Преподобний Прохор Пшинський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 15-й день

Преподобний Прохор, котрий подвизався в Нагоричанській і Козьячській пустинях, був явлений світові як світило під час царювання благочестивого візантійського імператора Романа IV Діогена (XI ст.).

Батьки святого Прохора Іоанн і Анна були побожними людьми і жили в селі Овчепольського краю Скопльської області. Вони дуже журилися через те, що не мали дітей, і підносили палкі молитви до Бога, щедро подаючи милостиню сиротам і церквам. І Господь, бачачи їхні молитви та добрі діла, дарував їм розраду й велику радість: Анна в старості народила сина, який у Хрещенні отримав ім’я Прохор.

Коли Прохорові виповнилося вісім років, батьки відправили його вчитися книжної премудрості. Просвіщаючись Духом Божим, Прохор успішно навчався і тим дуже радував своїх батьків.

Коли Прохор вивчився книжної премудрості й досяг повноліття, батьки вирішили одружити свого єдиного сина, щоб рід їхній продовжився. Але преподобний не хотів сковувати себе земними узами, бо душа його прагнула до неба і серце його любило Бога більше за всі земні красоти. Палаючи полум’ям любові до Господа, він бажав день і ніч служити Йому розумом і серцем, духом і тілом. Прохор дуже любив богослужіння і щодня бував у церкві. Це була найсолодша їжа його побожної душі. Прислухаючись до слів Господа: “якщо хто хоче йти за Мною, зречись себе, і візьми хрест свій, і йди за Мною”, Прохор вирішив залишити світ і присвятити всього себе Богові. Вийшовши із церкви, де він почув ці євангельські слова, Прохор роздав усе своє майно жебракам, а сам віддалився в пустельне місце, повторюючи пророка Давида: “Як лань прагне до водних джерел, так душа моя прагне до Тебе, Боже!” (Пс. 41:2).

Прийшовши в пустелю Нагоричанську, що в Жегліговському краї, Прохор знайшов у ній невелику печеру і поруч з нею – маленьке джерело води. Тут він залишився і став подвизатися подвигом дивовижним і спасительним, маючи завжди перед очима душі Бога Творця і Спасителя. Їжею йому були рослини і трава, та й ті він вживав раз на три дні, безперестанку живлячи водночас свою душу молитвою. Живучи таким чином, преподобний провів у цій пустелі 32 роки, і за цей час не бачив обличчя людського, спілкуючись тільки зі звірами, які іноді приходили до нього.

Одного разу, за промислом Божим, сталося таке: майбутній візантійський імператор Діоген вирушив на полювання до лісу, де подвизався Прохор. Побачивши сарну, Діоген погнався за нею. Вона ж примчала до печери преподобного, який її часто годував. За нею прибіг і Діоген. Побачивши кошлатого старця в розірваному одязі, він перелякався і кинувся бігти назад. Святий пустельник, передбачивши Духом, що Діоген скоро стане царем, став кликати його: “Діогене, повернися! Не бійся! Зупинися! Я теж людина”. Почувши ці слова преподобного, Діоген повернувся і зі страхом упав у ноги старцю, просячи його благословення. Святий благословив його і пророчо сказав: “Діогене! Повертайся до Царгорода, бо Бог хоче звести тебе на царський престол. А тоді не забудь про мене. Той одяг, що зараз на тобі, залиш в особливій кімнаті, і часто приходь дивитися на нього, згадуючи і мене, котрий живе в цій пустелі”.

Діоген послухав старця й одразу повернувся до Константинополя. Пророцтво святого Прохора здійснилося, і Діоген незабаром став імператором. Він вчинив за заповіддю пустельника і залишив свій колишній одяг в особливій кімнаті, але скоро забув про нього.

Через 30 років преподобний з’явився царю уві сні і сказав: “Чому, Діогене, забув ти свій колишній одяг і мене? Постарайся спорудити мені хоча б малий храм”. Імператора, який прокинувся від сну, охопив страх, і він схопився та пішов дивитися свій старий одяг; і згадав усе, що говорив йому святий старець. Бажаючи виконати волю преподобного, Діоген поїхав у пустелю, де колись зустрів святого подвижника. Прийшовши до Жегліговського краю, цар ніде не міг знайти старця, тому що Прохор, послухавши веління Ангела, котрий з’явився йому, перейшов на гору Козьяк. У новій пустині преподобний знову оселився в невеликій печері та подвизався тут постом і молитвою ще 30 років, догоджаючи Богові виконанням святих Його заповідей.

Таким богоугодним життям він здобув великий дар пророцтва і чудотворення. Імператор, знайшовши місце подвижницьких подвигів Прохора в Нагоричанській пустелі, спорудив тут храм (нині це церква св. Георгія в Старо-Нагоричино поблизу Куманово в Македонії. Вона була майже повністю перебудована в 1313 році св. королем Стефаном Мілутином (після перемоги над турками). Але він дуже журився через те, що не знав, де спочивають мощі св. Прохора. Він старанно молився святому, щоб той відкрив місце свого спочинку. І преподобний Прохор знову з’явився цареві уві сні і велів шукати свої мощі в Козьяцькій пустелі. Діоген послав багато воїнів на пошуки мощей преподобного, але вони ніяк не могли їх знайти, доки хтось не побачив із вершини гори Козьяк білого орла, який кружляв над печерою, де були останки святого пустельника. Цар і ті, що були з ним, прийшли в цю печеру і знайшли нетлінні останки св. Прохора. Діоген і ті, що були з ним, впали ниць перед святинею, з великою пошаною взяли мощі та зі співом перенесли їх через річку Пчинь і прийшли до нещодавно зведеного Нагоричанського храму, де й поклали їх. Але на ранок вони не знайшли мощі в храмі, а знову знайшли їх у печері старця. Після повторного перенесення до храму мощі знову повернулися назад. Так сталося тричі. Тоді Діоген вирішив перенести останки святого до Константинополя і поклав святе тіло на мула. Але мул не міг рушити з місця. Імператор побачив у цьому волю преподобного, і наказав спорудити нову церкву на річці Пчинь.

Новозбудовану церкву було освячено в присутності імператора Діогена і безлічі народу. Цар узяв із собою до Константинополя ліву руку святого, залишивши все тіло в новій обителі.

Тропарі, кондаки, молитви та величання