Преподобний Рафаїл (Шейченко) сповідник

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 6-й день / червня на 9-й день — знайдення мощей / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця жовтня на 8-й день — Собор Вятських святих / жовтня на 11-й день — Собор усіх святих, які в Оптиній пустині просіяли

Преподобний Рафаїл у 1891 році в слободі Велика Михайлівка Новооскольського повіту Курської губернії в родині шевця, у Хрещенні був наречений Родіоном. Батько навчив сина шевського ремесла. Коли Родіона змужнів, його призвали до армії, і йому довелося брати участь в боях під час Першої світової війни. В армії він отримав ще одну спеціальність, закінчивши військово-ветеринарну фельдшерську школу. Там же на власному досвіді дізнався про потворний лик війни з її нескінченними втратами, болем і смертями. Після демобілізації в 1918 році, коли вже всім було зрозуміле ставлення більшовиків до Церкви Христової, Родіон попрямував просто до Оптиної пустині.

Оптина пустинь завжди була улюбленим місцем сина шевця, який з юності прагнув до віри. І тепер, коли звичний уклад життя був уже зруйнований, а проти Церкви ось-ось повинні були розгорнутися масштабні гоніння, вчорашній солдат вирушив до благословенної Оптиної.

У серпні 1918 року Родіон був прийнятий до святої обителі послушником. Якраз тоді докотилися до обителі більшовицькі гоніння. Спочатку монастир зареєстрували як племінне господарство, а через пару років закрили зовсім. Послушник Родіон, оселившись недалеко від Оптиної, став заробляти на життя шевським ремеслом. У 1928 році вікарій Калузької єпархії владика Стефан (Виноградов) постриг послушника Родіона в мантію з ім’ям Рафаїл, а потім висвятив у сан ієродиякона.

У лютому 1930 року почалися масові гоніння на оптинських ченців, які оселилися в Козельську. Формальною причиною для цього було обурення проти радянської влади місцевих селян, які підняли невелике повстання на ринковій площі. Ченці до цього ніякого відношення, звичайно ж, не мали, але цього й не було потрібно. Головним для ОДПУ було знайти відповідний привід. Отця Рафаїла разом з іншими оптинськими насельниками звинуватили в тому, що він «входив до складу чернечо-монархічної контрреволюційної групи, яка ставила на меті повалення радянської влади і відновлення царської монархії». Того ж 1930 року ієродиякон Рафаїл був засуджений на десять років виправно-трудових таборів.

Вижити в таборі йому допомогла отримана під час Першої світової війни освіта фельдшера-ветеринара. Працюючи в таборі за цією спеціальністю, отець Рафаїл жив в одному із порожніх загонів для свиней і мав можливість харчуватися тим, чим більшовики годували тварин. Це врятувало його від голодної смерті.

В ув’язненні отець Рафаїл не приховував своєї віри. Він навіть мав можливість безперешкодно молитися у себе в свинячому загоні. Бачачи, що ієродиякон не залишає своїх переконань і навіть проповідує про віру іншим ув’язненим, керівництво табору додало йому ще шість років в’язниці і відправило до північних таборів з жорсткішими умовами праці.

У листопаді 1943 року отець Рафаїл був звільнений із ув’язнення і оселився недалеко від Козельська. Наступного року на прохання парафіян митрополит Миколай (Ярушевич) висвятив ієродиякона Рафаїла на ієромонаха і призначив настоятелем Благовіщенської церкви. Долаючи величезні труднощі, отець Рафаїл зміг відновити храм, надавши йому благоліпний вигляду. Двері келії старця були завжди відкриті для стражденних і обтяжених людей, які шукали Христової утіхи. Окрім того, батюшка також вів велике листування з багатьма зі своїх духовних чад.

Але ось знову лихо постукало в двері. У квітні 1948 року священник Сергій Шумилін був призначений проходити службу в Благовіщенському храмі, настоятелем якого був отець Рафаїл. Отець Сергій був ставлеником архієпископа Василія (Ратмірова). Раніше Василій Ратміров був обновленським єпископом. Він не соромився приходити в храм на службу, покурюючи цигарку і під ручку зі своєю молодою дружиною. У 1939 році Василій Ратміров відрікся від віри зовсім і пішов працювати бухгалтером до світської установи. Але в 1942 році співробітники НКВС знову закликали його «на церковну службу». Завдання Василія Ратмірова було просте — направляти інформаторів із числа співробітників спецслужб на церковні парафії. Одним із таких інформаторів і був священник Сергій Шумилін. Присутність цього «пастиря» наводила жах на всіх прихожан храму, оскільки вони знали, хто він є насправді.

Потрібно сказати, що отець Сергій був професійним співробітником держбезпеки з виробленим бездоганним ласкавим і привітним стилем спілкування, ввічливим і «по-християнськи налаштованим». Зумівши заручитися підтримкою старости храму раби Божої Наталії і налаштувавши її проти старця, він став збирати необхідний матеріал для кримінальної справи проти отця Рафаїла. Багато часу у отця Сергія це не зайняло. Вельми показовими є факти «антирадянської діяльності» старця Рафаїла, які йому вдалося зібрати. Ось лише деякі із них:

«Отець Рафаїл обманював радянських людей, нав’язуючи їм думку про те, що є загробне життя, Бог, буде страшний суд і відплата».

«У проповіді про преподобного Іоанна Дамаскіна отець Рафаїл говорив, що при палаці халіфа преподобний Іоанн жив у такій розкоші, що їм (радянським людям) складно навіть уявити. Побічно служитель культу таким чином вказував на те, що рівень життя наших громадян дуже низький».

«Проповідуючи про святителів Василія Великого і Григорія Богослова, отець Рафаїл говорив про те, що ті були виховані в благочесті і знали тільки дві дороги — до храму і до училища. Що, навіть будучи юнаками, вони уникали будь-яких світських розваг. Так цей служитель культу вселяє своїм підопічним необхідність уникати радянських культурних заходів, виховуючи їх у мракобіссі».

Такими «незаперечними» аргументами отець Сергій наповнив папку з матеріалами про «антидержавну» діяльність старця Рафаїла, яка, на його думку, була спрямована на руйнування радянського ладу. 12 листопада 1949 року особлива нарада при МДБ СРСР засудила отця Рафаїла до десяти років виправно-трудових таборів.

Рабі Божій Наталії, яка увійшла в змову з «отцем» Сергієм, він писав: «Мир і спасіння від Господа — скорботній душі твоїй, чадо моє Наталіє!..

Звинувачувати… тебе цілком у зраді — я цього не міг і не можу допустити в думці, а через жіночу неміч збовтнути десь і комусь — це й ти заперечувати не станеш. […]

Щиро в душі пробачивши тебе, отця Сергія і всіх-всіх, хто виявився в цьому, так би мовити, “знаряддям” виконання цієї волі Божої, вважаю всіх не лише не ворогами, а навіть благодійниками спасіння мого».

Господь давав старцю і чимало утіх. Зокрема, він писав про такий випадок: «Бачив себе уві сні, як я стою перед іконою Божої Матері і співаю: “Богородицу и Матерь Света в песнех возвеличим!” І впав донизу в прах. О святі незабутні миті!»

Звільнений у 1955 році, старець повернувся додому глибоко хворою людиною. Указом архієрея він був призначений другим священником до тієї ж Благовіщенської церкви, де настоятелем як і раніше був той самий отець Сергій Шумилін, який посадив старця у в’язницю… Благодатна мудрість ієромонаха Рафаїла була така, що до нього стали приїжджати люди із різних куточків країни. Володіючи дарами прозорливості, бачення душі, маючи величезну любов до Бога і людей, отець Рафаїл віддавав себе своїй пастві без залишку. Двері його будинку завжди були відкриті для всіх тих, хто шукає Господа.

У 1957 році старця вразив інсульт. Духовні чада батюшки хотіли привести до нього досвідченого лікаря, але отець Сергій перешкодив цьому, аргументуючи тим, що не потрібно зайвий раз турбувати хворого. Таким чином настоятель храму не допускав до старця, який вмирав, лікарів доти, доки їхня допомога не стала вже не потрібною. Отець Рафаїл спочатку лежав у повній свідомості паралізованим, потім у нього відняло мову, далі слух, зір, і нарешті настала кома.

19 червня 1957 року старець помер. Гроб з його тілом несли на кладовище протягом цілого дня, тому що величезна кількість людей, дізнавшись про смерть духівника, почали масово приїздити до Козельська. Новоприбулі зупиняли хід похоронної процесії, бажаючи попрощатися зі старцем. На всі протести і нервове невдоволення отця Сергія ніхто із них не звертав ніякої уваги.

Ієромонах Рафаїл був похований на старому мирському кладовищі в місті Козельську. Але подвиг сповідника і пастиря Церквою не забутий. Спочатку, в 2005 році, з благословення Святішого Патріарха Олексія мощі преподобносповідника Рафаїла були перенесені на братське кладовище Оптиної пустині, а через два роки поміщені в Преображенському храмі монастиря. Ім’я старця Рафаїла включено до Собору новомучеників і сповідників для загальноцерковного шанування.

Тропарі, кондаки, молитви та величання