Преподобний Макарій Оптинський

Місяця вересня на 7-й день

Михайло Миколайович Іванов – таке мирське ім’я преподобного Макарія. Він народився 20 листопада 1788 року в сім’ї орловських дворян, ріс тихим, хворобливим хлопчиком. Любив книги, музику, усамітнення. Він рано втратив матір, яка любила його і виділяла серед інших дітей: “Відчуває моє серце, що з цієї дитини вийде щось незвичайне”.

Після смерті обох батьків Михайло, поділивши спадок між братами, залишив службу у фінансовому відомстві й оселився у своєму маєтку. Однак мирське життя його не цікавило. У 1810 році Михайло вирушив на прощу до Площанської пустині й у світ уже не повернувся. У цій пустині преподобний Макарій зустрівся зі старцем Афанасієм, учнем старця Паїсія (Величковського), і знайшов у його особі чуйного духовного наставника. Як найближчий учень преподобного Паїсія старець Афанасій займався дослідженням і перекладами святоотцівської літератури. Привізши з Молдавії багато текстів, він долучив до цієї важливої праці свого учня, преподобного Макарія. Пізніше, вже в Оптиній, куди преподобний Макарій перейшов 1834 року, він продовжив працю, розпочату його вчителем.

Його духовним наставником в Оптиній став преподобний Лев, якому преподобний Макарій повністю ввіряв свою волю, не наважуючись робити що-небудь без його благословення. Завдяки преподобному старцю Макарію було видано зібрані в Оптиній рукописи і переклади преподобного Паїсія (Величковського). Велику допомогу в цьому йому надавали духовні чада – подружжя Кірєєвських. Під впливом преподобного Макарія виникла ціла школа видавців і перекладачів духовної літератури, якої так потребувала православна Росія, зміцнився зв’язок між оптинським старчеством і російською інтелігенцією. На сповідь і благословення до преподобного Макарія приїжджали О.К. Толстой та І.С. Хом’яков, М.В. Гоголь і О.М. Муравйов.

Сім років преподобні старці Лев і Макарій керували духовним життям братії та багатьох тисяч людей. Відомий такий випадок: до преподобного Макарія привели одного біснуватого, який нічого раніше про старця не знав і ніколи його не бачив. Біснуватий, кинувшись до старця, що наближався, з криком: “Макарій іде, Макарій іде!”, вдарив його по щоці. Преподобний тут же підставив іншу щоку, а хворий звалився на підлогу без свідомості. Прокинувся він зціленим. Біс не зміг перенести великого смирення старця.

Дарував Господь преподобному Макарію і дар духовного міркування. Кожному, хто приходив до нього на одкровення своєї совісті, він подавав ліки, пристойні немочі. Його смиренне слово було і словом дієвим, словом із владою, бо воно змушувало коритися і вірити невіруючого. Смирення проявлялося в зовнішності преподобного, у вигляді його одягу, в кожному русі. Обличчя його було світле від постійної Ісусової молитви, яку він творив, воно сяяло духовною радістю і любов’ю до ближнього.

За два роки до своєї кончини преподобний Макарій прийняв велику схиму. До самої смерті преподобний приймав духовних чад і паломників, наставляючи і благословляючи їх.

7/20 вересня 1860 року, через годину після прийняття Христових Таїн, преподобний Макарій мирно відійшов до Господа.

Тропарі, кондаки, молитви та величання