Преподобний Мартин Туровський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 27-й день / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Білоруських святих (перехідне)

Преподобний Мартин Туровський жив наприкінці ХІ – в першій половині ХІІ століття і до чернечого постригу служив кухарем при Туровських єпископах Симеоні, Ігнатії, Іоакимі та Георгії. Єпископ Георгій звільнив Мартина від кухарської служби через його старість, після чого він прийняв чернецтво в обителі на честь святих Бориса і Гліба та жив у затворі.

Живучи сам, він часто хворів внаслідок колишніх важких робіт. У припадках тяжкої хвороби лежав він нерухомий, кричав від болю і не міг служити собі самому. Одного разу, страждаючи від хвороби і лежачи у келії, він знемагав від спраги. Ніхто не міг його відвідати, бо через весінній розлив навколо монастиря високо стояла вода. Старанно прикликав він на допомогу святих князів Бориса і Гліба.

На третій день безпорадного становища Мартину з’явилися «у своїй подобі, як були написані на іконі» святі мученики Борис і Гліб. Старець не впізнав їх, прийнявши за членів молодшої дружини пінського князя Ярослава Георгійовича. Святі сказали: «На що ти хворий, старче?» Він розповів їм про свою хворобу. «Чи не хочеш води?» — запитали вони. «О панове мої, — відповів він, — уже давно жажду». Один узяв відро й приніс для старця води, а інший узяв ківш і напоїв його.

Блаженний Мартин дякував їм: «Нехай примножить Господь Бог роки життя вашого, панове мої, візьміть самі хліб і сіль та їжте, а я вже не можу послужити вам». Вони відповіли: «Ні, побережи себе; ми підемо, а ти не хворій і засни» — і перестали бути видимими.

Старець одужав і зрозумів, що його зцілили князі-страстотерпці. Він зміг сам встати і прославив Бога та святих мучеників.

Преподобний Мартин розповів про цю дивовижну подію своєму духовному отцю. Після неї він прожив ще рік і 27 червня 1150 року мирно відійшов до Господа.

2–3 лютого 2016 року на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви ім’я преподобного Мартина Туровського було включено до місяцеслова для загальноцерковного шанування.