Березень,  Житія святих

Преподобний Савва Новий, ієромонах

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 25-й день

Святий Савва (мирське ім’я Василій) народився у 1862 році у селищі Іракліца, в області Східна Фракія. Його батьки були бідними та простими людьми. Звали їх Костянтин і Смарагда.

З раннього дитинства Василія відрізняла глибока віра та любов до Церкви. Улюбленим його заняттям було читання житійної літератури, яке запалило його серце бажанням подвижницького життя. Однак батьки були категорично проти того, щоб син пішов у монастир, і хотіли зробити його крамарем. Попри погрози матері, юнак утік із дому і прийшов до каливи Успіння Пресвятої Богородиці в Афонському скиті святої праведної Анни.

Через дванадцять років подвижницького життя на Святій Горі Савва вирушив у прощу до Єрусалима і, вклонившись святим місцям, прийняв постриг у монастирі святого Георгія Хозевіта в 1890 році. У 1894 році ігумен обителі Калинник благословив його повернутися на Святу Гору Афон для вдосконалення в писанні ікон та вивчення візантійської церковної музики.

1897 року Савва повернувся до Єрусалима, де залишався аж до 1916 року. У цей період Святий трудився на берегах Йордану. У 1903 році він був висвячений на священника і протягом трьох років служив при патріаршій школі Всечесного Хреста в Єрусалимі. Потім святий знову пішов до скиту Хузівської обителі, де проводив суворе подвижницьке життя. Єдиними його заняттями були молитва та іконопис. Їв він пшеничні зерна, розмочені у воді, не частіше ніж один раз на день, і відпивав трохи води із річки.

У 1916 році святий повернувся до Греції. Два роки провів на острові Патмос, потім кілька місяців на Афоні. Коли Савва дізнався, що митрополит Пентапольський Нектарій розшукує його, він одразу подався на острів Егіна. Зі святим Нектарієм він залишався два роки (до його блаженної смерті). Спілкування з великим подвижником нашого часу, його терпіння під час випробувань та хвороб, смирення, батьківські поради і, врешті, сама його смерть, яка супроводжувалася численними чудесами, – усе це вплинуло на духовний розвиток святого Савви.

Після смерті свого наставника святий Савва ще кілька років провів на острові Егіна, в келії, розташованій неподалік монастиря Святої Трійці. Він збирав пожертвування для громади та викладав іконопис і візантійський спів черницям.

Оскільки приплив відвідувачів до обителі Святої Трійці заважав безмовності та молитві, святий Савва переселився до монастиря Усіх святих на острові Калімнос (1926). Подвижник побудував маленьку келію, розташовану трохи вище за обитель, точно на тому місці, яке передбачив засновник монастиря за кілька років до того перед своєю блаженною кончиною.

Більшість чоловічого населення Калімноса складали пірнальники. Щоб прогодувати свої сім’ї, вони поринали на дно за морськими губками. Багато чоловіків ставали інвалідами або гинули в морській безодні. Їхні сім’ї жили в постійному страху втратити годувальника й залишитися без засобів для існування.

За двадцять два роки служіння на острові святий Савва став справжнім батьком для всіх калімносців. Навіть сьогодні, через багато років після його блаженної кончини, вони називають свого заступника і покровителя «батько Савва». Він був їхнім духовним отцем, до нього вони приходили по допомогу та втіху.

Багато людей похилого віку пам’ятають, як святий Савва роздавав милостиню, навчав дітей і народ. Вони розповідають, що відчували, як від батюшки виходив тонкий пахучий аромат.

Особливе піклування святий мав про вдів, сиріт і бідняків. А сам був дуже стриманий у їжі. Його їжу складали кілька шматочків просфори, які він запивав невеликою кількістю вина чи розмариновим відваром. Коли наставав вечір, він, котрий весь день працював над писанням ікон або приймав сповідь, брав у руки лом і тесав ним каміння, щоб, як він казав, «не даремно їсти свій хліб». Святий Савва приділяв сну не більше двох годин на день, причому спав, сидячи на стільці. Час, що залишився, цілком присвячував служінню Богу і своїм ближнім. Під час Другої світової війни подвижник проводив цілі ночі у молитвах за народ, а коли над монастирем пролітали ворожі літаки, осіняв їх хресним знаменням.

Заради своїх братів у Христі святий відмовився від такої улюбленої ним безмовності. Він приходив щоразу, коли б його не покликали, щоб втішити людей під час випробувань і поділитися з ними палкою любов’ю до Христа. Преподобний приймав сповідь годинами. Був строгий до себе і поблажливий до інших. Єдине, з чим він не міг примиритися, було богохульство і осуд.

«Монах — це той, хто страждає і оплакує власні гріхи, не помічаючи чужих, який не засуджує і не гнівається, а терпить з радістю будь-яку образу і зневажливе ставлення, щоб сподобитися близькості до Бога, Небесного Судді і Отця всіх», — писав в одному зі своїх нечисленних записів святий Савва. І сам він став взірцем чернечого служіння.

Під час богослужіння святий був повністю занурений у молитву. Коли він молився, довкола поширювалися невимовні пахощі й наповнювали церкву чи келію.

Преподобний Савва був нестяжательний. Він поклав за правило не залишати гроші на ніч під своїм дахом і одразу роздавав усі пожертвування. Робітникам, які працювали в його оселі, він запропонував самим брати плату за свою працю із ящика, куди він складав усі гроші.

Перед самою смертю Савва усамітнився на три дні в келії. Вийшовши із затвору, він дав останні настанови про любов до Христа і дотримання Його заповідей, а потім, раптово зміцнившись, сплеснув руками, і вигукнув слова: «Господь, Господь, Господь, Господь!». Одна із присутніх черниць бачила, як його душа піднеслася на небеса на золотій хмарі під звуки райського співу (це сталося 25 березня 1948 року).

Коли в 1957 році з благословення митрополита Калімносу Ісидора відкрили могилу преподобного Савви, навколо неї поширилося благоухання, що наповнило все навколо, аж до околиць міста. Біля гробу святого відбулися численні чудеса, які з того часу не припинялися.