Преподобний Серапіон Кожеєзерський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 27-й день / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Новгородських святих (перехідне)

Преподобний Серапіон, у миру Турсас Ксангавірович (за іншими джерелами — Туртас Гравірович або Турсас Ксангарович), був мурзою, тобто царевичем, із казанських татар. Після підкорення Казані в 1551 або 1552 році маленький Турсас був приведений до Москви, охрещений з нареченням імені Сергій і залишений на виховання родичу, боярину Захарію Плещєєву.

Святий Сергій так щиро сприйняв християнську віру, що наважився цілком присвятити себе Богу. Він вирушив у мандрівку по святих місцях.

Обійшовши іночеські пустині на пустельному острові озера Шкіри, 1565 року або, згідно з іншими відомостями, 1560 року він зустрів ченця-відлюдника Нифонта і залишився жити з ним. Вони разом стали ділити подвиги суворого відлюдницького життя, а їжею для них слугувала трава і частина ягід. Сергій зі всією точністю виконував настанови Нифонта. Після випробування, даного собі самому, Сергій попросив старця постригти його в чернецтво. Старець, бачачи щирість і чистоту його бажань, виконав його прохання і нарік його у постригу Серапіоном.

Мало-помалу про суворих пустельників стало відомо, і чутка про них стала приваблювати до них ревнителів духовного життя. Відлюдницьке життя Серапіона тривало майже вісімнадцять років. Коли зібралося до Нифонта і Серапіона чимало ченців, перший вирушив до Москви просити землі для обителі, однак помер там, не всигнувши розпочати справу.

В обителі не знали ще про долю Нифонта. У той час через нестачу їстівних припасів почався голод, і зі співчуття до стражденних Серапіон вирушив просити милостиню. Йому дали хліба в зерні й жорна, він приніс усе це на собі до обителі і врятував братію від голодної смерті.

Дізнавшись про кончину Нифонта, блаженний Серапіон вирушив до Москви. Там він отримав у царя Феодора Іоанновича (1584–1598) грамоту від 30 вересня 1584 року, відповідно до якої було надано землю для нової обителі по чотири версти на всі боки. У свою чергу, митрополит видав грамоту з благословенням на влаштування монастиря.

Повернувшись на своє місце, блаженний Серапіон з ченцями розчистив для ріллі ліс, огородив місце обителі огорожею та спорудив два храми: на честь Богоявлення і в ім’я святителя Миколая. Патріарх Іов (1589–1605; † 1607) передав преподобному Серапіону святі антимінси.

1608 року на прохання обтяженого старістю подвижника ігуменом обителі був поставлений його учень Авраамій. Преподобний Серапіон помер 27 червня 1611 року, залишивши після себе до сорока ченців у своєму спільножительному монастирі. Він був похований у храмі Кожеєзерської обителі.

У 1613 році постриженик Кожеєзерського монастиря чернець Боголєп написав оповідь про заснування монастиря і про його першого будівничого — преподобного Серапіона. Він же склав і його житіє.