Місяця березня на 21-йдень.

Преподобний Серафим Вирицький (у світі Василь Миколайович Муравйов) народився 31 березня 1866 року в селі Вахромієво Рибінського повіту Ярославської губернії в сім’ї селян Миколи та Хіонії. У Святому Хрещенні він був названий Василем на честь преподобного Василя Нового сповідника.

Коли юнакові було десять років, помер його батько, і Василь завдяки допомозі благочестивого односельця вирушив до Санкт-Петербурга на заробітки, де й працював потім розсильним, підручним прикажчиком, прикажчиком і потім старшим прикажчиком у лавках Гостиного та Апраксина дворів. Однак у душі хлопчика жила заповітна мрія піти до монастиря.

У чотирнадцятирічному віці він отримує від прозорливого старця Олександро-Невської Лаври пророче благословення: до певного часу залишатися в світі, творити богоугодні справи, створити благочестиву сім’ю, виховати дітей і разом з дружиною присвятити подальше життя чернечому подвигу. Прийнявши слово лаврського старця як Боже благословення, Василь прожив усе життя, як визначив йому Господь. Це був подвиг слухняності, який тривав понад сорок років…

Майже 20 років Василь Муравйов перебував під опікою старця Гефсиманського скиту Свято-Троїцької Сергієвої Лаври преподобного Варнави (Меркулова), і це дозволило закласти ту духовну основу, на якій відбувалося подальше зростання його як великого подвижника благочестя.

У повсякденних справах, у поводженні з людьми, в молитвах основою йому служили три головні заповіді: правда, любов і добро, які він згодом заповідав не лише своїм духовним чадам, а й усім, хто потребував його допомоги. Його улюбленим читанням були твори святителя Ігнатія Брянчанінова, за якими він радив навчатися святості всім своїм духовним дітям.

Здібності, дані від Господа, допомагали Василеві в його працях. Так, працюючи в купецькій лавці, він самостійно навчився грамоти, освоїв історію Вітчизни і, маючи хороші математичні здібності, в сімнадцять років став старшим прикажчиком. Всю свою платню Василь висилав хворій матері.

Близько 1890 року він одружився з Ольгою Іванівною Найденовою, яка також походила з селян Рибінського повіту Ярославської губернії. Вона з підліткових років потай мріяла про чернецтво, але отримала благословення схимонахини Іверського монастиря Московської губернії Пелагії жити у світі, вийти заміж за благочестиву людину, народити і виховати дітей і тільки потім, за взаємною згодою, прийняти постриг. Господь благословив їхній шлюб сином Миколою та дочкою Ольгою, але дівчинка в дитинстві померла, після чого подружжя за взаємною згодою жило як брат і сестра.

1892 року Василь Миколайович завдяки підтримці свого господаря відкриває власну справу і стає купцем 2-ї гільдії. Згодом його контора із заготівлі та продажу хутра виходить на міжнародний ринок.

1895 року В.М. Муравйов стає дійсним членом Товариства з поширенню комерційних знань у Росії, метою якої було всемірне сприяння государю імператору та уряду у сфері національного економічного розвитку, а 1897 року закінчує організовані при Товаристві Вищі комерційні курси.

Живучи у світі і став дуже багатою людиною, він ніколи не забував благословення Лаврського старця, намагався творити добро, допомагав нужденним, жертвував більшу частину своїх доходів на потреби монастирів, храмів і психлікарень.

Відомо, що у 1905 році В.М. Муравйов за свої богоугодні справи було представлено нагородження. Цього ж року благочестивий комерсант стає дійсним членом відомого на всю Росію Ярославського благодійного товариства, до складу якого входили багато відомих пастирів і громадських діячів того часу, у тому числі і святий праведний Іоанн Кронштадтський.

Після смерті преподобного Варнави духовними наставниками Василя Миколайовича стають єпископ Ямбурзький Феофан (Бистрів) та майбутній священномученик, єпископ Петроградський та Гдовський Веніамін (Казанський). Останнім духівником старця Серафима був протоієрей Олексій Кібардін, який служив настоятелем храму Казанської ікони Божої Матері у Вириці.

Настав 1917 рік. Багато заможних знайомих Муравйових переводять свої капітали за кордон і залишають Росію, сподіваючись пережити смутні часи за кордоном. Василь Миколайович вирішує інакше: з початком Лютневої революції він закриває своє комерційне підприємство і роздає стан службовцям. Значну частину його він жертвує на потреби Олександро-Невської Лаври та Воскресенського Новодівичого монастиря, а також Іверського Виксунського та Свято-Успенського Пюхтицького монастирів, і остаточно готує себе до прийняття чернецтва.

12 вересня 1920 року В.М. Муравйов передає ще одну велику пожертву Олександро-Невській Лаврі, а через день пише в Духовний собор Лаври прохання про прийняття його до братії, на яке отримує позитивну відповідь і перша послух – пономарське.

Вже 26 жовтня митрополит Петроградський і Гдовський Веніамін благословляє постриг послушника Василя одночасно з його дружиною, яка надійшла до Санкт-Петербурзького Новодівичого монастиря і прийняла постриг з ім’ям Христини (в схимі Серафима).

29 жовтня Василь був пострижений у ченці з ім’ям Варнава. Незабаром він був висвячений на ієродиякона, а 11 вересня 1921 року – на ієромонаха.

Протягом 1920–1926 років отець Варнава несе низку відповідальних і важких послухів: завідувача цвинтарної контори Лаври, головного свічника, а потім скарбника обителі. Наприкінці 1926 року він приймає велику схиму під назвою Серафим і обирається братією духівником Лаври. Під його пастирське окормлення збирається безліч духовних чад – мирян, ченців, священиків та архієреїв, серед них – видатні ієрархи: єпископ Григорій (Лебедєв), митрополит Серафим (Чичагов), єпископ Миколай (Ярушевич), архієпископ Олексій (Симанський).

Близько трьох років перебував отець Серафим на терені духовника Лаври. З батьківською любов’ю та сердечною теплотою молитви допомагав він позбавлятися найстрашніших гріхів, людської ненависті та братовбивства.

Від прийняття щоденної восьмигодинної сповіді старець почав відчувати постійні болі в ногах. На початку 1933 року хвороба остаточно прикувала його до ліжка і, згідно з рекомендацією лікарів і на вимогу митрополита Серафима (Чичагова), він переїхав до Вириці – селище за вісімдесят кілометрів від Санкт-Петербурга.

Тут, на одрі тяжкої хвороби, протягом майже двадцяти років він ніс подвиг старечого опікування, приймаючи в окремі дні по кілька сотень відвідувачів. Але відвідувачами його були не тільки ті, хто шукає свого порятунку. У період з 1938 по 1940 роки кілька разів на ніч представники влади проводили у нього обшуки. В один з таких обшуків старець, що не вставав з ліжка, покликав до себе одного зі співробітників НКВС. Він глянув своїми добрими й ласкавими очима на людину, якій доручено було з усією суворістю виконати доручення, запитав його ім’я, взяв його руку, погладив, потім приклав до голови його руку і сказав: «Нехай попрощаються гріхи твої, рабе Божий… » В цей момент обличчя грізного представника влади пом’якшилося, і подальша розмова відбувалася так, ніби вони були найкращими друзями. Подібним чином старець позбавив недуги ненависті і жорстокості та інших обшуків.

У січні 1941 року було заарештовано, а у вересні розстріляно сина батюшки Миколу. Ще через чотири роки померла схимонахиня Серафима. Велика скорбота увійшла до серця батюшки.

Під час війни старець Серафим, окрім суворого посту та безперестанної келійної молитви, прийняв на себе особливий подвиг: щоноч, стоячи на камені перед іконою преподобного Серафима Саровського, з піднесеними руками він молився за Росію, наслідуючи подвиг свого небесного покровителя.

За роки війни у Вириці було зруйновано лише один будинок, господарям якого батюшка ще в перші дні війни сказав: Вам необхідно покинути Вирицю. За його молитвами німці, зайнявши селище, розквартували в ньому румунську православну частину, тож жодна людина у селищі не постраждала, і церква продовжувала діяти.

Після війни сотні людей, бажаючи дізнатися про долю своїх близьких, попрямували до батюшки. І він приймав їх, говорячи одним: «Живий твій чоловік, уже на поїзд сідає», а іншим: «Не прийде, молись за упокій». Слова старця завжди збувалися.

Час старечого служіння Вирицького подвижника припав на період кривавого богоборства, Великої Вітчизняної війни, повоєнної розрухи та відродження. Всі ці роки своїм життям батюшка свідчив про Христа, виконавши завіт преподобного Серафима Саровського: «Врятуйся сам, і навколо тебе врятуються тисячі». Багато його діянь ознаменовані явними чудотвореннями, чому є свідчення очевидців.

Старець пророкував: «Прийде час, коли не гоніння, а гроші та принади світу цього відвернуть людей від Бога, і загине куди більше душ, ніж за часів відкритого богоборства. З одного боку, будуватимуть хрести і золотитимуть куполи, а з іншого – настане царство брехні та зла. Страшно буде дожити досі». Незадовго до смерті преподобний говорив своїй келійниці про колишнє одкровення: «Я побував у багатьох країнах. Краще своєї країни не знайшов і краще за нашу віру не бачив. Говори всім, щоби ніхто не відступав від Православ’я».

Праведна душа старця відійшла до Господа 21 березня 1949 року. Після його смерті у Вириці кілька днів у повітрі відчувалося пахощі,

Сам про себе він казав: «Після моєї смерті приходьте до мене на могилку, як до живого, і розмовляйте зі мною, як із живим, і я завжди допоможу вам».

Ось уже понад 50 років від дня блаженної смерті старця не припиняється його народне шанування. Нині над його могилкою споруджено каплицю.

На Ювілейному Архієрейському Соборі в серпні 2000 року старця Серафима було зараховано до лику святих Російської Православної Церкви.

До цього дня святий старець своїм небесним заступництвом не залишає скорботних і страждаючих, що припливають до місця його земного упокою.

Преподобне отче Серафиме, моли Бога за нас!