Преподобний Марк Псково-Печерський

Місяця березня на 29-й день.

Чернецтво і пустельножительство виникло на Русі разом із прийняттям християнства.
Із Супрасльського літопису відомо, що ще за князя Володимира в Києві, біля Десятинної церкви, був монастир. Серцю руського чернецтва, Києво-Печерській Лаврі, поклали початок пустинножитель пресвітер Іларіон і преподобний Антоній.
Саме пустинножительство на Русі почало розвиватися наприкінці XII і на початку XIII століть, тобто після заснування Києво-Печерської Лаври, яка була найвищим образом чернечого житія.
Подібно до Києво-Печерського, почали утворюватися і псковські монастирі: Єлеазарівський, Крипецький, Нікандров.
Місце, де знаходяться псковські печери, здавна було оточене таємничим ореолом. У давнину потік Кам’янець був глибокий, “аки рів”, і в ньому водилися бобри, а кругом стояв дрімучий ліс.
Звіролови-ізборяни, на прізвисько селіші, були першими людьми, які, полюючи в Печерських лісах, часто чули церковний спів, що виходив з гори, але нікого не бачили.
Літописець передає слова самого звіролова: “Раз випадково прийшли ми на потік до цього місця, на край гори, де тепер стоїть Богородична церква. (Це було о тій годині дня, коли зазвичай відбувається церковне Богослужіння). Прийшли ми і чуємо спів ніби церковних піснеспівів, співають струнко, благочинно, а співаючих не видно. Повітря навколо того святого місця було наповнене пахощами, ніби від безлічі фіміаму”.
Не бачачи співаючих і не знаючи істинної причини цього явища, звіролови прийняли це за явлення Ангелів, за незрозумілу дію благодаті Божої, що освячувала те місце, до якого Пречиста Богородиця згодом виявила своє особливе благовоління.
Ізборяни придбали цю землю у псковитян. Земельна ділянка теперішнього монастиря за розподілом дісталася “земцю” Івану Дементьєву, який і оселився біля річки, поклавши початок селу Пачківці.
Він же і відкрив “Богом здану печеру”, коли рубав ліс на Святій горі. Дерево, що стояло на крутому обриві гори, падаючи, потягнуло за собою ще одне велике дерево і кілька малих. Земля обсипалася, і відкрилося гирло печери з написом: “Богом зданная пещера”.
Преподобномученик Корнилій, муж праведний і літописець правдивий, додає: “Про це явище сказаша нам чернець Тернуфій (Патернуфій) Снітогорського монастиря, іже пасинок Івану Підгірському (Дементьєву) бисть, інша ж і інша від того чушахом”.
Відкриття цієї печери відноситься до 1392 р. Але скільки часу трудилися в ній ті, хто пішов від світу цього, відомо Єдиному Богу, як відомі Йому імена їхні. І тільки ім’я одного з них, саме преподобного Марка, зберіг переказ.
З літопису випливає, що преподобний Марк є четвертим великим пустельножителем, подібно трьом стародавнім, і “тезоіменит їм вірою і терпінням”. (На початку Соловецького рукопису 1632 р. йдеться про апостола Марка; він “чернече житіє отхождением у усамітнення на молитву і одягом і всяким терпінням изобрази”. Далі згадується Марк печерний Київський. Марк же Псково-Печерський вважається за ще третім печерним Марком четвертим Марком).

Докладних відомостей про життя прп. Марка немає: “Про семе бо известно не могохом обрести, каков бяше старець и коего рода человек, или како в сие место прииде и колико время лежит и како скончался”. Міг він бути місцевим жителем, який знав таємниці печери, а можливо, за Промислом Божим, відкрив її, прийшовши в це святе місце з інших кінців землі Руської.
Високим був чернечий подвиг. Перші псковські монастирі зазнавали страшних розорень з боку лівонських лицарів. Ченців убивали і забирали в полон. Кому вдавалося, тікали в Кам’янецькі печери. Так преподобний Марк і ті, хто рятувалися в лісах і печерах у долині Кам’янця, поклали початок святій обителі Печерській. І ця обитель перебувала довгий час ніби прихованою.
У переказах про преподобного Марка йдеться про те, що тутешні мисливці часом бачили, як він молився на схилі пагорба (над місцем майбутнього Успенського храму) біля трьох каменів, два з яких і понині лежать під покровом величезних монастирських дубів у верхньому монастирському саду, а третій, як припускають, пішов у землю.
Святий Марк, проводячи життя у відлюдництві та спогляданні, перемагає плоть, умертвляє її в ім’я Богоспілкування, усвідомлюючи, що споглядання Бога є власною діяльністю духу, життям небесним. Зі смертю все припиниться, а споглядання Господа Сил буде на цілу вічність джерелом блаженства. Душа його праведна піднеслася на небо, залишивши тіло своє тлінне, висохле від праць і пустельного життя та невпинної молитви. Воно було поховано в дубовій колоді у вигляді човна, видовбаного, згідно з переказами, ним самим: колода служила угодникові Божому труною і постіллю.
Перший улаштовувач монастиря, преподобний Іона, знав про нього і знав, де покояться його святі мощі: “Труна ж його і мощі… де лежаху…”
Після преподобного Іони хтось інший з улаштовувачів монастиря записав ім’я Марка в Синодик, у якому він значився: “первый Печерский инок Марк”.
Третій з ігуменів, на ім’я Дорофій, у 1523 р. “захотів гробницю велику зробити”, тому що виявив “труну оного старця Марка, яка вся зотліла і розпалася, кістки ж його зі складами та з ризами, і з куколем, і главою незітлілими”…
Преподобномученик Корнилій свого часу засумнівався у правильності запису в Синодик. Жодних письмових свідчень про подвиги преподобного Марка не було, тож, не знаючи достеменно, наказав викреслити ім’я його із Синодика “…мня собі, яко неправедно написане бисть”. Раптово преподобного Корнилія вразила хвороба – сліпота, і він “був у подиві та скорботі великій”. Він сповістився духом про причину хвороби і велів нести себе до гробу старця (у нього також віднялися руки і ноги).
Тут, випросивши собі прощення, вийшов здоровим із храму “нікім не водим”. Після цього преподобномученик Корнилій “повеле Марку в Синодику бити”.

У 1642 році, за грамотою Псковського єпископа Геннадія, влаштовано були нові гробниці з покривалами, і в них зі співом псалмів було покладено мощі перших подвижників Печерських: преподобного Марка, преподобного Іони і преподобної матері Васи, – і поставлено біля входу в печеру.
У 1773 році мощі преподобного Марка були переоблачені вдруге в інший одяг, і нині вони перебувають у труні-футлярі у 2-му відділенні усипальниці при вході з лівого боку.
Пам’ять преподобного Марка святкували раніше тільки 29 березня (11 квітня); з 1987 року її відзначають у день загальноцерковного святкування Собору Псковських святих, у Неділю 3-тю після П’ятидесятниці; останнім часом пам’ять преподобного Марка звершують також і в день Собору Псково-Печерських святих, у Неділю 4-ту після П’ятидесятниці.

Тропарі, кондаки, молитви та величання