Преподобний Олексій Зосимівський

Місяця вересня на 19-й день

Преподобний Олексій Зосимовський (в миру Федір Олексійович Соловйов) народився 1846 року в багатодітній священичій сім’ї в Москві. Особистість батька і його спосіб життя були основою морального і духовного становлення великого старця. З малих років Федя вирізнявся серйозністю, розсудливістю, суворо дотримувався постів, не пустував, ухилявся від галасливих дитячих розваг, співав у церковному хорі. Дуже рано став прислуговувати батькові у вівтарі. Закінчивши духовну семінарію, Феодор став дияконом у храмі святителя Миколая в Толмачах. У 21 рік він одружився, але через п’ять років кохана дружина померла від сухоти. Вийти зі стану туги йому допомогла літературна робота в журналі “Душеполезные чтения” та участь у народних читаннях, а також викладання Закону Божого в сирітському притулку. Отець Феодор намагався ніколи не відмовляти в допомозі нужденним, не тільки щодня роздавав гроші жебракам, а й допомагав бідним, чим міг: запрошував у дім, годував, одягав нужденних. Одного разу на вулиці він зняв із себе верхню рясу і віддав тремтячому від холоду жебраку.

1895 року отець Феодор був висвячений на священика до Кремлівського Успенського собору. Він дуже любив служити, і служив не поспішаючи, побожно, ревно, за що його любили парафіяни. Через два роки служіння в соборі був одноголосно обраний духівником соборного причту, а ще через рік, незадовго до відходу в монастир, став протоієреєм.

Одруживши єдиного сина, отець Феодор у жовтні 1898 року вступив до Смоленської Зосимової пустелі та за місяць був пострижений у сан ієромонаха з ім’ям Олексій. Головним і постійним його послухом стало старецтво: він був духівником не тільки ченців, а й видних державних діячів, митрополитів і архієпископів, єпископів, а також представників інтелігенції, робітників і селян. Духовна досвідченість, сила молитви і незвичайна прозорливість приваблювали до нього багатьох. Серед духовних дітей старця була преподобномучениця велика княгиня Єлисавета Феодорівна.

Прагнення до безмовності, потреба усамітнитися, щоб зосередитися на внутрішній молитві, тілесна неміч змусили старця Олексія 1916 року піти в затвор. 1917 року, коли обирали Патріарха, старцю-відлюднику Олексію доручили вийняти жереб із ковчежця.

28 лютого 1919 року ієромонах Олексій був пострижений у схиму. У 1923 році пустель закрили більшовики, старець переїхав у Сергіїв Посад і оселився з келейником у маленькому будиночку своєї духовної дочки. Коли йому щось привозили, завжди смиренно кланявся і дякував, щодня просив у свого келейника прощення.

Помер старець 2 жовтня 1928 року. Численний сонм кліриків та ієрархів був присутній на його відспівуванні та похованні. Перед смертю він багатьом говорив: “Коли вам буде важко, приходьте до мене на могилку”, показуючи, що і після смерті любов має велику силу.

25 липня 1994 року нетлінні мощі ієросхимонаха Олексія було перенесено і поставлено в соборі Смоленсько-Зосимової пустині.

Преподобний Олексій Зосимівський зарахований до лику святих новомучеників і сповідників Руських у серпні 2000 року на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви.