Преподобний Марк гробокопатель

Місяця вересня на 28-й день / місяця грудня на 29-й день

Житіє преподобного отця Марка гробокопателя крім відомостей про його доброчесне життя і чудеса містить і житіє преподобних Феофіла і Іоанна Печерських, які спочивають в єдиній раці.

Час подвигів цього блаженного Марка відноситься до перенесення мощей преподобного отця Феодосія з печери до святої великої церкви. Блаженний Марк, прийнявши чернечий образ, жив у печері, копаючи в ній своїми руками багато місць не тільки для того, щоб залишатися там на молитву, а й для погребіння померлої братії, і виносив землю на своїх плечах. І так трудився він постійно в цій богоугодній справі, чекаючи на небі багатої нагороди, на землі ж не бажаючи брати її. Якщо хто насильно, з любові, давав йому якусь річ за копання могили, — він віддавав убогим.

Крім того, блаженний поклав на пояс собі залізо, яке носив все своє життя; перебував у бдінні він день і ніч на молитві, від постійної ж молитви не відокремлював суворого посту, як сполучив їх Бог (Мф. 19:6). І воду пив він мірою зі своєї мірки, цією міркою слугував йому мідний хрест. І так внутрішнього ворога, котрий насаджує похоті в душі, переміг він до кінця не тільки темницею, але і трудом, і кайданами, позбавленням сну і голодом. Умертвив плоть свою не лише безмовністю в темній печері, а й копанням, і поясом залізним, бдінням і постом. Ставши немовби безтілесним в ангельському образі, він не боявся смерті, а смерть радше боялася голосу його, як труби Архангела. Преподобний отець наш Марк отримав від Господа силу на такі чудеса, що і мертві корилися велінням його. Це було підтверджено багатьма знаменнями.

Одного разу, коли, за звичаєм, копав він могилу, змучився і залишив місце тісним і нерозширеним. Сталося, що один з братій, який хворів, помер; і для поховання не було, крім того, іншого місця. Мертвий був принесений в печеру, і ледь могли, через тісноту, покласти його в печеру. Тоді братія стала нарікати на Марка, що вони не можуть ні оправити мерця, ні вилити на нього єлею через тісноту місця. Печерник же, зі смиренністю вклонившись усім, сказав: «Пробачте мене, отці, через неміч мою не закінчив». Вони ж допікали його, докоряючи йому ще сильніше. Тоді блаженний сказав мертвому: «Так як місце тісне, брате, посунься сам і, взявши єлей, вилий на себе». Мертвий же, трохи розігнувшись, простягнув руку і, взявши єлей, вилив на себе хрестоподібно на обличчя і на груди і віддав сосуд; оправивши себе сам, він ліг і заснув. Після цього чуда всіх охопив жах і трепет.

І ще один брат помер після тривалої хвороби; і один з друзів його, за звичаєм обтерши його губкою, пішов до печери, щоб бачити місце, де повинні були покласти тіло його друга, і запитав про те блаженного печерника Марка. Блаженний же відповідав йому: «Іди скажи братові, щоб почекав він до ранку, поки я викопаю місце, і тоді відійде він на спочинок того життя». Брат же сказав печернику: «Отче, я вже витер губкою його мертве тіло, кому звелиш сказати це?» Марк же знову сказав: «Це місце, бачиш, ще не приготовлене. Кажу тобі: іди і скажи померлому так: “Каже тобі грішний Марк: брате, побудь тут ще цей день, поки я приготую місце і сповіщу тебе, вранці ж відійдеш ти до бажаного Христа”».

Послухавши його, брат пішов до монастиря, де вся братія звершувала звичайний спів над померлим. Тоді він сказав померлому: «Брате, Марк каже, що місце для тебе ще не готове, почекай ще тут до ранку». Коли він це за загального подиву сказав, раптом мрець відкрив очі, і душа його повернулася в нього, і він був той день і ніч живий, нікому нічого не кажучи і тільки дивлячись відкритими очима. На ранок брат, який приходив раніше, знову пішов у печеру дізнатися про місце, чи приготовлене воно. І святий сказав йому: «Іди, скажи ожилому: “Каже тобі Марк: залиш це тимчасове життя і перейди в вічне, віддай дух твій Богові, тіло ж твоє нехай буде покладене в печері зі святими отцями. Бо місце готове”». Брат, прийшовши, сказав все це ожилому. Той же, закривши очі свої, віддав дух в руки Божі. І так, з честю був покладений в печері на приготованому місці. І всі дивувалися цьому преславному чуду, як по слову блаженного ожив мрець і знову помер по його слову, і прославляли Бога.

Були в тому ж Печерському монастирі два брата, поєднані сердечною любов’ю з самої юності, однаково про все мислили і мали однакову ревність до Бога — Іоанн і Феофіл. Вони благали блаженного Марка влаштувати їм одне спільне місце для поховання тіл їх обох, коли накаже Господь.

Поживши довго разом, старший із них, Феофіл, поїхав кудись у монастирській справі, а молодший, Іоанн, угодивши Богу, розболівся, помер і був покладений у печері на приготованому місці. Через кілька днів Феофіл повернувся з дороги та, дізнавшись про смерть брата свого, почав сильно сумувати і, взявши з собою кількох ченців, пішов до печери, бажаючи побачити, на якому місці покладений померлий. А побачивши, що він покладений в тій спільній могилі на верхньому місці, гнівався і нарікав на Марка, кажучи: «Навіщо ти поклав його тут на моєму місці? Я старший за нього». Печерник, як смиренний, вклонявся йому та благав: «Прости, брате, мене, згрішив я!» Потім, звернувшись до померлого, він сказав: «Встань, брате, дай те місце старшому за тебе братові, сам же лягай на нижньому місці». І раптом, по слову блаженного, мертвий встав і ліг на нижньому місці, і всі, хто прийшов туди, бачили це, і диво було для них страшне і повне жаху.

Тоді брат, який дорікав блаженному, припав до ніг його, кажучи: «Я згрішив, отче, посунувши брата з місця. Молю тебе, накажи, щоб він ліг там знову». Блаженний же сказав йому: «Сам Господь, знищуючи ворожнечу між нами, яка сталася через твоє нарікання, зробив це, щоб у ворожнечі твоїй ти не мав на мене злості; тіло цього померлого, вставши з верхньої частини спільної приготовленої для вас могили, показало, що любов його до тебе, жива і після смерті, підкорилася старшинству твоєму. Підіймати мертвих — Боже діло. Я ж людина грішна і тепер, коли немає потреби, вже не можу сказати сам собою цьому померлому: “Встань і знову лягай на верхнє місце”, — адже, якщо накажеш це йому ти, він не послухає тебе. Але знай і те, що тобі не слід було виходити з монастиря, щоб успадкувати своє старшинство, і цієї години ти був би покладений тут. Але, так як ти не готовий до кончини, іди, подумай про спасіння душі твоєї, і через кілька днів сам ти будеш принесений сюди».

Чуючи ці слова, Феофіл дуже був засмучений і наляканий, думаючи, що тут же впаде і помре; не надіявся дійти й до монастиря. Ледве пам’ятаючи себе, прийшов він у свою келію і невтішно плакав. Тоді роздав він все, що мав, залишивши собі саму лише рясу і мантію, і всякого дня чекав смертної години. Ніхто не міг заспокоїти його в його гіркому плачі, але ті, що хотіли потішити його, змушували його ридати ще сильніше. Не могли примусити його вкусити від солодких страв, але сльози його були йому хлібом день і ніч.

Коли наставав день, він говорив собі: «Не знаю, чи досягну я вечора?» — а коли приходила ніч, знову затьмарював сльозами світло очей своїх, кажучи: «Хто знає, чи доживу до ранку? Бо багато таких, котрі, вставши вранці від сну, не досягли вечора й іншого сну, крім смерті, і багато таких, котрі, заснувши, не встали з ліжка. Як сподіватися, що житиму, мені, котрий отримав звістку, що незабаром помру». Але, щоб Господь, за незмірними щедротами Своїми, подав йому час на покаяння, молився він до Нього завжди, перебуваючи в пості і плачі. Ведучи таке життя багато років, Феофіл до того витончив плоть свою, що можна було перелічити суглоби його, і від постійного плачу втратив він зір.

Преподобний же отець Марк, коли дізнався годину відходу свого до Бога, закликав Феофіла і сказав йому: «Прости мене, брате, що я засмутив тебе на багато років, і моли Бога за мене, тому що я відходжу вже від цього світу. Якщо ж я отримаю дерзновіння, не забуду молитися за тебе, щоб Господь сподобив нас обох і бачити Його пресвітле лице, і побачити там один одного, і бути там на місці преподобних отців наших Антонія і Феодосія Печерських».

Феофіл же з плачем відповідав йому: «Навіщо, отче, ти залишаєш мене? Візьми мене з собою або даруй мені тут прозріння. Знаю, що, коли ти воскресив померлого мого брата, а я впав перед тобою в печері, я повинен був померти за гріхи мої. Але Господь, заради святих твоїх молитов, пощадив мене, чекаючи мого покаяння. І тепер можеш ти подати мені, чого я прошу у тебе — або з тобою відійти до Бога, або прозріти».

Преподобний Марк сказав йому: «Не журися, брате, що заради Господа ти осліп тілесними очима, бо духовними ти прозрів до істинного розуму. Я побажав бути виною твого засліплення; я передбачив тобі смерть, бажаючи зробити користь твоїй душі, і привести до смирення твою плотську зарозумілість, бо Бог не погордує серцем скорботним і смиренним (Пс. 50:19), а не тим, яке хвалиться старшинством. Тому не потрібно тобі бачити цього недовгочасного світла; проси у Господа, щоб бачити тобі славу Його у світлі вічному; не бажай і смерті: вона прийде, якби ти й не хотів».

Ось тобі буде знаменням відходу твого: за три дні до смерті твоєї ти прозрієш і так відійдеш до Господа, і там побачиш світло нескінченне і славу невимовну». Залишивши це нехибне пророцтво своє про смерть Феофіла, преподобний отець Марк сам в Господі закінчив на землі тимчасове своє життя.

Мощі святого Марка, Феофіла і його співбрата Іоанна спочивають в Ближніх печерах. У 1594 році німецький посол Е. Лясота писав: «Між іншими, яких я бачив, лежать там св. Денис (думаю, що св. Діонісій), св. Олексій і св. Марк… Крім того, лежать там у кам’яному гробі два товариші; вони, як кажуть, ще за життя свого умовилися лежати разом в одному гробі, один праворуч, інший ліворуч; але сталося, що один із них на деякий час поїхав кудись і, повернувшись додому, дізнався, що вже три роки минуло, як його товариш помер; він іде до гроба, і коли побачив, що покійник покладений до гроба не по ту руку, з якої повинен лежати за умовою, то сказав йому, щоб той рушив на своє місце, а йому поступився б зайнятим місцем; небіжчик після цих слів негайно посунувся, а той живий ліг до нього і незабаром помер, і залишився тут лежати мертвим біля нього».

Тропарі, кондаки, молитви та величання