Преподобний Петро Ординський, Ростовський, царевич

Місяця червня на 30-й день

Святий Петро царевич – ясний приклад того, що перебування пастирів Руської Церкви в Орді, важке для них, не залишалося без плодів для святої віри. Ростовський єпископ Кирило (пам’ять 21 травня/3 червня) ходив в Орду до хана Бергая з потреб Церкви. Під час сходження нового хана на престол князі й пастирі наші зазвичай ходили на уклін до нього. Так було і за Бергая, коли він зійшов на престол після брата свого 1257 року. Лагідно прийнятий Бергаєм, блаженний Кирило, за його бажанням, розповідав йому про святу віру, як поширював її святий Леонтій у Ростові (пам’ять 23 травня/5 червня), які чудеса відбуваються при мощах його на славу імені Христового і силою Христовою. Серед слухачів бесіди єпископа з ханом був юний племінник Бергая, син його брата. Слово про віру Христову впало на добрий ґрунт – на серце доброго юнака. Він був сильно вражений тим, що чув про святу віру, і став переконуватися в порожнечі своєї язичницької релігії: поклонінні сонцю, зіркам, вогню. Того ж року в хана захворів єдиний син, і хан, згадавши розповіді Ростовського єпископа про зцілення, що відбуваються біля гробу свт. Леонтія, витребував Кирила до себе для зцілення сина. Святитель після теплої молитви до Бога і Пресвятої Богоматері молив чудотворця Леонтія виправдати справу святої віри перед заблукавшими. Прибувши в Орду, він зцілив хворого царевича молитвою та освяченою водою. Щедро обдарований ханом, Ростовський єпископ вирушив на батьківщину. Юний племінник хана під час вторинного перебування єпископа у хана наважився піти з ним до Ростова, щоб там прийняти святу віру. Не сміючи відкрити своїх намірів матері, боячись влади дядька, він таємно пішов з Орди і, наздогнавши на дорозі єпископа, зі сльозами просив узяти його з собою. Святитель погодився.

У Ростові царевич жив у будинку єпископа, ходив дивитися на чин богослужіння, слухав читання і спів, і все його приводило в захват. Тоді в кафедральному храмі єпископа, каже древній оповідач, на лівому криласі співали грецькою мовою, а на правому – російською. Царевич просив хрестити його. Але владика, який дбав про свою паству, велів царевичу чекати до часу, побоюючись гніву ханського на землю Руську, якщо почує про Хрещення свого племінника. Але минуло досить часу, помер хан Бергай, припинилися в Орді пошуки царевича, і святитель з любов’ю охрестив його з ім’ям Петра. Новий християнин навчився російської мови, старанно читав книжки, працьовито молився, відвідував богослужіння храму, жив чисто і стримано, залишаючись у будинку єпископа.

Блаженний Кирило помер, і 19 вересня 1261 року з Авраамієвої обителі зійшов на кафедру Ростовську свт. Ігнатій. Петро продовжував жити при свт. Ігнатії в кафедральному будинку. Продовжуючи старанно відвідувати храм Божий і жити побожно, часом бавився він соколиним полюванням на березі озера Неро. Одного разу, сповільнившись до ночі на цьому полюванні, заснув він біля озера. Йому з’явилися уві сні, а після пробудження і наяву, свв. апостоли Петро і Павло. Жахнувся юнак, бачачи перед собою світлих мужів зростом, що перевищував людський, які далеко осяяли околичний морок; тричі хотів він повстати і тричі падав ницою перед ними. І вони, піднявши його, лагідно сказали: “Не бійся, друже Петре, ми послані до тебе Богом, у Якого ти увірував, і бажаємо, щоб і тут, де заснув ти, створено було церкву в наше ім’я; завтра ти виміняєш три ікони, одну Богородиці з Предвічним Немовлям і дві святі, віднесеш їх до єпископа і скажеш, що апостоли Петро й Павло наказують збудувати в їхнє ім’я церкву на зазначеному ними місці”. Потім вони дали царевичу два мішки, один із золотом, інший зі сріблом, і стали невидимі. Блаженний Петро пробув у молитві до ранку на місці, де з’явилися йому апостоли. Потім знайшов у місті в іконописця три зазначені ікони, виміняв і поніс їх єпископу. Тієї ж ночі свт. Ігнатію з’явилися апостоли і наказали побудувати в їхнє ім’я храм. Наляканий тоном наказу і виглядом їхнім, Ігнатій вранці запросив до себе князя – тоді був князем син мученика Василька Борис – і, розповівши йому про видіння, говорив: “Не знаю, що робити? Не розумію, де будувати храм?” У цей час вони побачили Петра з іконами на руках; єпископ і князь були вражені подивом, звідки міг узяти Петро-іноземець такі прекрасні ікони, тоді як у місті на той час не було іконописця? Вислухавши розповідь Петра, вони благоговійно вклонилися святим іконам, відслужили в храмі молебень перед ними, здійснили хресний хід на місце явлення святих апостолів і тут у збудованій нашвидкуруч каплиці поставили дивовижні ікони. Блаженний Петро вибрав велику площу на березі озера. На відведеному місці було побудовано храм святих апостолів і при ньому заснували монастир ченців.

Шанування преподобного царевича Петра почалося з XIV століття. Помісне святкування встановлено на Соборі 1547 року, за митрополита Всеросійського Макарія.

Тропарі, кондаки, молитви та величання