Преподобний Сава Крипецький, Псковський

Місяця серпня на 28-й день

Засновник Крипецької обителі, преподобний Сава близько середини XV століття прийшов до Росії з чужих країн. Деякі вважають, що прийшов він із Сербської землі, інші ж, що від Гори Афонської.

Він почав трудитися на Снетній горі, у братстві Снетогорського монастиря, поблизу Пскова, потім перейшов у більш відокремлене місце на річку Толву, в обитель преподобного Євфросина. Нарешті, він пішов на цілковиту безмовність у Крипецьку пустинь, за 15 верст від Толви, і оселився один при невеликому озері, серед великих боліт, порослих дрібним сосновим лісом. Преподобний проводив буття в пості, молитві та стриманості великій, харчуючись від трудів своїх. У відлюдницькому житті багато він зазнав від нечистих духів, але завжди перемагав їх молитвою. Через кілька років усамітненого життя до преподобного Сави стали збиратися ревнителі пустельного життя. Вони упросили його заснувати обитель і побудувати храм на честь апостола Іоанна Богослова. Преподобний відмовився бути ігуменом обителі й доручив управління ченцеві Кассіану. До суворого старця приходило багато хто з Пскова, яких він зціляв і вмовляв, але ні від кого не брав дарів.

Старця часто відвідував Псковський князь Ярослав Васильович Оболенський: для зручності проїзду князь проклав дорогу через болото – дерев’яний, на тисячу чотириста сажень міст. Одного разу він приїхав до святого разом із хворою дружиною. Преподобний Сава послав сказати йому: “Старець, грішний Сава, каже тобі, княже, не вступай в обитель із княгинею; у нас тут таке правило – дружини не повинні входити в обитель: якщо переступиш батьківську заповідь, княгиня твоя не отримає зцілення”. Князь просив вибачення, що через незнання хотів порушити статут. Преподобний Сава разом із братією вийшов за ворота й відслужив молебень. Княгиня зцілилася. За клопотанням князя 1487 року Псков отримав грамоту на землю для обителі.

Мирян, преподобний навчав дотримуватися чистоти, нагадуючи про суд апостольський проти паплюжників тіла. Багатим і суддям говорив, щоб не годувалися за рахунок бідних і дотримувалися правди. Часто нагадував усім ухилятися від сварок і ворожнечі, зберігати любов і мир і покривати помилки інших поблажливістю, щоб і нас пробачили. В обителі від самого початку було запроваджено суворий гуртожиток. І тоді, коли зібралося вдосталь братії та коштів, у келії преподобного не було нічого, крім двох ікон, мантії та рогожки, на яку він лягав відпочивати. Тієї ж убогості він навчав братію. Преподобний заповідав їм обробляти землю своїми руками. Він говорив: “До чого називаємо ми стародавніх подвижників своїми батьками, коли не живемо їхнім життям, як слід дітям. Вони, бездомні, жебраки, проводили час у вертепах, у пустелях і для Господа з усією твердістю підкоряли свою плоть духу, не знали спокою ні вдень, ні вночі. Возлюбимо, діти, благого Господа, не звуками тільки й одягом будемо показувати любов нашу до Нього, а ділами: любов’ю один до одного, слізьми, постом, усякою стриманістю, як чинили це стародавні отці”.

Вдячний князь побудував через мохи і болота міст до обителі завдовжки 1400 сажнів. Після своєї смерті († 28 серпня 1495) преподобний Сава не залишив обителі, а багато разів надавав їй захист.

Після відходу святого зі світу цього прийшли одного разу вночі в обитель розбійники з метою пограбування. Насельників у ту мить в обителі небагато було, та й ті міцно спали. Але з’явилися раптом перед непроханими прибульцями невідомі ченці з ліхтарями, які наче на сторожі стоять. І побігли злодії через болота і корчі в страху Божому, чуючи тупіт ніг переслідувачів і бачачи гнівного старця сивочолого, який грізно промовляв: “Чому обитель мою розорити хотіли? Ідіть звідси і кайтеся, і подібного не робіть. Якщо ж не підете, то сотворю мольбу на вас Царю Небесному Христу, і ви загинете”.

Налякані молитвами Сави, на ранок розбійники прийшли в обитель і запитали в якогось Авдія: “Хто у вас усю ніч був у монастирі і чому безліч людей опівночі ходили з ліхтарями і зброєю по монастирю?” Авдій же відповідав розбійникам, що нікого не було вночі в обителі. Почувши це, розбійники повідали з покаянням і сльозами ігуменові й усій братії про злодіяння, що не відбулося. Розбійники ж згодом покаялися, а отаман їхній постригся в обителі преподобного Сави.

Мощі святого були знайдені незабаром після його смерті, коли на розсуд Божий ігумен Феоктист зводив замість дерев’яної церкви Іоанна Богослова храм кам’яний і припускав влаштувати старцю гробницю. При розбиранні старих будівель і огляді поховань мощі преподобного, на жаль, виявлені не були, через що знайшла на всіх велика скорбота. У пам’ять святого Георгія служив літургію монах Ісая. Прийшовши у свою келію відпочити, бачить він сон, ніби знаходять брати якусь труну дубову. Розкривають її, але поховання не пізнають і знову її закривають. І тут повстав якийсь старець дивовижний, високий на зріст, з бородою сивою, як сніг, круглою, густою і не дуже довгою, і вказавши собі на груди, сказав: “Я багатогрішний Сава, начальник обителі цієї, який переніс багато напастей для Господа. Прийшов час, так угодно Богу, бути відомими мощам моїм”.

Тоді ж, у 1555 році, на прохання крипецької братії псковський священик Василь написав житіє преподобного Сави, і йому було встановлено святкування. Багато тих, хто з вірою притікав до святих мощей старця, отримували зцілення не тільки від душевних, а й від тілесних недуг: біснування, глибокої виразки, гарячки, скорчених кінцівок, головного і зубного болю.

Тропарі, кондаки, молитви та величання