Преподобний Корнилій Крипецький | Благовіст

Місяця грудня на 28-й день

Про дитинство святого Корнилія відомо дуже мало. Але й ті мізерні відомості, які донесли до нас шанувальники старця, свідчать, що він був обранцем від утроби матері. Народився майбутній старець у 1841 році в селі Велике Село, розташоване неподалік Пскова (в 7-8 кілометрах). У своїх батьків, Міхея Олексійовича (1796-1846) і Васи Григорівни (1806-1873), Лука був п’ятою дитиною, наймолодшою.

Господь відзначив новонародженого тілесною недугою – хлопчик народився напівсліпим. Але й за тілесної немочі, так само, як блаженна Матрона Московська і преподобний старець Гавриїл із Псковської Спасо-Єлеазарівської пустелі, вже в юні роки він вирізнявся духовним зором. Він бачив, що відбувалося в рідному селі та в найближчому селі, говорив про це людям, застерігаючи від майбутніх лих. Бог дав знати маленькому Луку все про людину: сьогодення, минуле та майбутнє, і, як він зізнавався: “що говорять голуби, і те я знаю”. Але не всім це подобалось. Так що вже в дитинстві він пережив нерозуміння та гоніння від людей чужого духу, що неодноразово доведеться переживати йому й у зрілі роки. Як залізо в горнілі вогню, випробування і глузування лише завалили святого – на зло він ніколи не відповідав злом і навіть у душі своїй не обурювався.

Всім своєю поведінкою хлопчик нагадував про життя за євангелією.

Наприклад, у дитинстві маленький Лука любив брати на себе чужі гріхи! Сільські хлопці часто пустували в чужих городах і садах, і хоча “з юності коханий” сліпенький хлопчик ніколи не брав участі в цих витівках, він, коли шукали винних, з радістю кричав: “Це я! Я винен! Я цю бураку у вас витягав” !” Його лаяли, карали, сильно побивали, але він і надалі поводився так само.

Дитяче упокорювання хлопчика Луки вражає, і не тільки смиренність, а й співчуття до ближніх своїх – брав він на себе чужу провину з жалю, щоб інших не карали. Все це говорить про те, що простий селянський хлопчик, котрий любив відвідувати Божий храм, усім серцем сприйняв євангельські заповіді. І, не будучи навчений грамотності, не вміючи читати, він, подібно до євангельських проститець без вагань і міркувань сприйняв слово Спасителя як керівництво до дії – як непохитні правила життя.

Визнання хлопчика в тому, що йому зрозуміла мова тварин – свідчення про глибоке потаємне життя і про те, що вже на початку свого життя він був “небесною людиною”. Як відомо нам з житій святих, земна істота особливо відчуває святість людини (навіть більше, ніж оточуючі люди), відкривається святим і веде з ними так, як це було в раю – перебуваючи в послуху. Благодать спочиває на святих, і тварини її особливо гостро відчувають.

У дитинстві сліпенькому Луку односельці доручили пасти своїх корів. Пастухом він був незвичайним – виганяв череду на пасовищі і залишав на волю Божу, а сам вирушав до храму. А коли ввечері треба було гнати стадо назад, усі до єдиної корівки збиралися гуртом і слухняно йшли за своїм пастирем. Безсумнівно, все викликало неабияке здивування у односельців майбутнього старця, один із них Василь Графов, сам відзначений рисами юродства, зберіг спогади про чудового хлопчика і юнака на все життя і передав їх першому життєписателю преподобного Корнилія – псковському священикові протоієрею. (На основі брошури протопресвітера Алексія Іонова “Блаженний чернець Корнилій”, Рига, 1944 з додаваннями з інших історичних джерел).

Все, що ми знаємо про життя преподобного Корнілія від очевидців – свідків його подвигів, дивовижним чином нагадує оповідання зі стародавніх збірок про святих старців: з “Луга духовного”, “Лавсаїка”, “Допамятних сказань”, “Отечника” та “Давнього патерика” . Той самий дух простоти, відсутності і краплі лукавства, незлобивості і смиренності євангельський дух. Вказана подібність житія преподобного Корнилія з стародавніми розповідями про подвижників особливо стосується історій про стосунки з тваринами, цими історіями рясніє насамперед “Луг духовний”, – безсмертна книга прп. Іоанна Мосха, що описує подвиги древніх ченців-аскетів VI – VII століть. Тут ми знаходимо знамениту про лева пр. Герасима та про інших старців, які жили зі звірами. У тлумаченні до “Лугу духовному” говориться: “Про владу святих над звірами збереглося безліч оповідань… Таємниця цієї влади пояснюється в 18 розділі “Луга духовного”: “Якби ми дотримувалися заповідей Господа нашого Ісуса Христа, то звірі боялися б нас. Але за гріхи наші ми стали рабами, і тепер ми скоріше боїмося їх. У 107 розділі, після зворушливого оповідання про прив’язаність лева до преподобного Герасима, в ув’язненні говориться: “Ось що сталося – не тому щоб лев мав розумну душу, але з волі Бога, що прославляє тих, що прославляють Його не тільки за життя, але і після смерті їх і Який показав нам у якому послуху знаходилися тварини в Адама, перш ніж він переступив заповідь Божу і був вигнаний з раю солодощі».

Преподобний Корнилій Крипецький жив на землі як ангел, ніщо земне не прив’язувало його до себе. Небесна благодать, що мешкала в серці юного подвижника, впливала і на тіло, так що ще до монастиря він здатний був ходити взимку босим, і тіло його не боялося ні морозу, ні снігу багато років.

З нещодавно виявлених архівних джерел стало відомо, що до життя в монастирі підготував юнака якийсь безіменний старець, який дав їм свій одяг, який “видавав пахощі ладану”. Одяг цей блаженний носив три роки.

Не для цього світу був створений і народжений дивовижний у святих Корнилій. Був він не просто незайманий душею і тілом, але й до самої смерті був подібний до дитини – чистої, щирої, беззахисної, не знає зла. “Глибокої старості я не мав, і не знав її, – говорив про себе подвижник, – у собі все моє життя її не відчував”.

ПЕРШІ РОКИ У МОНАСТИРІ

У 1875 році за звільненням з товариства державних селян “чернець від утроби матері” Лука прибув до Іоанно-Богословського Крипецького монастиря, а вже через рік визначений був послушником.

Нам невідомо, чому з усіх численних псковських монастирів юнак Лука вибрав саме Крипецький монастир. Автор акафіста преподобному пояснює це особливою любов’ю до святого євангеліста Іоанна Богослова, на честь якого освячено монастир. Апостол любові і справді був взірцем для наслідування юного ченця, котрий виявляв любов до всього і всіх. Здається, що Крипецький монастир був обраний подвижником ще й тому, що він був однією з найбільш важкодоступних у Псковському краї чернечих обителів із суворим статутом.

Заснував монастир у XV столітті сербський виходець зі Святої Гори Афон – при. Сава. Серед псковських боліт в оточенні дрімучих лісів влаштував він пустель, подібну до тих відокремлених келій, якими славився Афон. Але, як і у випадку з багатьма подвижниками, Господь через одного рятує тисячі, – люди дізнаються про подвиги пустельників і молитовників і тягнуться до них за допомогою, підтримкою та настановами, – так почали стікатися ченці до пре. Саві і зросла і збільшилася обитель у Крипецях. У 1870-і роки XIX століття, коли до монастиря прийшов юнак Лука, це був відомий у всьому Псковському краї монастир, з якого вийшли такі відомі подвижники, як преподобні Ніл Столобенський (XV століття) та Нікандр Псковський (XVI століття), чернець Антоній Ордин -Нащокін (XVII століття), митрополит Євген Болоховітінов (поч. XIX століття).

Найближчий за часом до преподобного Корнилія подвижник, який розпочинав свій чернечий шлях у Крипецькому монастирі – ієросхимонах Сампсон (Сіверс), залишив опис обителі, який цілком можна віднести і до того часу, коли туди прибув святий Корнилій.

“Їдемо лісом по дорозі. Болота, купини і палиці, Комаров – хмари… Під’їхали до невеликого озера, проїхали озеро. Навколо озера і обитель стоїть, величезні стіни і маленька така, затишна-затишна обитель. Посередині обителі – дерев’яні будівлі: лазня, пральня, трапезна, покої ігумена, Братський корпус, комори де зберігалося борошно.

“У келії стояли козли, на козлах дошка, на дошці – мішок, набитий сіном, така ж подушка. Така стара, дуже стара ковдра, схожа на якусь онучу. Цвях для підрясника. Ікона Божої Матері. Хрест над нею. На столі гасова лампа. Псалтир, правильник. Євангеліє слов’янською мовою”.

Як бачимо, суворим, аскетичним було життя насельників Крипецького монастиря. Але в майбутнього ченця Корнілія вона була ще важчою – і келії своєї не було, ночувати доводилося, де доведеться. Ймовірно, здебільшого на скотарні, тому що перший послух, який він отримав в обителі, було – пасти монастирських корів. Таке становище у монастирі преподобний Корнілій свідомо обрав із самого початку. Ось його слова: “Я йшов до обителі Крипецької вчинити і дав обітницю і просив Саву Преподобного Крипецького, щоб мені в обителі жити і бути: найнижчим і найменшим. Я так себе і поставив і все моє життя: нижче за всіх…”

Перший послух у монастирі – пасти корів – було для Луки звичною справою. І хоча монастирське стадо не можна було кинути і піти на богослужіння, але й сама по собі слухняність пастуха давала необмежений час для молитви – майже цілий день на природі, на самоті. Недарма пророк Давид був обраний Господом з пастуського звання – до богоспілкування він навик на своєму пасовищі вже з юних років.

З пастуським послухом пов’язаний наступний випадок.

Одного разу вивів послушник Лука стадо корів із скотаря, а везти його треба було на полі вузькою стежкою повз засіяні поля. Природно було б очікувати, що корови спокусяться посівами і не захочуть йти в ряд одна за одною вузькою стежкою.

Була в ньому велика любов до людей. Улюбленим висловом старця було: “Іншому забажаєш – собі отримаєш!”. Багатьом людям Корнілій передбачив майбутнє, а також інші майбутні події.

У 1905 році збулося пророцтво Корнилія, про те, що дзвіниця обігріється кров’ю. На ній справді було вбито кілька ченців.

Корнилій передбачив також день і годину смерті. Говорив він і про те, що його тіло не опустять у землю в день відспівування. І справді, труна старця після відспівування не відразу була віддана землі, бо настоятеля не було тоді в монастирі. На якийсь час труну поставили в склеп під каплицею. Не дочекавшись настоятеля, монастирські працівники поховали старця, поклавши його головою… на північ. Так виповнилося пророцтво Корнилія про своє незвичайне поховання.

“Поховають мене, – казав, – вся Росія заплаче.” Через рік почалася російсько – японська війна. Почала “плакати Росія”. Але Корнілій пророкував і кінець цих лих. Коли тіло моє перекладуть як слід, тоді і закінчаться лиха Росії. У 1913 році, через 10 років після смерті Корнілія, знайшлися люди, які хотіли виконати останню волю покійного: зрадити його тіло правильному похованню. Але це справа не викликала інтересу, т. до. люди, від яких залежало вирішення цього питання, засумнівалися у достовірності цього пророцтва.

У 1917-1918 роках Крипецький монастир переживав важкі дні. Серебряківці розорили його, відвели худобу, забрали всі запаси продуктів. Ігумен та частина чернечих були заарештовані. У ці невиразні дні згадали ченці Крипецького монастиря про пророцтво Корнилія. Ігумен Нафанаїл скликав братію на пораду. На раді вирішили виконати волю покійного Корнилія. Могила старця була відрита, відслужили панахиду. Труна, дійсно, була опущена неправильно. При розтині могили Корнілія була присутня жінка, яка добре його знала і сім’ю якої він часто відвідував. Його переклали, не відчиняючи. Було вже пізно, зовсім темно. Тут жінка згадала, що щось зробили не так. До того ж нагрянули червоногвардійці з загону Серебрякова. Почалися допити.

І так, перша спроба виконати заповіт Корнілія зазнала невдачі. У 1943 – 1944 роках знову порушувалося питання про перекладання останків Корнілія, але здійснити цей намір не дозволили обставини воєнного часу.

Зовсім недавно, 1997 року останки Корнілія були перепоховані. Корнилій пророкував також і про закриття монастиря і про те, що його знову відновлять і він буде гарним і значним.