Преподобний Стефан Махрищський p1ao8s0j711s6g1iad16e65k5jra4
Житія святих,  Липень

Преподобний Стефан Махрищський

Місяця липня на 14-й день

Преподобний Стефан був сучасником і найближчим співрозмовником преподобного Сергія Радонезького. Народився і виховався він у Києві, прийняв чернецтво в Печерській обителі, де проводив життя в суворій стриманості, безперервній молитві і повному послуху у старців. Кілька років святий Стефан прожив у Києво-Печерському монастирі, дедалі більше вдосконалюючись у чернечих подвигах. Але мирний плин чернечого життя в Києві було порушено підпорядкуванням південної частини Росії князям литовським, а потім – польському королю. Католики посилили свій вплив і стали гнобити православних: відбирали в них храми та влаштовували в них костели, не допускали православних до значних посад, лаяли та навіть били священиків і ченців. Гоніння на православ’я особливо посилилося в середині XIV століття. У той час багато ченців у Києві та його околицях залишили свої монастирі й усамітнилися в безвісних нетрях і пустелях для подвигів посту і молитви. Преподобний Стефан також пішов із Києво-Печерської Лаври і вирушив на північ, у православну Москву.

Святий Стефан прибув до столиці Руської держави за князювання великого князя Іоанна II (1353-1359), сина Калити і батька св. блгв. кн. Димитрія Донського (пам’ять 19 травня/1 червня), який запропонував подвижникові обрати для проживання будь-який монастир у Москві. Але святий Стефан вирішив оселитися в пустелі й вирушив на північний схід, де обрав собі місце в лісовому урочищі Махрище, за 35 верст від обителі преподобного Сергія. Поставивши дерев’яний хрест, подвижник зрубав собі келію, викорчував навколо ліс для обробітку землі і став жити там, подвизаючись у пості, молитві та трудах. Коли про святого пустельника стало відомо в околицях, до нього почали приходити ревнителі благочестя. Спочатку преподобний Стефан, прагнучи до безмовності, не дозволяв їм оселитися біля нього, але потім поступився їхнім проханням. Не пізніше 1358 року з благословення святителя Олексія, митрополита Московського († 1378; пам’ять 12/25 лютого), преподобний Стефан заснував монастир. Братія побудували храм в ім’я Живоначальної Трійці, трапезну і келії, які обнесли огорожею. Святитель Алексій висвятив преподобного Стефана на ієромонаха і поставив ігуменом нової обителі.

Влаштована преподобним Стефаном обитель надзвичайно поширилася, керована ним за статутом гуртожитку. Неленосно лагідними і тихими настановами повчав братію преподобний про шляхи порятунку, про церковне благочиння і обов’язки ченця, нагадуючи їм слова Господні: “На кого подивлюся, якщо не на лагідного, на мовчазного, на того, що тремтить від Моїх словес” (Іс. 66:2). Ще більше, ніж словом, повчав ігумен прикладом, нічим не відрізняючись від братії в одязі та їжі, вбраний у лахміття, начебто один з останніх, першість тільки на молитві, бо всіх попереджав у храмі Божому і нікому не поступався в трудах. Не тільки ченці, а й миряни стікалися до нього з околиць для духовної поради, відвідував для повчальної бесіди і преподобний Сергій Радонезький, Лавра якого вже виникала по сусідству, в сорока верстах від Махрищі. Але одного разу прийшов до преподобного Стефана великий сподвижник Сергій, приховавши від нього провину свого приходу – прикрість від братії, яка змусила його піти на деякий час від своєї обителі. Дізнавшись про пришестя преподобного Сергія, преподобний Стефан наказав ударити в било церковне і зустрів його зі своєю братією, бо одностайні були обидва трудівники; єдину волю творили вони Господа свого і дружно обробляли духовну браду, посіваючи в ній насіння словесне. Зустрівшись, вклонилися вони взаємно до землі, просячи один в одного молитов і благословення, разом увійшли вони до церкви для короткої молитви. Кілька днів пробув преподобний Сергій у Махрищській обителі, обходячи з ним пустелю і радіючи духовно про її процвітання. Нарешті, відкрив преподобний Сергій йому бажання свого серця: “Бажав би я, отче, за допомогою Божою знайти собі місце відокремлене, де б мовчати. Прошу твою любов дарувати мені одного з учнів твоїх, які знають пустельні місця”. Преподобний Стефан з любов’ю виконав прохання авви Сергія і, відпустивши з ним доброчесного учня свого Симона, проводив його до джерела, за три версти від обителі. Пізніше на місці розставання святих старців, над джерелом, було поставлено каплицю. Симон, обійшовши з преподобним Сергієм багато місць пустельних, вказав йому високе прекрасне місце на річці Киржачі. Воно полюбилося пустельнику Радонезькому, і там заснував преподобний нову обитель в ім’я Благовіщення Богоматері, де тимчасово оселився, доки братія первісної Лаври його не відчули гіркої нестачі та розлуки з таким пастирем і не благали його повернутися, вже за посередництвом святителя Московського Олексія.

Незабаром і самого Стефана спіткала така ж спокуса від братії, і він пішов за смиренним прикладом співрозмовника свого, преподобного Сергія. Якийсь Григорій, що жив недалеко від Троїцької обителі, передав монастирю свою землю та інше майно, прийняв чернецтво і став старанним учнем ігумена. Преподобний незабаром послав його до святителя Олексія, який висвятив Григорія на пресвітера і повернув в обитель. Тим часом приєднання до обителі преподобного Стефана деяких земель викликало роздратування чотирьох братів Юрковських, які жили неподалік і побоювалися, що їхній маєток може відійти до монастиря. З метою змусити преподобного піти з цих місць вони погрожували вбити його. Ніякі напоумлення святого не допомагали. Тоді преподобний Стефан, залишивши замість себе священноінока Іллю, таємно залишив монастир разом з улюбленим учнем своїм Григорієм. У 60-ти верстах від Вологди, у стародавньому Авнезькому князівстві, він заснував Троїцьку Авнезьку пустинь. Першим пострижеником обителі став місцевий землевласник Костянтин Дмитрович, який, бажаючи наслідувати подвиги преподобного Стефана, одну частину свого маєтку роздав бідним, а іншу пожертвував новому монастирю та прийняв чернечий постриг з ім’ям Кассіан (згодом постраждав разом із преподобним Григорієм 1392 року; пам’ять їх 15/28 червня). Згодом слава про Авнезьких ченців дійшла до Москви. Благовірний великий князь Димитрій Іоаннович Донський, дізнавшись про місце перебування преподобного Стефана, викликав його до себе, а в монастир зробив багатий внесок богослужбовими книгами та іншими пожертвами. Преподобний Стефан, доручивши паству свою преподобному Григорію, а келарну службу – преподобному Кассіану, пішов у царюючий град.

Дорогою до Москви преподобний Стефан відвідав Махрищську обитель, де з радістю був зустрінутий братією, яка благала його не залишати їх більше і повернутися до них зі столиці.

Милостиво прийняв його там святитель Олексій, який глибоко поважав його чесноту, і любитель благоліпності церковної великий князь, який забезпечив Махрищську обитель багатьма землями і пільгами і велів преподобному Стефану знову в ній оселитися.

Повернувшись до Махрищської обителі, преподобний Стефан запровадив у ній гуртожитковий статут і протягом багатьох років мирно та мудро керував братією. Часом він приходив для бесіди до великого чудотворця Сергія.

Досягнувши глибокої старості, преподобний Стефан передав ігуменство старцю Іллі і прийняв велику схиму. Незабаром, відчуваючи наближення своєї смерті, він скликав духовну отару і востаннє повчив братію подвигам духовним, страху Божому і безперервній пам’яті смертній, любові нелицемірній, стриманості й остаточної зреченості від світу. І причастившись Святих Христових Таїн, віддав преподобний Стефан чисту свою душу Богу липня в 14-й день 1406 року. Пахощі святого його життя повіяли від святих його мощей, свідчачи про сприятливе заступництво його перед лицем Божим. Зі сльозами братія поховали його в створеній ним обителі Живоначальної Трійці.

Багато років після преставлення блаженного Стефана жив у його обителі якийсь побожний старець чернець Герман, уже столітній, який вдень і вночі стояв у молитвах перед Богом. Одного разу вночі вийшов він зі своєї келії і побачив над труною преподобного вогонь. Жахнувся старець і поспішив сповістити про те ігумену Іоні, який побачив із вікна свого той самий вогонь, ніби промінь світла, що сяяв від гробниці. Прийшов у той час із Лаври преподобного Сергія ігумен Арсеній і, почувши про дивовижне явище, духовно зрозумів знамення благодаті Божої. Він велів поставити над могилою гробницю, осінити її покровом і перед нею запалити невгасиму лампаду. Відтоді відновилося шанування святого, вже майже забутого, і було встановлено щорічне йому святкування.

У 1550 році під час будівництва нового кам’яного храму в ім’я Живоначальної Трійці мощі преподобного Стефана були знайдені нетлінними, але залишені в новому храмі під спудом. Від шкіряного параманда, знайденого на персях мощей і вкладеного в срібний хрест, пішли зцілення для тих, хто торкався до нього з вірою.

За молитвами преподобного відбувалися й інші чудеса. Одного разу на свято П’ятидесятниці в обитель зібралося до двох тисяч прочан. Того року (за деякими джерелами, 1557 р.) був голод і в обителі було мало хліба. Ігумен Варлаам (1557-1570), бажаючи виконати заповіт преподобного, який учив годувати всіх, хто приходив у монастир, не знав, як бути. З вірою він звернувся в молитві до святого Стефана, просячи в нього допомоги. Потім ігумен наказав ченцеві Симеону, який служив за трапезою, весь хліб, що був, розділити і розкласти на столи. Симеон подумки засудив ігумена, вважаючи, що такий вчинок не тільки не нагодує безліч народу, а й позбавить братію завтрашньої їжі, однак він виконав наказ, і за молитвою святого Стефана сталося диво: не тільки всі паломники наситилися, але ще залишилося стільки хліба, що братія харчувалися ним три місяці.

Ігумен Варлаам став першим збирачем відомостей про життя преподобного Стефана. Він розшукав записки про святого у свого прадіда Серапіона, який особисто знав преподобного Стефана, і записав відомі йому чудеса, що відбувалися біля святих мощей. На основі цих записів ігумен Данилова монастиря Іоасаф (згодом єпископ Вологодський) з благословення митрополита Московського Макарія († 1563; пам’ять 30 грудня/12 січня) склав житіє і службу преподобному Стефану. Служба святому була складена також Симеоном Полоцьким.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Стефану Махрищскому , глас 8

Правосла́вия ревни́телю,/ благоче́стия наста́вниче и чистоты́,/ и́щущим спасе́ния путеводи́тельный свети́льниче,/ мона́шествующих Богодухнове́нное удобре́ние,/ преподо́бнаго Се́ргия духо́вный собесе́дниче,/ Стефа́не прему́дре,/ уче́ньми и добродея́ньми твои́ми ду́ши просвети́л еси́/ и пусты́ни насели́л еси́,// моли́ Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.

Кондак преподобному Стефану Махрищскому , глас 8

Чистото́ю душе́вною боже́ственно вооружи́вся,/ блаже́нную жизнь соверши́л еси́,/ в пусты́ню, я́ко во град, всели́вся,/ благода́ть прия́л еси́ от Бо́га/ исцеля́ти неду́ги приходя́щим к честне́й твое́й ра́це/ и всех возвыша́ти к Боже́ственней высоте́,/ те́мже, име́я дерзнове́ние ко Святе́й Тро́ице,/ помина́й нас, чту́щих па́мять твою́, да зове́м ти:// ра́дуйся, преподо́бне Стефа́не, по́стником удобре́ние.

Молитва преподобному Стефану Махрищскому

Всеблаже́нне и преподо́бне о́тче Стефа́не, просла́вленный уго́дниче Пресвяты́я Тро́ицы, Престо́лу Ея́ предстоя́ с ли́ки святы́х А́нгел и всех святы́х, помяни́ нас, в беда́х и ско́рбех припа́дающих к цельбоно́сному твоему́ гро́бу и моля́щихся тебе́, услы́ши моли́твы на́ша и принеси́ к Престо́лу Триипоста́снаго Бо́га, прося́ у Него́ нам бога́тыя ми́лости, здра́вия душа́м и телесе́м на́шим, наипа́че же отпуще́ния грехо́в, благода́ти и спасе́ния. Ты бо, име́я дерзнове́ние к Нему́, мо́жеши умоли́ти Его́, да пода́ст нам в житии́ на́шем блага́я и вся, я́же на по́льзу на́шу и во уготовле́ние к ве́чному животу́. О благи́й и ве́рный ра́бе Бо́жий, и́стинный учениче́ Христа́, избра́нный сосу́де Свята́го Ду́ха, чудотво́рче Стефа́не! Мо́лим тя усе́рдно: сотвори́ нас гре́шных прича́стники бы́ти благода́тных дарова́ний, и́миже Бог тя обогати́, и бу́ди нам по Бо́зе наста́вник к богоуго́дному житию́, утиши́тель бу́ри страсте́й, помо́щник в ско́рбех и беда́х и засту́пник от враг ви́димых и неви́димых, да и мы, предста́тельством и богоприя́тными твои́ми моли́твами бу́дем насле́дницы Ца́рствия Бо́жия и сподо́бимся вку́пе с тобо́ю предстоя́ти Престо́лу Царя́ сла́вы, Ему́же подоба́ет вся́кая сла́ва, честь и держа́ва во ве́ки веко́в. Ами́нь.

Тропaрь, глaсъ и7:

Правослaвіz ревни1телю, бlгочeстіz настaвниче и3 чистоты2, и4щущымъ сп7сeніz путеводи1тельный свэти1льниче, монaшествующихъ бGодухновeнное ўдобрeніе, прпdбнагw сeргіа дух0вный собесёдниче, стефaне премyдре, ўчeньми и3 добродэsньми твои1ми дyшы просвэти1лъ є3си2, и3 пусты6нинасели1лъ є3си2. моли2 хrтA бGа сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.

Кондaкъ, глaсъ и7.
Под0бенъ: Взбрaнной воев0дэ:

Чистот0ю душeвною бжcтвеннw воoружи1всz, бlжeнную жи1знь соверши1лъ є3си2, въ пустhню, ћкw во грaдъ, всели1всz, бlгодaть пріsлъ є3си2 t бGа и3сцэлsти недyги приходsщымъ къ честнёй твоeй рaцэ и3 всёхъ возвышaти къ бжcтвеннэй высотЁ. тёмже, и3мёz дерзновeніе ко с™ёй трbцэ, поминaй нaсъ, чтyщихъ пaмzть твою2, да зовeмъ ти2: рaдуйсz, прпdбне стефaне, п0стникwмъ ўдобрeніе.

Ще в розробці

Знайшли помилку