Преподобний Макарій Жовтоводський, Унженський p1ap2m77jlcbi2iqtrqtt1q2l4
Житія святих,  Липень

Преподобний Макарій Жовтоводський, Унженський

Місяця липня на 25-й день

Угодник Божий Макарій народився в Нижньому Новгороді від благочестивих батьків. Батька його звали Іваном, матір – Марією. Ще в дитинстві Макарій дивував їх: коли дзвонили на ранок, він починав неспокійно перевертатися в колисці і плакати. І на всякий церковний дзвін Макарій так відгукувався, а в інший час мовчав. Довго батьки не могли зрозуміти, в чому справа, і почали було турбуватися, але одного разу все вирішилося.

Якось у свято задзвонили в церкві, батьки почали збиратися до утрені, а маленький Макарій, як завжди, почав кричати і плакати.

“Якби він перестав плакати, – сказав батько, – взяли б його із собою на службу”. Макарій одразу ж заспокоївся, а коли його принесли до церкви, він почув спів співочих, засміявся і потім усю службу весело посміхався матері. Тоді батьки зрозуміли, чому плакав Макарій, і відтоді стали його носити до храму; він щоразу дуже радів, а якщо його залишали вдома, знову починав кричати і плакати. Тут батьки зрозуміли, що на їхній дитині спочиває Божа благодать.

Коли Макарій підріс, віддали його вчитися книжкової грамоти, і в цій справі він незабаром досяг успіху так, що перевершував не тільки однолітків, а й старших. Він і схожий був більше на дорослого, ніж на юнака: незважаючи на природну кмітливість і живий розум, за характером він був статечний і розважливий. Грати з дітьми Макарій не любив, він терпляче сидів за книжками та щодня ходив до храму. Всі його любили, батьки раділи за нього і дякували Богові.

Отрок Макарій почув про чернецтво і таємно вирішив покинути рідну домівку і піти в монастир. Він вибрав Печерську обитель, що знаходилася на березі Волги.

Чернець Макарій старанно працював і виконував усякий послух; наставникові в усьому підкорявся, братії догоджав, ні з ким не сперечався, мовчав набагато частіше, ніж говорив; а якщо розмовляв із кимось, то обов’язково стисло й незлобиво, та й то намагався якнайшвидше закінчити розмову. Скоро про нього заговорили як про великого подвижника вже не тільки в монастирі, а й за його межами.

Батьки святого, не маючи від сина жодних звісток, усюди про нього розпитували і дуже сумували, але не втрачали надії його знайти.

Після 3-х років вони його знайшли. Зраділи і прославляли Бога за те, що дарував їм сина-подвижника.

Макарій, як і раніше, трудився в обителі. Незабаром він перевершив усіх ченців, які живуть там, і здобув загальну шану і повагу. Обтяжуючись цим, Макарій вирішив піти з монастиря і оселитися в безлюдному місці. Так само, як раніше рідну домівку, покинув він обитель: помолившись, поклався на промисел Божий і пішов світ за очі.

Але довго таїтися від людей йому не вдалося: незабаром про Макарія дізналися жителі навколишніх сіл і міст і стали приходити до нього за настановами і духовною допомогою, а деякі, які хотіли піти від світу, згодом і оселилися поруч із ним. Коли набралося достатньо братії, утворився монастир, а ще трохи часу по тому почали будувати храм в ім’я Богоявлення Господа нашого Іісуса Христа і завершили його багато в чому завдяки старанням преподобного отця Макарія.

Минуло кілька років, і, як колись, святому обтяжила пошана, до того ж миряни, які у великій кількості приходили до нього по пораду, порушували його мовчання; не терплячи такого життя, преподобний поставив одного з братії в настоятелі та потайки від усіх покинув монастир. Знову мандрував він лісами. Місце, в якому він зупинився, називалося Жовті Води і було на східному березі Волги поруч із невеликим озером.

Але незабаром його усамітнення було порушено. Ім’я Макарія стало відомим не тільки в простому народі, а й серед князів, які надсилали зі своїх маєтків до монастиря все потрібне. Славилася обитель своїм зовнішнім виглядом, міцністю стін, ґрунтовністю будівель, але найбільше праведністю і ретельністю ченців, які богоугодним життям наслідували настоятеля. Але скоро спокій і благоденство обителі було порушено.

Під час набігів Золотої орди братію вирізали, а монастир спалили.

У полоні був і старець Макарій. Привели його до татарського воєначальника. А ім’я преподобного було добре відоме серед них, бо він і татар, які до нього приходили, завжди люб’язно приймав і спочивав. Коли воєвода дізнався, що за людина стоїть перед ним, він розгнівався: “Як ви посміли, – сказав він своїм воїнам, – знаючи святе життя цього старця, поглумитися над ним і його обителлю? Чи знаєте, що за таких, як він, доведеться тримати відповідь перед Богом, Який один і в них, і в нас!” І велів відпустити святого, а з ним і інших полонених – кількох ченців і мирян числом близько чотирьохсот осіб, не рахуючи жінок, дітей і старих.

На прощання воєначальник сказав Макарію: “Ідіть із цих місць негайно і більше ніколи сюди не повертайтеся, оскільки земля ця відтепер належатиме Казанському ханству”.

Преподобний попросив дозволу поховати своїх ченців. “Ось Божа людина, – сказав воєначальник, – піклується не тільки про живих, а й про мертвих”. І дозволив йому забрати вбитих.

Святий пішов до обителі, від якої залишилося одне згарище. Побачивши трупи братії, що лежали всюди, Макарій заплакав; потім, проспівавши належні молитви, поховав їх згідно зі звичаєм і став радитися з людьми, які були з ним, куди їм іти. Вирішили йти до міста Галича. Ходу туди було не менше чотирьохсот верст, але, помолившись Богу, вирушили.

Був червень. Йшли вони багато днів; боячись татар, пробиралися непрохідними лісами і болотами. Незабаром закінчилися їстівні припаси, всі знесилилися і втомилися, почалися скорботи.

Якраз тоді зустрівся їм у лісі лось, його загнали і збиралися вбити. Попросили на те благословення у преподобного Макарія. А був Петрів піст, і до свята залишалося три дні. Старець велів лося відпустити, відрізавши в нього перед тим вухо, і сказав: “Майте віру, і промисел Божий нас не залишить: у день закінчення посту нам знову зустрінеться цей лось, і тоді ми його з’їмо на славу Божу. Поки ж прошу вас потерпіти ці три дні, і врятує нас Господь від смерті по вірі нашій”.

Так і вийшло: у день свята святих первоверховних апостолів Петра і Павла, коли люди зовсім знесилилися, за молитвою старця вийшов до них той самий лось із відрізаним вухом. Вони взяли його голими руками і привели до преподобного Макарія, який і благословив лося на їжу.

Наситившись, усі дякували Богові, а Макарій сказав: “Відтепер у вас не буде нестачі в їжі по вірі вашій”. І справді, всю дорогу їм траплявся то лось, то олень, то ще якийсь звір. Так прийшли вони в межі міста Унженська.

У 1439 році, а трохи часу потому благоволінням Божим знову утворилася обитель.
Через п’ять років преподобний відчув наближення смерті. На той час йому виповнилося дев’яносто п’ять років, з них вісімдесят він прожив у чернецтві.

Мощі преподобного спочивають у Макарієво-Унженському Троїцькому монастирі поблизу міста Макар’єва під Костромою, у Свято-Троїцькому соборі, побудованому 1669 року ігуменом Митрофаном, майбутнім святителем Воронезьким. Там же знаходиться келійна ікона Смоленської Божої Матері, що належала преподобному Макарію. За монастирем, на пагорбі, зберігся в каплиці колодязь, викопаний його руками.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Макарию Желтоводскому, Унженскому , глас 5

Днесь град твой Га́лич тобо́ю хва́лится,/ в конце́х бо его́ пресве́тло,/ я́ко ве́лие со́лнце, возсия́л еси́/ и чудесы́ твои́ми, преподо́бне Мака́рие, вся озари́л еси́./ И ны́не моли́ся Го́сподеви/ изба́витися душа́м на́шим от пре́лести вра́жия// и спасти́ся гра́ду твоему́ от пога́нскаго наи́тия.

Кондак преподобному Макарию Желтоводскому, Унженскому , глас 2

Вторы́й Моисе́й яви́лся еси́, преподо́бне:/ он бо жезло́м мо́ре раздели́,/ ты же стра́сти, я́ко Амали́ка, победи́л еси́/ и непрохо́дную пусты́ню немяте́жным умо́м проше́л еси́,/ в не́йже моли́твами твои́ми ве́лие чу́до сотвори́л еси́:/ гла́дныя лю́ди до изоби́лия прекорми́л еси́./ И ны́не моли́ся Го́сподеви/ пода́ти всем печа́льным утеше́ние,/ Мака́рие, о́тче приснопа́мятне,/ и́же Га́личестей стране́ и всей Русстей земли́// похвала́ и утвержде́ние.

Тропaрь, глaсъ є7:

Днeсь грaдъ тв0й гaличь тоб0ю хвaлитсz, въ концёхъ бо є3гw2 пресвётлw ћкw вeліе с0лнце возсіsлъ є3си2, и3 чудесы2 твои1ми, прпdбне макaріе вс‰ њзари1лъ є3си2. и3 нhнэ моли1сz гDеви, и3збaвитисz душaмъ нaшымъ t прeлести врaжіz, и3 сп7сти1сz грaду твоемY t погaнскагw наи1тіz.

Кондaкъ, глaсъ в7:

Вторhй мwmсeй kви1лсz є3си2, прпdбне: џнъ бо жезл0мъ м0ре раздэли2, тh же стр†сти ћкw ґмали1ка побэди1лъ є3си2, и3 непрох0дную пустhню немzтeжнымъ ўм0мъ прошeлъ є3си2, въ нeйже мл7твами твои1ми вeліе чyдо сотвори1лъ є3си2, гл†дныz лю1ди до и3зoби1ліz прекорми1лъ є3си2. и3 нhнэ моли1сz гDеви, подaти всBмъ печ†льнымъ ўтэшeніе, макaріе џтче приснопaмzтне, и4же гaличестэй странЁ, и3 всeй рyсстэй земли2 похвалA и3 ўтверждeніе.

Ще в розробці

Знайшли помилку