Преподобний Лаврентій Чернігівський

Місяця грудня на 29-й день / серпня на 9-й день – прославлення

9/22 серпня 1993 року Освяченим Архієрейським Собором Української Православної Церкви схиархімандрит Лаврентій Чернігівський (Проскура Лука Євсейович, 1868-1950) був причисленний до лику святих у чині преподобного. Церква прославила давно вже всенародно шанованого святого, праведність якого Господь ще при житті винагородив благодатними дарами зцілень тілесних і душевних хвороб за молитовним заступництвом, передбачення, смиренності і любові. Чудотворні і цельбоносні мощі угодника Божого Лаврентія перебувають нині в Троїцькому соборі міста Чернігова.

Схиархімандрит Лаврентій (у миру Лука Євсейович Проскура) народився в 1868 році в селі Карильське Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Батько і мати були глибоко релігійними людьми і дітей виховували у вірі в Бога. Лука вчився в початковій земській школі, був дуже здібним. У 13 років він закінчив школу і був залишений помічником вчителя. З дитячих років Лука регулярно ходив у церкву, мав прекрасний слух, співав у церковному хорі. Одного разу, коли він був у Коропі, познайомився з надзвичайною людиною – колишнім регентом імператорського хору, уродженцем цих місць, який відразу оцінив здібності юнака і став навчати його регентського мистецтва. Тут же він опанував гру на скрипці. Близько року провів Лука в Коропі. Після повернення додому він стає регентом свого сільського хору.

Родина жила бідно. Лука навчається шиття і своєю працею починає заробляти, щоб допомагати родині. До 17 років він став прекрасним кравцем, так що замовників у нього було завжди багато. У цей час померла мати, і Лука вирішив піти в монастир. Але старший брат Варфоломій наполіг, щоб він не залишав родину. Важко було Луці відхилити свій твердий намір, але він змирився. Зі своїм другом юності Симеоном Лука ходив пішки в Київ до о. Іони, щоб він благословив отримати духовну освіту. Але о. Іона сказав їм: “Ваша семінарія при вас”, – і не благословив. Разом із Симеоном Лука їздив на Афон. Після наполегливих прохань Симеон був прийнятий у число братій Афонського монастиря. А Луці один з афонських старців сказав: “Їдь у Росію, ти там потрібний будеш”. Так він і зробив, повернувся додому.

Незабаром молодого талановитого регента запросили керувати хором Рихлівського Миколаївського монастиря. Спів у Рихлівському монастирі став приваблювати не тільки тих, хто приходив молитися, найчастіше регенти з інших місць спеціально приїжджали послухати хор, який набув чималу популярність. Єпископ Чернігівський Антоній (Соколов), об’їжджаючи єпархію, відвідав Рихлівський монастир і залишився дуже задоволений співом. По приїзду до Чернігога владика послав настоятелю розпорядження направити регента Луку Євсейовича в Чернігівський Троїцький архієрейський дім для управління хором. Так, приблизно в 1905 році Лука переїхав до Чернігова, де пройшло все його подальше життя.

В 1912 році, на 45-му році життя, Лука був пострижений в чернецтво з іменем Лаврентій. Через два роки він був рукопокладений в ієродиякона, а в 1916 році – в ієромонаха. В 1928 році визначенням екзарха України митрополита Михаїла зведений у сан архімандрита. В 1923 році в Києві о. Лаврентій був таємно пострижений у схиму лаврським схиігуменом Гавриїлом. До самого закриття монастиря в першій половині 20-х років о. Лаврентій незмінно був регентом хору, уставщиком і завідував монастирським книгосховищем.

Поступово зростав і духовний авторитет о. Лаврентія. Він був строгим послідовником Православного віросповідання. До нього йшли і прості люди, і чернігівська інтелігенція. Приїжджі швидко дізнавалися, що в Троїцькому монастирі є духівник високого життя, і раді були до нього потрапити. Його любов до всіх, дар розсудливості, дар прозріння привертали не тільки мирян, але і багатьох духовних осіб, чернігівські єпископи дуже дорожили його судженням.

Коли закрили монастир, отець Лаврентій поселився в маленькому убогому будиночку. Богослужіння звершував у невеликому Іллінському храмі. Так минуло 20 років.

Прийшов час, коли закрили і цей храм. Позбавлений можливості в храмі прославляти Бога піснею, о. Лаврентій ніколи не залишав призначеного правила церковної молитви. Дбайливо зберігав він богослужбові книги і велику нотну бібліотеку. І коли його запитували: “Хіба ноти ще знадобляться?” – незмінно відповідав: “Звичайно, будемо ще читати і співати”.

Під час Великої Вітчизняної війни, у період окупації Чернігова, було дозволено відкрити Троїцьку обитель. За закликом старця зібралися послушниці, просто віруючі люди, і приступили до відновлення обителі. Люди трудилися самовіддано, і вже в день Архістратига Михаїла 21 листопада 1941 року відбулося перше богослужіння в церкві Феодосія, розташованій під Троїцьким собором. А в 1942 році був освячений і головний престол Троїцького собору. Hа хори піднявся дивовижний старець, і величний храм зголосився струнким співом. Зазвичай регенти диригують, стоячи обличчям до хористів і, виходить, спиною до іконостаса, якщо хори влаштовані в західній частині храму. Але о. Лаврентій завжди звернений був обличчям до вівтаря, а півчі розташовувалися симетрично півколом по обидві сторони, він же був у центрі.

Моральна чистота, духовна висота, невичерпна любов до людей викликали незвичайну прихильність до нього в кожному, хто хоч раз у житті удостоївся бачити його. Любов отця була особлива, не знала пристрасті, не дивилася на обличчя, на душевні якості. Він любив усіх і виявляв це почуття привітністю, увагою, порадою. О. Лаврентій був великим психологом, він знав духовний світ людини у всіх його проявах і в найтонших відтінках. Всі від нього йшли зігріті християнською любов’ю, підбадьорені, з повним спокоєм на душі. Непоодинокими були випадки, коли о. Лаврентій запобігав лиху, рятував людей від смерті.

Що вражало в дарах о. Лаврентія? Чітка, певна відповідь на всі сумніви і питання. І коли одного разу близька до нього людина насмілилася запитати: “Батюшко, звідки ви знаєте, що потрібно відповісти кожному, хто до Вас звертається, і завжди це буває правильне рішення?” – він відповів: “Hа думку наводить Бог, і відповідь у сказаному відразу”.

Помер схиархімандрит Лаврентій 19 (6) січня 1950 року. Чин похорону очолював єпископ Яків. За рішенням владики місцем поховання була визначена усипальниця під Троїцьким собором, де спочивають сім архієреїв. До закриття монастиря (у вересні 1962 року) у храмі регулярно відбувалися панахиди по покійному. Чернігівські архієреї вважали своїм обов’язком і честю помолитися біля могилки великого старця. Після ліквідації монастиря доступ в усипальницю був закритий, однак 26 років потому настав час, коли прочани знову отримали можливість поклонятися могилі о. Лаврентія.

Тропарі, кондаки, молитви та величання