Преподобний Лаврентій, затворник Печерський, єпископ Туровський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 29-й день / березня на 18-й день — Собор усіх преподобних Києво-Печерських (перехідне) / липня на 1-й день — Собор Білоруських святих (перехідне) / вересня на 28-й день — Собор преподобних отців Києво-Печерських, які в Ближніх печерах (прп. Антонія) спочивають

Після спокуси преподобних затворників Печерських, Ісаакія і Никити, знайшовся блаженний Лаврентій, котрий подвизався в тому самому Печерському святому монастирі, який дерзнув як добрий воїн Христовий сам боротися з ворогом душепагубним, що нападає. І дуже прагнув він молитися Богу в затворі, думаючи завжди, що про затворницьке життя говорить Бог: «Ти ж, коли молишся, увійди в кімнату твою і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Котрий втайні, і Отець твій, Який бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мф. 6:6). Але преподобні отці забороняли йому зробити це в святому Печерському монастирі, як такому, що більш за інших терпить брань від ворога-спокусника, і згадали, як там ворог здолав Ісаакія і Никиту, котрі боролися з ним наодинці, так що вони їх ледве повернули до попереднього стану, допомагаючи багатьма молитвами.

Тоді Лаврентій, випросивши прощення, пішов до монастиря святого великомученика Димитрія, що створений був князем Ізяславом, і там в іночестві перебував в затворі. Почав він жити подвижницьки і докладати великі зусилля для спасіння свого, з кожним днем звершуючи все більші труди, умертвляючи всі пристрасті похотей голодом утримання та рубаючи їх мечем духовним, тобто голосом молитви, а розпалені стріли лукавого гасячи водою сліз.

Отже, благодаттю Божою не лише сам був захищений від ураження бісівського, а й отримав від Бога, Який дарує все, дар зцілювати чудотворно різні рани і недуги в людях та виганяти бісів. До цього блаженного, між іншим, був приведений один раз для зцілення із Києва чоловік, одержимий бісом, лютим і сильним, так що дерево, яке з трудом несли десять чоловік, він піднімав і закидав один. Блаженний же затворник, бажаючи, щоб була прославлена благодать духовної його вітчизни, тобто Печерського святого монастиря, звелів вести туди цю людину. Тоді біснуватий став волати: «До кого посилаєш мене, я не смію і наблизитися до печери, заради святих, покладених в ній. У монастирі живуть 30 чорноризців, яких я боюся, з іншими я веду боротьбу». Коли він сповідав це про благодать Печерського святого монастиря, знову наказав блаженний силою волочити його туди, щоб те, що він сказав, було доведено. Провожаті, знаючи, що біснуватий ніколи не бував в Печерському монастирі і нікого не знає в ньому, запитали його, хто ті, кого ти боїшся, — всіх братів було тоді в монастирі 118. Біснуватий перелічив за іменами тридцять і сказав: «Ці всі можуть мене вигнати єдиним словом». І сказали знову ті, що вели: «Ми хочемо зачинити тебе в печері». Він же відповідав: «Яка мені користь боротися з мертвими? Бо ті мають тепер більше дерзновіння молитися Богу про своїх чорноризців і тих, хто до них прибуває. Але, якщо хочете бачити боротьбу мою, ведіть мене в монастир, бо, крім тридцяти (як я сказав), можу боротися з усіма іншими». І почав показувати він силу свою, говорячи єврейською, потім римською, і грецькою, і, коротше кажучи, всіма мовами, які та людина ніколи і не чула, так що ті, котрі вели її, сильно злякалися, дивуючись змінам мови її і різноголоссю.

Перш ніж увійти їм у монастир, нечистий той дух покинув людину, і зцілений став розуміти все. Ті, хто його супроводжував, в радості увійшли до святої чудотворної Печерської церкви, щоб віддати хвалу Богові. Дізнавшись про це, ігумен з усією братією прийшов туди ж до церкви, і зцілений не знав ні ігумена, ні жодного з тих тридцяти, кого він назвав, біснуючись. Тоді запитали його: «Хто зцілив тебе?» Він же, дивлячись на чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, сказав: «З нею зустріли нас святі отці, тридцять числом, і так я зцілився». Імена всіх із них він пам’ятав, в обличчя не знав жодного. Тоді всі разом віддали славу Богу і Його Пречистій Матері та блаженним Його угодникам.

Про подальшу долю святого Лаврентія в «Патерику» Є. Поселянина сказано: «Він, котрий розлучився на час від братії Печерської, як Варнава від Павла, великий плід створив і, залишивши в монастирі Ізяслава багато образів доброчесного свого рівноангельского життя, знову повернувся до св. Печерського монастиря, де після богоугодної своєї кончини, як не гірший від колишніх затворників, що ввійшли вузькими воротами в життя вічне, з великою пошаною покладений в печері».

Тропарі, кондаки, молитви та величання