тут назавжди, і ця думка не залишала його, доки не виповнилося його бажання.
У 20 років Василь почав просити батька, щоб той відпустив його в монастир, але батько і слухати про це не хотів і заявив юнакові: «Одружити тебе треба, а не в ченці». Але юнак стояв на своєму, твердо заявивши батькові, що не одружуватиметься ніколи. Так тривало кілька років, поки батько не переконався у серйозності наміру сина стати ченцем. Тоді він дозволив Василеві збудувати в садибі будиночок, де майбутній подвижник жив і молився на самоті до 25-річного віку.
Але через п’ять років Бог чудово виводить Василя з батьківського дому. На той час у їхньому селі жив якийсь старець Симеон, якого селяни шанували за блаженного. Цей старець любив приходити до будинку до батьків Василя, а іноді залишався ночувати. Василь якось запитав у блаженної поради та благословення йти до монастиря, але відповіді не отримав. Але одного разу блаженний з’явився в їхній дім і заявив батькові, що прийшов сюди вмирати. І тоді Василь при всіх почав просити блаженного: «Батюшко, благословіть мене в монастир». А той несподівано взяв мотузку, звернув її джгутом і давай бити прохача і гнати з дому у двір, з двору на вулицю, і гнав уздовж вулиці за село, а потім повернувся до хати, ліг на лаву і помер. Усі, хто бачив це, зрозуміли, що блаженний виганяв Василя з дому в монастир. Але навіть після цього батько не хотів відпускати сина, але потім змирився і зі світом відпустив Василя в Печерську обитель.

У 1896 році Василь вступив послушником до Псково-Печерського монастиря. Архімандрит Мефодій (Холмський, † 1906), що був тоді намісником монастиря, взяв його до себе келійником у настоятельські покої. Крім цього, Василь ходив і на спільні послухи з братією, особливо на будівництво готелю для прочан. Часто доводилося працювати з 5 години ранку і до пізнього вечора. У рідкісний вільний годинник, коли молоді послушники та ченці збиралися відпочивати на свіжому повітрі на Святій гірці, в саду, він завжди відмовлявся від такого пустопорожнього спілкування і під виглядом послуху, даного від намісника, йшов до столярки і, будучи досвідченим столяром-червонодеревником, виточував там різні корисні речі.
В 1900 послушник Василь був пострижений в ченці з ім’ям Вассіан, а в 1901 висвячений в ієродиякона і отримав окрему келію для проживання.
У 1903 році отець Вассіан був посвячений у сан ієромонаха і незабаром призначений до Снітогорського монастиря до Пскова економом для відновлення монастирського господарства, а через 4 роки повернувся до Печори. Незабаром його знову направляють з обителі для зміцнення монастирського господарства, цього разу до маєтку Мустищева за 25 кілометрів від монастиря у бік Латвії.
– Було дуже багато труднощів, – згадував потім старець, – з лаптей не вилазив. Треба було відновлювати майже знову все господарство, насамперед збудувати храм в ім’я Іоанна Хрестителя Господнього, церковний будинок, господарські споруди, сараї, скотарню та інше. Налагодити землеробство, щоб воно давало користь монастирю.
На це пішло багато років, і коли справа пішла на лад, він повернувся в рідну обитель у віці 46 років.
Почалася революція, і настоятель обителі єпископ Іоанн (Булін, † 1941) хотів поставити досвідченого подвижника отця Вассіана намісником монастиря. Але той за смиренням своїм, бачачи, що це послух йому не під силу, став відмовлятися і просив постригти його в схиму, оскільки відчував «внутрішнє навіювання прийняти схиму». Так 3 лютого 1927 року він був пострижений з ім’ям Симеон і призначений духовником братії та паломників Псково-Печерського монастиря. Настоятель обителі привів його в убогу, сиру, темну келію, по суті, печеру, викопану в горі поряд з Успенським храмом, і сказав: «Ось тобі келія, тут і помреш». Так і сталося потім.
Таким чином розпочався молитовний та старечий подвиг ієросхимонаха Симеона, який тривав 33 роки. Тепер головним змістом життя майбутнього старця стала молитва. Він поклав собі за правило щодня молитися за ранньою літургією в печерному Успенському храмі і там у жертовника Господнього старанно поминав усіх своїх духовних чад. Ночами виконував келійне правило схимника, а вдень приймав братію та численних паломників у своїй келії. Не залишав старець і тілесні труди – переважно в столярній майстерні. Чимало спокус зазнав старець у своїй келії від бісів. Першої ж ночі, як він оселився в ній, з’явилися йому злим духом і наповнили келію. Страшні, яких йому раніше не доводилось і бачити. Злякався спочатку старець і не знав, що робити. А вони почали на нього кричати, смикати і гнати: “Навіщо ти прийшов? Іди звідси, все одно ми не дамо тобі тут жити”, – і багато іншого. «Думав я, – розповідав старець, – що не переживу цієї пристрасті, від якої навіть не міг перехреститися, а тільки казав: «Господи, прийми мій дух».

Такі страхи тривали багато разів, але потім не були вже такі страшні, як уперше, і він навчився за допомогою Божої відбивати їх силою хреста та молитви.
За велику любов старця Симеона до Бога і людей і за велике смирення його відкрилися в ньому рідкісні дарування Божі: дар лікування душ, прозорливості та зцілення душевних та тілесних недуг. Про це збереглося багато письмових свідчень людей, які отримали чудові зцілення за молитвами старця.
За своєю смиренністю старець Симеон усіляко намагався приховати дар своєї незвичайної прозорливості. «Та зовсім я не провидець, – з легким збентеженням і м’якою досадою в голосі говорив він одному з допитливих відвідувачів монастиря, – великий дар прозріння дає Господь обраним його, а тут просто довголіття мені допомагає, – зайшов до будинку раніше за інших, от і порядки його краще знаю. Приходять до мене люди з прикрощами і сумнівами, а схвильована людина подібна до дитини, вона вся на долоні… Сталося з людиною нещастя, ось вона і точність душевних очей втрачає, впадає або в зневіру, або в зухвалість і жорстокість. А я і мирське коло добре знаю, і життя прожив довге, і сам Господнь силою захищений від бід і спокус, і як же мені в міру малих сил моїх не підтримати брата мого, супутника на земній дорозі, коли він притомився раніше, ніж я. ..»
«Важкий шлях чернечий, – записав старець Симеон у своїй біографії, – але важче подвиг схимницький, якщо йти так, як показав нам Подвигоположник наш Господь Ісус Христос. При відвіданні Його Всесвятого Духа все можливо перемогти, перенести, перетерпіти і досягти жаданого, обітованого нам Ним невимовної вічної спадщини в Його Царстві Небесному».
Шістдесят чотири роки такого чернечого подвигу зробили ієросхимонаха Симеона судиною благодаті Божої, якою сяяли його очі й увесь образ старця.
«Всілякою дрібницею, суєтою, незнанням, сліпотою люди затьмарюють диво, – казав старець одному відвідувачеві. – Чудовий дар Господній – людське життя! Не купиш її, не заробиш. На, людина, прийми нагороду безцінну!.. Радість, радість, велика радість!..»
Останніми днями перед своїм вчиненням старець дуже ослаб, але людей продовжував приймати. На запитання духовних дітей своїх, на кого він їх залишає, відповів: «На Мати Божу». І наставляв усіх любити один одного, прощати всі образи, бо ненависть хоча б до однієї людини веде до смертного гріха, і треба так прощати, щоб людина знала, що ти їй пробачила.

Останній урок смирення і послуху дав старець навіть у своєму приставленні до Господа.
Після одкровення від Господа він чекав смерті 15/2 січня 1960 року, в день пам’яті преподобного Серафима Саровського. Але намісник монастиря архімандрит Аліпій (Воронов, † 1975), що відвідав хворого старця, занепокоївся, що той може померти і зробити переполох у день свята Хрещення Господнього, і тому просив старця помолитися Богу про відстрочення його смерті. “Добре, – відповів йому смиренний старець, – ти намісник, а я послушник, хай буде по-твоєму”. Так і вийшло: спочив старець у Хрещенський святвечір, а ховали його вже після свята Водохреща.
До дня його поховання до монастиря з різних місць прибуло багато його духовних чад. Відспівували намісник монастиря архімандрит Аліпій (Воронов) і 40 священнослужителів. А після відспівування труна з чесними мощами старця була поставлена в печерах монастиря на місці, вказаному ним ще за життя.
Пам’ять про старця ієросхимонаха Симеона свято вшановують у Псково-Печерській обителі, де він 64 роки добрим подвигом подвизався.
1 квітня 2003 року відбулося прославлення ієросхимонаха Симеона в лику святих Псково-Печерських. Відтепер його святі мощі спочивають у Стрітенському храмі монастиря.
Своїм молитовним заступництвом перед Господом старець Симеон подає і нині свою чудову допомогу тим, хто припливає до нього з вірою, і багато хто, як і за життя старця, знаходять душевний спокій і зцілення недуг.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Симеону Псково-Печерскому, глас 1

Любо́вию Христо́вою се́рдце твое́ уязви́вый,/ ева́нгельски Тому́ после́довал еси́:/ я́ко дре́вний подви́жник преподо́бием украси́выйся,/ сла́вный насе́льник оби́тели Богома́тери у пеще́р Бо́гом зда́нных яви́лся еси́,/ и, благода́ть духо́вную свы́ше прие́мь,/ подае́ши ве́рным исцеле́ния,/ Симео́не богоблаже́нне,// не преста́й моли́тися о чту́щих тя.

Кондак преподобному Симеону Псково-Печерскому, глас 4

Я́ко Бо́жия любве́ зерца́ло,/ во оби́тели Пече́рстей благода́тно просвети́лся еси́,/ о́браз и́ноческаго жития́ показу́я,/ трудолю́бием и послуша́нием на высоту́ доброде́телей восте́кл еси́./ Те́мже, да́ры Ду́ха Свята́го от Го́спода почте́нный,/ чудеса́ мно́га ще́дро источа́еши,/ преподо́бне о́тче наш Симео́не,// моли́ спасти́ся душа́м на́шим.

Молитва преподобному Симеону Псково-Печерскому

О, вели́кий уго́дниче Бо́жий, преподо́бне о́тче Симео́не! При́зри на нас гре́шных, ко святе́й ико́не твое́й припа́дающих и прося́щих твоего́ заступле́ния и по́мощи. Скорбь бо обдержи́т нас от обстоя́щих нас ны́не бед и зол, и утеше́ния не и́мамы многоболе́зненным душа́м на́шим. Иска́хом бо по́мощи от челове́к, и не обре́теся. Вопия́хом ко Го́споду, и не услы́ша нас, зане́ прогне́вах пречи́стую бла́гость Его́ беззако́ньми на́шими, и мно́жеством мно́гих грехо́в на́ших преогорчи́хом человеколю́бную утро́бу Его́. И кто нам ны́не по́мощь яви́т, кто нам скорбь утоли́т, кто даст отра́ду и успокое́ние многомяте́жным душа́м на́шим? К тебе́, вели́кий уго́дниче Бо́жий, прибега́ем мы, гре́шнии и недосто́йнии, ве́дуще бо, я́ко ве́лие дерзнове́ние и́маши ко Христу́ Бо́гу, и многомо́щен предста́тель еси́ о всех, с ве́рою к тебе́ прибега́ющих и твоего́ заступле́ния и по́мощи тре́бующих. Моли́ у́бо Человеколю́бца Го́спода, я́ко да прости́в нам безчи́сленная на́ша прегреше́ния, не отврати́т ми́лость Свою́ от нас, но я́ко благ и сострада́телен, яви́т и нам безконе́чное Свое́ милосе́рдие, и в лю́тем напа́стей и бед на́ших озлобле́нии пода́ст нам всеси́льную по́мощь Свою́, и преогорче́нным душа́м на́шим осла́бу, мир, укрепле́ние, утеше́ние и успокое́ние да́рует. Ей, вели́кий уго́дниче Бо́жий! Вознеси́ преподо́бнии ру́це твои́ ко Христу́ Бо́гу на́шему и моли́ бла́гость Его́, да не отри́нет моле́ния серде́ц на́ших, недосто́инства ра́ди на́шего, но да яви́т нам благовре́менне ми́лость Свою́, да та́ко в ми́ре вре́менное сие́ житие́ преше́дше, в ве́чный дости́гнем поко́й, и с тобо́ю удосто́имся сла́вити Отца́ и Сы́на и Свята́го Уте́шителя Ду́ха во ве́ки веко́в. Ами́нь.

Ще в розробці

Ще в розробці

Знайшли помилку