Преподобний Олександр Свірський, ігумен

Місяця серпня на 30-й день

Ревного ченця невдовзі спіткала спокуса славою, яка рознеслася серед народу, що дізнався про його подвиг. Гаряче бажаючи спасти душу від виразки марнославства, він залишає північний острів і будує собі «відхідну пустель» у лісовій гущавині, на березі Святого озера недалеко від річки Свір. На віддалі від суєти світу, святий провів у суто молитовному подвигу сім років. Свідки його аскетичного життя розповідали про те, що над місцем, де він жив, сяяло нетварне світло. Неподалік від цього місця сталася переломна для подвижника зустріч із Богом, що з’явився в образі трьох сяючих чоловіків.

У маленькій і тісній печерці ледь жевріє перед образами світло лампади, освячуючи весь простір, і до наших днів вона зберігає справжню благодать Святого Духа і молитовну силу преподобного.
Але не тільки це чудове видіння сталося в житті преподобного Олександра Свірського.

Його житіє доносить до нас історію про те, як після тривалого проживання в суворих умовах святий настільки знесилився, що навіть не міг встати з землі. Не впадаючи у відчай, він почав співати псалми. І раптом перед ним із нізвідки з’явився незвичайний чоловік. Він підійшов до ченця, поклав свою руку на хворе місце, осінив святого хресним знаменням, і хвороба негайно залишила його.

Ще одне одкровення преподобному сталося під час його молитви. Почувши при читанні правила незвичайний голос, він підняв голову вгору і побачив Ангела, що співав хвалебну пісню Богу. Закінчивши славослів’я, небесний посланець вказав Олександру місце, на якому повинна була бути побудована Свято-Троїцька церква.

В останні роки життя святого Господь сподобив подвижника знову стати свідком Його явлення. Одного разу, зробивши Акафіст Пресвятій Богородиці, старець попередив келійника, що незабаром до них на зустріч прийдуть Христос і Його Пречиста Матір. І знову храм осяяло сліпуче світло, в променях якого з’явилася Пресвята Богородиця з Богонемовлям на руках, що сидить у вівтарі на престолі. Її оточував сонм безтілесних служителів-ангелів.

Небесна Цариця почала розмовляти зі святим, запевнивши його в тому, що вона не залишить створену ним обитель і буде допомагати ченцям у всіх їхніх потребах.

Вражаюче, але співрозмовник Самого Бога перед своєю смертю дав монастирській братії такий незвичайний заповіт: «Зв’яжіть тіло моє грішне по руках і ногах мотузкою і відволочіть його в болото і, закопавши в моху, потопчіть своїми ногами». Ченці навідріз відмовилися від такого принизливого на їхній погляд поховання. Випросивши благословення святого, вони поховали його в побудованій ним відхідній пустині.

Після смерті прославленого подвижника пройшли століття. Тіло преподобного Олександра Свірського не зазнало тління, що стало причиною того, що з початком кампанії радянської влади з вилучення мощей, його останки значилися у відповідному списку під номером один. Мощі були вийняті з раки і аж до 1998 року про їх існування не було ніякої достовірної інформації.

І ось на заході бурхливого ХХ століття, в підвалах кафедри нормальної анатомії Санкт-Петербурзької військово-медичної академії виявляється тіло невпізнаної людини, із запашним ароматом. Професура ставить запитанням: хто б це міг бути? Дізнавшись про знахідку, братія Свято-Троїцького Олександро-Свірського монастиря поспішає до Академії.

В душі у ченців жевріє надія, що знайдене нетлінне тіло належить їхньому духовному наставнику. Щоб остаточно переконатися у своїх припущеннях, вони приймають рішення відслужити молебень преподобному. Тіло покрили білим покривалом, на нього поклали хрест і Євангеліє. І тільки братія проспівала початкове «Царю Небесний», як покривало почало стрімко насичуватися вологою від виділеного з мощей мира. Так преподобний Олександр Свірський переконав своїх духовних чад в тому, що перед ними ніхто інший, як тільки він. Після цього дива тіло святого з почестями було повернуто в монастир.

Найчастіше святість християнина проявляється в чудесах, що сталися після його смерті. Але про святого Олександра можна з упевненістю сказати, що він спочатку був обраний Богом для відкритої святості. Ця святість була очевидною для кожного, хто хоч раз зустрів подвижника на життєвому шляху. Преподобний Олександр Свірський зміг силою молитви об’єднати Церкву земну і Церкву Небесну. Він дав кожному з нас можливість переконатися в тому, що Господь, Пресвята Богородиця і святі не живуть десь далеко від нас, а постійно перебувають поруч у всіх наших радощах і печалях.

Джерело

Тропарі, кондаки, молитви та величання