Преподобний Платон, сповідник Студійський

Місяця квітня на 5-й день.

Преподобний Платон був сином славних і водночас благочестивих батьків – християн, які носили імена Сергія та Євфимії. З наймолодших років преподобного батьки виховували його в благочесті й навчали чеснот християнських, але, не встигнувши довести до кінця справу виховання отрока, померли, відійшовши у вічність, від цього минущого життя до життя нескінченного.

Залишившись сиротою, преподобний був узятий в дім родичів своїх, проживаючи в яких показав великі успіхи в науках, процвітаючи разом із тим і в чеснотах християнських.

Досягнувши зрілого віку, преподобний залишив дім родичів своїх і почав своєю працею заробляти собі необхідні кошти для існування. Преподобний був настільки працьовитий і водночас поміркований, що набув незабаром працями рук своїх великих статків. Однак серце преподобного було чуже прихильності до благ світу цього. Тому він, роздавши жебракам увесь свій статок і відпустивши рабів своїх на волю, пішов на гору Олімп, де і прийняв постриг у чернецтво в одному з тутешніх монастирів.

Проживаючи в монастирі, преподобний проводив вельми суворе подвижницьке життя, причому вільний від молитви час вживав на переписування книг і складання корисних збірок з писань отців Церкви. Після смерті настоятеля того монастиря, Феоктиста, преподобний Платон одноголосно був обраний ігуменом монастиря. Це сталося на 35-му році життя святого. У сані ігумена преподобний став подвизатися ще з більшою ревністю, показуючи своїм прикладом усім братам того монастиря спосіб життя істинно-християнського. У той час патріархом константинопольським був святий Тарасій. Почувши про подвиги преподобного Платона, він запропонував йому взяти на себе управління митрополією Нікомидійською. Але преподобний, прагнучи усамітненого життя подвижницького, за своєю смиренністю відмовився від управління митрополією і віддалився в одне відокремлене місце, що називалося Сакудіон, де він згодом заснував монастир.

З нагоди іконоборчих смут, імператриця Ірина, яка царювала тоді, разом зі святішим патріархом Тарасієм скликала в Нікеї сьомий вселенський собор, на якому було засуджено нечестиве вчення єретиків-іконоборців і водночас було відновлено й підтверджено шанування святих ікон і поклоніння їм. Присутніх на соборі отців було понад триста; серед них був і преподобний Платон. Як людина начитана і обізнана в писаннях божественних, він був вельми корисний на соборі, оскільки мужньо захищав вчення православ’я і зухвало викривав вчення єретиків.

Коли засідання собору закінчилися, преподобний Платон пішов на місце подвигів своїх, у Сакудіон. Місцевість ця була скільки красива, стільки ж і зручна для подвигів усамітнення. Перебуваючи на горі, вона була оточена з усіх боків красивими високими деревами, єдиний доступ сюди відкривала невелика стежка, що ледь виднілася в гущавині лісу.

Разом із Платоном тут подвизався його племінник Феодор. Незабаром ними була побудована тут церква в ім’я святого Іоанна Богослова.

Тим часом чутка про подвиги святого поширювалася дедалі більше і більше, і до нього почало приходити багато людей, шукаючи в нього настанови і керівництва в житті християнському. Коли кількість учнів преподобного стала зростати, він влаштував на тому місці монастир, причому обов’язок настоятеля преподобний виконував сам.

Своїм подвижницьким життям преподобний Платон пропонував усім братам добрий приклад для змагання. Особливо старанно наслідував преподобного його племінник, блаженний Феодор, який проводив дні й ночі в безперестанних подвигах молитви і богомислення.

Бачачи настільки доброчесне життя Феодора, преподобний Платон вельми радів за нього. Вирішивши відрізнити блаженного Феодора священним саном, преподобний відправився з ним у Візантію до найсвятішого патріарха Тарасія, який і висвятив Феодора в сан пресвітера, втім, не стільки з його доброї волі, скільки з його слухняності, бо блаженний, вважаючи себе негідним такого сану, не хотів приймати його й казав, що сан цей вищий за його сили. Але будучи не в змозі суперечити волі батька свого духовного, а також волі патріаршої, він послухався і прийняв священство. Коли преподобний Феодор повернувся в монастир свій у новому сані – священицькому, то продовжував трудитися тут ще з більшою ретельністю і ревністю.

Через кілька років, преподобний Платон, ставши немічним, внаслідок багатьох праць своїх і похилого віку, вирішив скласти з себе начальство над монастирем і побажав, щоб владу ігумена після нього прийняв блаженний Феодор. Він часто говорив йому про це, благаючи звільнити його від тяжкого для нього тягаря начальства над монастирем. Але блаженний Феодор щоразу відмовлявся від настоятельства над монастирем, погоджуючись краще сам жити під начальством інших, ніж начальствувати над ким-небудь, і вважаючи, що для порятунку душевного легше й корисніше одержувати настанови від інших, ніж самому наставляти будь-кого.

Преподобний Платон, бачачи, що йому важко перемогти смиренність блаженного Феодора, вирішив зробити наступне: він зліг у ліжко, наче хворий, – бо ж і насправді він був слабкий, – і, скликавши всіх братів, сказав їм про себе, що він відчуває наближення своєї кончини, а потім запитав їх:

– Кого хочете ви мати після мене настоятелем? Хто найбільш здатний на це, на вашу думку?

Преподобний знав, що братія побажають мати своїм настоятелем саме Феодора, тому що його всі любили і поважали за його великі чесноти. Так і сталося. Усі одностайно відповідали на запропоноване запитання:

– Після тебе нехай буде над нами ігуменом Феодор!

Тоді преподобний Платон передав свою владу блаженному Феодору, тому що цей останній не міг опиратися бажанню всіх братів. Прийнявши на себе сан настоятеля, блаженний Феодор водночас посилив свої подвиги, будучи взірцем для всіх і повчаючи всіх життя доброчесного не тільки словом, а й ділом.

У той час цар Костянтин, син благочестивої цариці Ірини, досягнув віку, усунув від царського престолу свою матір, взявши у свої руки управління державою, будучи молодим і розбещеним, він вдавався до різного роду гріхів. Так він задумав вигнати від себе свою дружину Марію, для чого силою постриг її в чернецтво, а замість неї взяв собі іншу дружину, на ім’я Феодотію, яка була родичкою його батька. Святійший патріарх Тарасій не схвалював цього беззаконного вчинку царя і не хотів благословити його шлюб. Але один пресвітер, на ім’я Йосип, який був економом церкви константинопольської, порушив божественні закони і, не послухавшись патріарха, погодився здійснити над царем таїнство шлюбу.

Почувши про це, блаженний Феодор, а разом із ним і преподобний Платон, вельми засмутилися душею. Запалившись ревністю до закону Божого, Феодор разом зі святим Платоном відправив до всіх ченців послання, в якому повідомляв про царське беззаконня і перестерігав усіх вважати царя відлученим від Церкви Христової, як руйнівника закону Божого.

Слух про цю ревність і сміливість блаженних Феодора і Платона поширився всюди, так що про те дізнався і сам викритий ними цар. Сильно розгнівавшись на святих мужів, він наказав преподобного Феодора після жорстоких мук заслати на ув’язнення в Солунь, а Платона – запроторити в темницю.

Після смерті нечестивого імператора преподобного Платона звільнили з в’язниці, святого ж Феодора повернули з ув’язнення. Тим часом святий Феодор, через постійні набіги агарян, які спустошували і захоплювали у свої руки різні області Візантійської імперії, покинув Сакудіон, не бажаючи наражати життя братій обителі на небезпеку, і прийшов разом із братією до Константинополя, де прийняв управління знаменитим Студійським монастирем.

Преподобний Платон, який мав колись сан ігумена, тепер як смиренний чернець прийшов до блаженного Феодора і став подвизатися в його монастирі. При цьому преподобний Платон упокорював себе до того, що вдягнув добровільно на свої ноги ланцюги, віддаючись безперестанку подвигам посту і молитви.

Незабаром після цього візантійський престол незаконно зайняв імператор Никифор, який своєю владою повернув до Церкви вищезгаданого пресвітера Йосипа, відлученого від Церкви патріархом Тарасієм за його беззаконний вчинок. Коли після цього святий Феодор разом із братією викрив царя, який вчинив проти церковних правил, то цар вельми розгнівався на нього і на всіх братів обителі Студійської та відправив усіх їх разом із викритим старцем Платоном на заслання на один із островів, які були біля міста.

Пробувши чотири роки в ув’язненні, преподобний Платон уже в глибокій старості повернувся до Константинополя, де й оселився знову в обителі Студійській.

Багато і старанно трудячись у тій обителі, преподобний Платон прожив тут ще три роки і, нарешті, відійшов до Господа, щоб разом з іншими святими постати перед престолом Його і прославляти Його на небесах вічно. Амінь.