Житія святих,  Квітень

Преподобний Севастіан Карагандинський (Фомін), сповідник

День пам'яті (н. ст.)

У неділю, найближчу до 25 січня, – Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця квітня на 6-й день / жовтня на 9-й день — знайдення мощей / жовтня на 11-й день — Собор усіх святих, які в Оптиній пустині просіяли

У миру Степан Васильович Фомін, народився 28 жовтня 1884 року в селі Космодем’янське Орловської губернії в бідній селянській родині. Після смерті батьків п’ятирічний Степан став жити з сім’єю старшого брата. Середній його брат прийняв постриг в Оптиній пустині. Степан добре закінчив трикласну парафіяльну школу, книги йому давав читати парафіяльний священник. Хлопчик був слабкий здоров’ям, у польових роботах брати участь не міг, а ходив за худобою, був пастухом. Часто взимку відвідував він брата в Оптиній пустині.

3 січня 1909 року його прийняли в скит Оптиної пустині келійником до старця Іосифа, після смерті якого 1911 року він перейшов під старече керівництво до отця Нектарія і залишився при ньому до 1923 року келійником.

У 1917 році пострижений у мантію з ім’ям Севастіан.

10 січня 1918 року Оптина пустинь була закрита, хоча монастир і продовжував існувати під виглядом сільськогосподарської артілі. Багато хто, особливо молоді послушники, не витримавши важкої праці і суворих вимог, покинули Оптину. Одночасно на її території було влаштовано музей. Скитів до цього часу вже не існувало. Усі жили практично одним днем. У 1923 році монастирські служби було повністю припинено, і влада приступила до виселення ченців. Братські келії здавалися охочим як літні дачі. Весь цей час отець Севастіан перебував під духовним окормленням старця Нектарія Оптинського.

У 1927 році висвячений у сан ієромонаха від єпископа Калузького.

Ієромонах Севастіан (Фомін) був келійником старця ієросхимонаха Нектарія до самої його смерті 29 квітня 1928 року. З благословення старця після його смерті їхати служити на парафію, о. Севастіан поїхав спочатку до Козельська, потім до Калуги, а потім до Тамбова, де отримав призначення на парафію в місто Козлов, в Іллінську церкву, настоятелем якої був прототєрей Володимир Нечаєв, батько майбутнього митрополита Питирима (Нечаєва), від якого згодом отець Севастіан прийме схиму. Під час арешту протоієрея Володимира отець Севастіан піклувався про його батька. Севастіан піклувався про його багатодітну сім’ю.

В Іллінському храмі він служив з 1928 по 1933 роки аж до свого арешту. Батюшка не любив немолитовного нотного співу і намагався влаштувати на своїй парафії благоговійний монастирський спів. У цей період він вів у Козлові боротьбу з обновленцями і не полишав спілкування з братією Оптиної пустині, яка жила в розсіянні.

У лютому 1933 року був заарештований. На допитах батюшка дав пряму відповідь: “На всі заходи радянської влади я дивлюся як на гнів Божий, і ця влада є покарання для людей. Такі самі погляди я висловлював серед своїх наближених, а також і серед інших громадян, з якими доводилося говорити на цю тему. Водночас говорив, що потрібно молитися, молитися Богу, а також жити в любові, тільки тоді ми цього позбудемося. Я мало був задоволений радвладою за закриття церков, монастирів, бо цим знищується Православна віра”.

Згодом отець Севастіан розповідав: “Коли мене примушували зректися православної віри, то поставили в самій лише рясі на всю ніч на мороз і варту приставили. Варта змінювалася через 2 години, а я беззмінно стояв на одному місці. Але Матір Божа опустила наді мною такий «шалашик», що мені було в ньому тепло. А вранці мене повели на допит і кажуть: “Якщо ти не зрікся Христа, то йди до в’язниці”.

Його засудили до 7-річного ув’язнення на лісоповал, незважаючи на слабке здоров’я і пошкоджену ліву руку.

Ув’язнення відбував у Карагандинському ВТТ (“Карлаг”) — “Карагандинському радгоспі-гіганті ОДПУ”. До середини 30-х років у Карлазі було створено величезне “зразкове” господарство зі своїми заводами, промисловими цехами, науковими програмами. Тоді ж починає зароджуватися майбутня карагандинська громада. У отця Севастіана з’являються на зоні духовні чада, поступово збираються і чекають його звільнення колишні його чада.

“В ув’язненні я був, — згадував батюшка, — а постів не порушував. Якщо дадуть якусь баланду з м’ясом, я це не їв, міняв на зайву пайку хліба”.

Після звільнення 29 квітня 1939 року отець Севастіан оселився в передмісті Караганди. “Дорогі мої, — сказав сестрам батюшка, — житимемо тут. Ми тут більше користі принесемо, тут наша друга батьківщина”.

Він опікувався всіма, хто прагне до Бога, приходячи до них у домівки і звершуючи треби, хоча дозволу на це з боку влади не було — “народ у Караганді був вірний — не видадуть”. Батюшку полюбили і в околицях, з усіх кінців країни стали з’їжджатися духовні чада старця, всіх він приймав з любов’ю і допомагав влаштуватися на новому місці. Часто старець благословляв черниць, які приїжджали до нього по духовну опіку, жити в якусь сім’ю, що було в дусі Оптинських старців. Такі матінки ставали ніби ангелами-охоронцями будинку.

У 1944 р. громада влаштувала собі домову церкву в селі Велика Михайлівка — село стало потихеньку заселятися “батюшкиними”. У 50-ті роки життя карагандинської громади почало налагоджуватися. У 1953 році було отримано дозвіл на молитовний будинок, у 1955 році вдалося домогтися реєстрації релігійної громади.

Священників батюшка підбирав собі сам. Навколо нього зібралася чернеча жіноча громада. Про його громаду архієпископ Петропавлівський і Кустанайський Іосиф (Чернов) так говорив: “Батюшка насадив тут виноград, який потім і сльозами виростив”. “Маленька церква, від землі не видно, а стовп горить до неба”.

22 грудня 1957 року був возведений у сан архімандрита.

Батюшка зберігав бездоганне виконання церковного уставу, не допускаючи під час богослужіння пропусків або скорочень. Церковні служби були для нього невід’ємною умовою його внутрішнього життя. У бесідах його улюбленим образом був святий апостол Іоанн Богослов — він часто закликав паству до шанування цього апостола Любові. Отець Севастіан дуже шанував святі ікони і говорив, що вони дані нам на допомогу від темних сил, що є ікони, особливі за славою благодаті, є намолені століттями чудотворні образи, які, наче струмочки, несуть від Господа благодать. Він наводив слова старця Нектарія Оптинського про те, що мудрість, розум і розважливість є дарами Святого Духа, які приводять до благочестя.

Батюшка мав тонкий гумор і любив пожартувати, але завжди доброзичливо. Він не шкодував часу на бесіду з людиною. Кожна його порада приводила до благополуччя.

Влада, бачачи його авторитет, всіляко намагалася закрити храм, але це їм не вдавалося: батюшка — щойно вони його викличуть — обеззброював їх так, що вони геть позбувалися дару слова і після його відходу дивувалися: “Що це за дідок такий, що ми зробити нічого не можемо?”

Батюшка завжди і в усьому вчив покладатися на волю Божого Промислу. Він також любив природу, жалів тварин, одного разу врятував щойно народжених кошенят.

Про біснуватих він говорив: “Тут вони потерплять, а там митарства відбуватимуться безболісно… Я не хочу з вас хрести знімати. Тут ви потерпите, але на Небі велику нагороду придбаєте”. У батюшки була духовна мудрість, велике терпіння. Якщо хто в його присутності нарікав на ближнього, він скаже: “Я вас усіх терплю, а ви одного потерпіти не хочете”. Не порозуміється хто, він хвилюється: “Я настоятель, а всіх вас слухаю”.

Він дбав про спасіння кожного, це була його ціль. Він просив: “Мирніше живіть”. Одного разу, серед бесіди про звичаї людей батюшка сказав і навіть вказав: “Ось цих людей не можна чіпати, вони, за гордістю, не винесуть ні зауваження, ні догани. А інших, за їхнім смиренням, можна”. Дуже важливе значення він надавав молитвам за покійних, і інших закликав: “Моліться за покійних більш за все. За все слава Богу! Слава Богу за все!”

16 квітня 1966 року прийняв постриг у схиму від владики Питирима (Нечаєва).

Ввібравши в себе традиції і благодатний святоотцівський дух Оптиної пустині та будучи учнем її великих старців, перенісши вигнання й ув’язнення в більшовицьких концтаборах, він за несповідимими долями Божими проніс своє старецьке служіння в столиці спекотних степів центрального Казахстану, багатостраждальній Караганді.

Помер 19 квітня 1966 року, на Радоницю. Похований він був на Михайлівському кладовищі.

Прославлений 1997 року як місцевошанований святий Алма-Атинської єпархії. 22 жовтня 1997 року було знайдено його святі мощі і перенесено до нового храму Різдва Пресвятої Богородиці в Караганді.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобноисповеднику Севастиану Карагандинскому, глас 3

Тро́ицы Святы́я служи́телю,/ земны́й а́нгеле и небе́сне челове́че,/ духо́внаго О́птинскаго ста́рчества прее́мниче,/ Христо́в священнотаи́нниче и испове́дниче,/ Ду́ха Свята́го оби́тель всечестна́я,/ преподо́бне о́тче Севастиа́не, досточти́ме,/ испроси́ ми́рови ми́р// и душа́м на́шим ве́лию ми́лость.

Молитва преподобноисповеднику Севастиану Карагандинскому

О, пречестна́я и свяще́нная главо́, благода́ти Свята́го Ду́ха испо́лненная, Спа́сово со Отце́м обита́лище, ста́рцев о́птинских учениче́ и прее́мниче, гра́да Караганды́ светле́йшее украше́ние, Казахстанския страны́ богодарова́нный моли́твенниче, Це́ркви Ру́сския па́стырю богопросла́вленный, си́рым и вдови́цам засту́пниче, немощны́х врачу́ безме́здный, пра́вило ве́ры и благоче́стия, преподо́бных сожи́телю и му́чеников соприча́стниче, богоно́сне о́тче на́ш Севастиа́не досточти́ме! К тебе́ усе́рдно прибега́я, моле́ние те́плое прино́сим: от сокро́вищницы твоея́ пода́ждь и на́шему убо́жеству; смире́нием твои́м на́шу горды́ню низложи́; безстра́стием на́ша стра́сти попали́; бо́дрствованием ле́ности на́вык от на́с отжени́; сле́зными то́ки на́ше нечу́вствие пробуди́; бде́нием от нераде́ния на́с возста́ви; моли́твами и в на́с пла́мень моли́твы возжги́; любо́вию на́с братолю́бны сотвори́; пода́ждь же на́м ду́х кро́тости и смире́ния, ду́х чистоты́ и благоче́стия; от страсте́й многонеду́жия на́с свободи́ и ко и́стинному покая́нию приведи́. Ты́ бо во уме́ твое́м непреста́нно име́л еси́ на Кресте́ Распя́вшагося за на́с Сы́на Бо́жия, Того́ сладча́йшее И́мя во уме́ и в се́рдце непреста́нно име́ти и на́с научи́, да любо́вию Тому́ пламене́я, стра́шный о́ный де́нь су́дный сре́тити угото́вимся, и в Ца́рствие Небе́сное вни́ти с тобо́ю сподо́бимся, сла́вити и воспева́ти Триеди́ную держа́ву Бо́га на́шего: Отца́ и Сы́на и Ду́ха Свята́го во ве́ки. Ами́нь.

Ще в розробці

Ще в розробці