Преподобний Олександр, ігумен Куштський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 9-й день / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Вологодських святих (перехідне)

Преподобний Олександр, ігумен Куштський, Вологодський, народився близько 1371 року у Вологді, в миру носив ім’я Олексій. Він був пострижений у Спасо-Кам’яному монастирі ігуменом Діонісієм Святогорцем, який запровадив в обителі Афонський устав. Тут преподобний Олександр пройшов усі види послуху й суворого посту і був удостоєний сану ієромонаха.

Святий постійно перебував у праці та молитві. Братія дивилася на нього як на Ангела Божого, і це обтяжувало преподобного Олександра. Таємно вночі він залишив монастир і прийшов на річку Сянжему, де був густий ліс та озеро. Тут він поставив собі келію і став проводити життя в молитві та крайній стриманості.

Але мало-помалу до нього стали приходити люди. Преподобний Олександр пішов з цього місця на берег Кубенського озера, на гирло річки Кушти. Тут у цей час жив преподобний Євфимій († бл. 1465; пам’ять 11 квітня). Святий Олександр запропонував йому обмінятися келіями. Святий Євфимій погодився і під час прощання залишив на благословення преподобному Олександру свій хрест. Тиха пустинь дуже полюбилася преподобному Олександру. Підійшовши до озера, він занурив хрест у воду і молив Господа, щоб він зібрав тут ревнителів хресного шляху.

Через деякий час до преподобного Олександра прийшов один старець, з яким він прожив п’ять років. Коли прийшов третій брат, преподобний Олександр вирішив влаштувати храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Святий вирушив до Ростова до архієпископа Діонісія (1418–1425), свого колишнього ігумена, який благословив цю справу. Одного разу, коли за відсутності Заозерського князя Димитрія Васильовича на його отчину напали татари, п’ятеро із них прискакали до Куштської обителі. Преподобний Олександр спокійно зустрів їх і осінив хрестом. Татари впали, наче мертві, і пролежали без свідомості кілька годин, поки преподобний Олександр не пробудив їх від заціпеніння Ім’ям Живоначальної Трійці.

Під час життя преподобного Олександра стався такий випадок. На монастирському гумні було зібрано пшеницю. Один селянин вирішив поцупити мішок, але ніяк не міг підняти його. Преподобний застав його і сказав: «Даремно ти, сину мій, піднімаєш не під силу». Викритий злодій кинувся до ніг святого, просячи прощення, але преподобний Олександр велів йому ще додати пшениці і, зробивши настанову надалі не брати чужого, благословив узяти мішок і йти з Богом. Прощений селянин легко поніс благословенну ношу, дякуючи великодушному старцю.

Передчуваючи близькість смерті, преподобний Олександр сказав тим, хто перебував з ним: «Слабшаю я, — а ви терпіть на цьому місці, зберігайте смирення і взаємну любов». У недільний день він звершив Божественну літургію, причастився Святих Тайн. Потім зі сльозами на колінах помолився за себе та за свою обитель і на шістдесят восьмому році життя мирно віддав свій дух Господу 9 червня 1439 року.

За заповітом преподобного Олександра його тіло було покладене біля південного боку вівтаря. Рік потому над його гробом виросло горобинове деревце. Одного разу на свято Успіння Пресвятої Богородиці селянський хлопчик відламав гілку від цього дерева, і раптом рука його розболілася. Батьки з молитвою привели сина на гроб преподобного, і він зцілився. Відтоді народ став брати з дерева ягоди на зцілення.

Учні побудували над гробом преподобного Олександра теплу церкву на честь святителя Миколая й освятили її в день пам’яті свого вчителя. Багато хворих, яких приводили до храму, бачили преподобного Олександра разом зі святителем Миколаєм, котрі молилися разом або кадили храм. Хворі отримували зцілення біля гробу преподобного Олександра Куштського.

Тропарі, кондаки, молитви та величання