Преподобний Стефан Озерський, Комельський p1ebjmnb41sm612mt14lv1ap6jk73
Житія святих,  Червень

Преподобний Стефан Озерський, Комельський

Місяця червня на 12-й день

Преподобний Стефан народився в другій половині XV століття в країні Вологодській від благочестивих батьків. Батько його служив при княжому дворі і постарався синові своєму дати найкраще виховання й освіту. Він готував у ньому наступника собі і доброго слугу князям своїм, але завидне і бажане для інших придворне життя було не до душі юному обранцеві Божому.

У той час славилася постницькими подвигами пустинна Лавра Діонісієва (прп. Діонісій Глушицький, † 1437; пам’ять 1/14 червня). Суворий гуртожитковий статут обителі, що не дозволяв ченцям не тільки мати будь-яку власність, а й робити що-небудь без наказу і благословення настоятеля, віддалене від мирських селищ становище її в глухому лісі якнайбільше відповідали бажанню Стефана, який шукав безмовності. І він, залишивши княжий двір, рідних і друзів, пішов на Глушиці і смиренно просив настоятеля і братію прийняти його в їхній монастир. Зворушений невідступними проханнями і сльозами Стефана, настоятель прийняв його спершу до числа послушників, потім, бачачи його старанність і труди, постриг у чернецтво з ім’ям Стефан і доручив одному досвідченому старцю для керівництва в духовному житті. Новий чернець цілком віддав себе волі свого керівника і намагався наслідувати його в усьому, проводячи дні в монастирських працях, а ночі – в пильнуванні і молитві. Після кількох років життя на Глушицях Стефан для більшого вдосконалення свого в духовному житті з благословення настоятеля і старця-керівника вирушив мандрувати північними монастирями. Йому хотілося скористатися мудрими порадами духовних старців, придивитися до їхніх подвигів і праць і набути собі в такий спосіб навик і досвідченість у духовному діланні. Мандруючи таким чином, він дійшов до Тихвіна і зупинився тут на проживання, радіючи тому, що щодня може поклонятися чудотворній іконі Божої Матері. Однак він недовго залишався тут: численні натовпи чоловіків і жінок, що щодня приходили до монастиря для поклоніння святій іконі, галасливі розмови, що надали монастирю вигляду мирського селища і торжища, порушували тишу в обителі. Тому, проживши в Тихвіні кілька часу, Стефан, захоплений любов’ю до безмовності й усамітнення, повернувся в рідні Вологодські межі.

Переходячи з місця на місце, з лісу в ліс, преподобний досяг пустинного озера Комельського, оточеного з усіх боків мохом і болотами. Йому сподобалося це місце, ніким не заселене і віддалене від мирських селищ, і він зважився залишитися тут назавжди. Поставивши собі келію на східному березі озера біля витоку річки Комели і спорудивши невелику каплицю для двох ікон, принесених ним із Тихвінського монастиря – Божої Матері і Миколая Чудотворця, він став подвизатися в пості й молитві, невідомий людям і відомий тільки Єдиному Богу. Неможливо висловити всього того, що повинен був витерпіти прп. Стефан у перші роки свого життя в пустині, яким піддатися спокусам і які перенести випробування. Запас хліба Стефан приніс невеликий, і йому загрожувала повна нестача їжі. Через понад два роки ненавмисно знайшли його два звіролова і розділили з ним свій дорожній запас. Від них він дізнався стежку, що веде до Білозерської дороги і сіл: інакше не міг він, і примушений крайнощами, дістатися до житлових місць. Після того звіролови стали відвідувати Стефана, а від них дізналися його й інші.

Серед таких трудів і спокус благодать Божа не полишала преподобного своєю втіхою і допомогою. Одного разу літньої ночі, коли прп. Стефан з великою ретельністю і сльозами молився у своїй каплиці перед іконами Божої Матері і святителя Миколая, раптово з’явилися йому в дивовижному світлі Пресвята Діва і Миколай Чудотворець. Стефан, охоплений священним жахом, упав перед ними на землю і чув, як Святитель Миколай благав Пречисту Діву благословити місце проживання Стефана для обителі чернечої. На благання святителя Матір Божа повеліла пустиннику спорудити в пустині храм в ім’я угодника Божого Миколая і самому бути начальником нової обителі. З цими словами чудові відвідувачі стали невидимі, наповнивши серце Стефана невимовною радістю.

Ще до того, літньої ночі, палко молився він у каплиці, щоб Матір Божа благословила місце його для обителі молитов; тоді у видіннях його сповістили, що обитель має бути влаштована на честь свт. Миколая.

Через три роки самотнього перебування в пустелі прийшли до прп. Стефана два брати розділити праці пустельника, потім з’явилося ще кілька з подібними бажаннями. Ревнителі пустельного життя просили старця влаштувати храм для молитви. З одним із них вирушив він до Москви випросити благословення в митрополита на побудову храму й обителі. Митрополит Данило з любов’ю прийняв старця, про якого колись чув, помістив його у своїй келії і потім представив його великому князю Василю Іоанновичу. Великий князь, узагалі прихильний до чернецтва, особливо поважав ченців обителей вологодських, які він майже всі відвідав особисто 1528 року, просячи собі в Бога спадкоємця. Після багатьох духовних бесід із князем і митрополитом смиренного пустельника Стефана висвятили в сан священства і поставили ігуменом нової обителі. Від митрополита разом із грамотою на влаштування храму й обителі він отримав і все необхідне для того церковне начиння, а великий князь дав йому свою грамоту на землі й угіддя на утримання братії. Таким чином, з повною духовною і матеріальною втіхою преподобний повернувся в дрімучі ліси своєї пустелі до братії, яка нетерпляче чекала на нього.

Прибувши на озеро, він насамперед спрямував свій шлях до каплиці і сам відслужив перший подячний молебень Богоматері і святителю Миколаю, який за кілька років провістив йому заснування храму і обителі на тому місці. Братія з радістю вітали свого ігумена, припадаючи до ніг Стефана, просили його благословення і благоговійно цілували принесене ним із Москви св. Євангеліє, а він усіх молитовно осіняв Животворящим Хрестом і сам просив їх молитися за нього. Через кілька днів після цього приступили вони до побудови храму, який скоро і створили. У 1534 році на велику радість пустельників церкву було освячено в ім’я Святителя Миколая і, хоча в малому вигляді, за кількістю небагатолюдної братії, влаштовано було все необхідне для гуртожитку.

Після освячення церкви прп. Стефан ще вісім років трудився в улаштуванні своєї юної обителі, подаючи собою в усьому приклад братії, яка множилася з кожним роком. Як батько чадолюбивий, блаженний старець, лагідний і милостивий до всіх, був суворий тільки до самого себе, виснажуючи плоть свою безперестанними працями, постом і бдінням. Незважаючи на похилий вік, він здавався у своїй пустельній обителі більше послушником, ніж ігуменом, завжди перший з’являвся на монастирські труди, намагався служити кожному, всіх заспокоїти і втішити. За те і братія любили його як батька, дивилися на нього як на Ангела Божого і намагалися в усьому наслідувати його.

Досягнувши глибокої старості, преподобний за тиждень до преставлення відчув знемогу сил своїх і передбачив наближення смерті. Напередодні її він одягнувся за допомогою своїх учнів у похоронні ризи, які давно приготував для себе, потім, наведений ними до церкви, долучився до Святих Таїн від руки ієромонаха, що літургував. Потім повернувся на одр свій і тихо помер 12 червня 1542 року.

Того ж 1542 року, коли помер прп. Стефан, обитель була розорена татарами. Коли під час відновлення її стали будувати нову церкву замість спаленої грабіжниками, то поставили її вже не на колишньому місці, а над могилою преподобного, тому що багато хто з благочестивих людей став бачити над нею світло, ніби горіли свічки. Тоді ж, за свіжою пам’яттю, на гробниці преподобного було написане його зображення, а інший образ його поставили в новозбудованому храмі. Після була написана йому й особлива служба.

Той, хто сіє в плоть свою від плоті, пожне трухлявість; а той, хто сіє в дух, від духа пожне життя вічне, – вчить апостол (Гал. 6:8). Життя духовне, сильно розвинене в душі, не боїться смерті – воно дається взнаки справами дивовижними і за гробом. Вологодський купець Гавриїл, який знав прп. Стефана за його життя і благодійник обителі його, плив водою у торгових справах своїх. Піднялася страшна буря, і хвилі загрожували поглинути човен. Гавриїл став закликати на допомогу угодників Божих і між ними блаженного Стефана. І раптово побачив у себе в човні світлоліпного старця, який говорив йому: “Не бійся, сину смирення, Господь послав мене позбавити тебе від потоплення”. “Хто ти?” – запитав Гавриїл, який був у жаху і від бачення, і від явної смерті. “Ти багато милостині подавав в обитель св. Миколая, що на озері Комельському, і мені, смиренному будівничому Стефану”, – відповів той, хто з’явився, і зник, а слідом за тим вщухла буря.

Знайшли помилку