Преподобний Сергій, ігумен Радонезький, всієї Русі чудотворець

Місяця вересня на 25-й день / липня на 5-й день

Преподобний без перебільшення є «ігуменом всієї Русі»: безпосередніми учнями великого старця було більше двадцяти ченців, які заснували в цілому близько 40 монастирів. З цих обителей виходили нові подвижники, які дали ще приблизно півсотні чернечих громад. У підсумку за XIV – XVI століття уся Північ Русі вкрилася густою мережею малих і великих обителей. Наприклад, один тільки Авраамій Галицький, який був у числі перших духовних чад ігумена Радонезького, заснував чотири обителі.

Народився преподобний Сергій в селі Варниці, під Ростовом 3 травня 1314 року в сім’ї благочестивих і знатних бояр Кирила і Марії.

Господь обрав його ще з утроби матері. У житії преподобного Сергія розповідається про те, що за Божественною літургією ще до народження сина праведна Марія і ті, хто молилися, чули триразовий вигук немовляти: перед читанням Святого Євангелія, під час Херувимської пісні і коли священик сказав: «Святая святим». Бог дарував преподобним Кирилу і Марії сина, якого назвали Варфоломієм.

З особливою ретельністю юнак Варфоломій заглиблювався в молитву, не пропускаючи жодного Богослужіння. Уже в дитинстві він наклав на себе суворий піст, нічого не їв по середах і п’ятницях, а в інші дні харчувався тільки хлібом і водою.

Близько 1328 року батьки преподобного Сергія переселилися із Ростова в Радонеж. Поховавши батьків, Варфоломій разом з братом Стефаном пішов для пустинножительства в ліс (в 12 верстах від Радонежу). Спочатку вони поставили келію, а потім невелику церкву, і, з благословення митрополита Феогноста, вона була освячена в ім’я Пресвятої Трійці. Але незабаром, не витримавши труднощів життя в пустельному місці, Стефан залишив брата і перейшов до Московського Богоявленського монастиря.

Варфоломій же 7 жовтня 1337 року прийняв постриг в чернецтво від ігумена Митрофана з ім’ям святого мученика Сергія і поклав початок новому жительству на славу Живоначальної Трійці. Зазнаючи спокуси і страхування бісівські, преподобний піднімався від сили в силу.

Поступово він став відомим іншим ченцям, які шукали його керівництва. Преподобний Сергій всіх приймав з любов’ю, і незабаром в маленькій обителі склалося братство з дванадцяти ченців.

З трудом ченці ублагали преподобного Сергія прийняти ігуменство над обителлю. У 1354 році єпископ Волинський Афанасій посвятив преподобного ієромонаха і звів у сан ігумена. Слава про подвиги преподобного Сергія стала відома в Константинополі, і Патріарх Філофей надіслав преподобному хрест, параман і схиму в благословення на нові подвиги, Благословенну грамоту, радив обранцеві Божому влаштувати чернецький монастир.

З патріаршим посланням преподобний вирушив до святителя Алексія і отримав від нього пораду ввести суворе спільножиття. Ченці почали нарікати на суворість статуту, і преподобний змушений був покинути обитель. На річці Киржач він заснував обитель на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. Порядок в колишній обителі почаав швидко занепадати, і ченці, які залишилися там, звернулися до святителя Алексія, щоб він повернув святого.

Ще за життя преподобний Сергій удостоївся благодатного дару чудотворіння. Він воскресив отрока, коли зневірений батько вважав єдиного сина назавжди втраченим. Слава про чудеса, скоєних преподобним Сергієм, швидко поширювалася, і до нього почали приводити хворих як із навколишніх селищ, так і з віддалених місць. І ніхто не залишав преподобного, не отримавши зцілення недуг і повчальних порад.

Одного разу під час літургії преподобному співслужив Ангел Господній, але через своє смирення преподобний Сергій заборонив будь-кому розповідати про це до кінця його життя на землі.

Руська земля в той час страждала від татарського ярма. Великий князь Димитрій Іоаннович Донський, зібравши військо, прийшов в обитель преподобного Сергія випросити благословення на майбутній бій. На допомогу великому князю преподобний благословив двох ченців своєї обителі: схимонаха Андрія (Ослябю) і схимонаха Олександра (Пересвіта), і передбачив перемогу князю Димитрію. Пророцтво преподобного Сергія виповнилося 8 вересня 1380, в день свята Різдва Пресвятої Богородиці, руські воїни одержали повну перемогу над татарськими полчищами на Куликовому полі, поклавши початок звільнення Руської землі від татарського ярма. Під час битви преподобний Сергій разом з братією стояв на молитві і просив Бога про дарування перемоги руському воїнству.

Досягнувши глибокої старості, преподобний, за півроку прозрівши свою кончину, закликав до себе братію і благословив на ігуменство досвідченого в духовному житті і слухняності учня, преподобного Никона. У мовчазній самоті преподобний відійшов до Бога 25 вересня 1392 року. Напередодні великий угодник Божий востаннє закликав братію і звернувся зі словами заповіту: «Пильнуйте себе, братіє. Перш за все майте страх Божий, чистоту душевну і любов нелицемірну».

Тропарі, кондаки, молитви та величання