Преподобний Сильвестр Обнорський, Пошехонський

Місяця квітня на 25-й день

Преподобний Сильвестр Обнорський жив у XIV столітті і був сучасником святителя Олексія, митрополита Московського, і одним з учнів преподобного Сергія Радонезького. Розлогого життєпису преподобного Сильвестра не збереглося. Відомо, що любов до молитовного усамітнення жила в ньому з юних років. Отримавши благословення свого наставника – ігумена Троїцької обителі преподобного Сергія Радонезького, чернець Сильвестр вирушив шукати безлюдне місце для перебування в безмовності. На вкритому дрімучим лісом березі річки Обнори, приблизно за 20 кілометрів від колишнього міста Любима на Ярославській землі, у глухій, безлюдній пустельці преподобний поставив хрест. Побудувавши невелику келію, святий пустельник став дні й ночі проводити в невтомній молитві та суворому пості. Зберігся переказ, що одного разу, йдучи по воду на річку, преподобний отримав одкровення про те, що пустинь, обрана ним для подвижницьких трудів, стане відомою і збере чимало ченців.

Через деякий час усамітнення преподобного Сильвестра відкрили жителі навколишніх селищ, і до пустельника стали приходити люди за порадою і благословенням, шукаючи духовного керівництва. Преподобний Сильвестр усіх зустрічав із любов’ю і кожного, хто бажав трудитися у спільних працях, благословляв на влаштування окремої келії. Коли кількість пустинножителів помітно зросла, преподобний Сильвестр вирішив заснувати в цьому місці храм і при ньому монастир. Благословення на це, а також антимінс для храму він отримав у святителя Олексія, митрополита Московського († 1378). Преподобний Сильвестр став першим ігуменом цього монастиря на річці Обнорі, який згодом прославили своїми духовними подвигами преподобні Павло Обнорський і Сергій Нуромський. Дерев’яний храм в обителі був освячений на честь Воскресіння Христового, тому й сам монастир став іменуватися Воскресенським. Як ігумен, преподобний Сильвестр був для братії постійним прикладом молитовного подвигу і невпинної праці. Любов до безмовності, як і раніше, жила в серці подвижника. Час від часу він залишав монастир і йшов углиб лісу для усамітненої молитви. Тут преподобний Сильвестр власноруч викопав чотири колодязі (один з яких ще в минулому столітті був відомий і шанований).

Прагнення повчатися настановами мудрого старця змушувало народ приходити і до місця його відлюдництва. Преподобний Сильвестр, не відмовляючи нікому, виходив зі сховку, благословляв прочан і вів з ними довгі бесіди. Місце, де усамітнювався преподобний, ще за його життя отримало назву “заповідного” гаю, до якого місцеві жителі ставилися благоговійно, з покоління в покоління передаючи наказ святого старця не рубати в ньому дерева. У глибині цього гаю преподобний сам вирив три колодязі, а четвертий – на схилі гори біля річки Обнори.

1645 року будівельник Воскресенської обителі ієромонах Іов знехтував заповіддю чудотворця і надумав рубати гай. За це і він був покараний сліпотою, від якої зцілився при гробі Сильвестра. Відтоді й донині ніхто не сміє зрубати дерево в заповідному гаю. Попри те, вікових дерев там мало; час винищує їх.

Коли святий впав у передсмертну хворобу, браття, які сумували, коли він ішов на самоту, ще більше сумували за майбутньою кончиною святого. “Не сумуйте про це, браття мої улюблені, – говорив їм на втіху преподобний, – на все воля Божа. Зберігайте заповіді Господні і не бійтеся в цьому житті зазнати біди, щоб отримати нагороду на небесах. Якщо ж я буду мати дерзновення у Бога і справа моя буде Йому угодною, то це святе місце не збідніє і після мого відходу. Моліться тільки Господу Богу і Його Пречистій Матері, щоб позбутися вам спокус лукавого”. Преподобний помер 25 квітня і був похований праворуч від дерев’яного Воскресенського храму.

Відома ікона XVII століття, на якій прп. Сильвестр зображений таким, що тримає в руці сувій; на сувої вміщено частину тексту його заповіту, що дійшла таким чином до нас.

Незабаром після кончини преподобного на місці його духовних бесід було споруджено каплицю, навколо якої щорічно в день пам’яті святого подвижника відбувалися хресні ходи. Особливо шанувалося місце поховання преподобного, оскільки від гробу його відбувалися чудесні зцілення. Як і інші північні монастирі, Воскресенська обитель неодноразово зазнавала руйнувань: 1538 року під час навали казанських татар, 1612 року польськими загарбниками. До 1647 року зруйнований монастир було відновлено. 1656 року з благословення патріарха Никона замість дерев’яної каплиці над гробницею преподобного Сильвестра споруджено храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці. 1764 року монастир було скасовано, а його соборний храм перетворено на парафіяльну церкву. У 1821 році архієпископ Ярославський Філарет (згодом митрополит Московський) дав благословенну грамоту на будівництво замість дерев’яної Покровської церкви кам’яного Воскресенського храму, яке було закінчено 1825 року. В одному з приділів Воскресенського храму в бронзовій посрібленою гробниці встановили знайдені нетлінні мощі преподобного Сильвестра. У 1860 році преподобний Сильвестр знову нагадав про себе кількома чудовими знаменнями, опис яких вміщено в Ярославських і Вологодських єпархіальних відомостях за 1860-1870 рр.

Тропарі, кондаки, молитви та величання