Преподобний Кіріак Палестинський, відлюдник

Місяця вересня на 29-й день

Преподобний Киріак († 556) народився в Коринфі, в сім’ї пресвітера соборної церкви Іоана і дружини його Євдоксії. Родич пресвітера Іоана єпископ Коринфський Петро, бачачи, що Киріак зростає тихим і розсудливим отроком, поставив його читцем у церкві. Постійно вправляючись у читанні Святого Письма, юний Киріак всією душею поринув до Господа і з молодих років намагався проводити богоугодне життя. У віці 18 років, будучи присутнім на церковній службі, Киріак був глибоко зворушений, почувши слова Євангелія: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій та йде за Мною» (Мф. 16:24). Зрозумівши свій шлях, Киріак звершив молитву, вийшов з церкви і, не заходячи додому, таємно відправився на пристань. Там він сів на корабель і вирушив до Єрусалима.

Відвідавши в Єрусалимі святі місця, Киріак декілька місяців пробув в розташованому поблизу Сіону монастирі (ігуменом якого був авва Євсторгій), старанно працюючи в усіх монастирських послухах. Потім з благословення ігумена він попрямував у пустельну Лавру преподобного Євфимія Великого (пам’ять 20 січня). Святий Євфимій, передбачивши в юнакові великі Божі дари, постриг його в чернечий образ, направивши під начало до преподобного Герасима (пам’ять 4 березня), який трудився на Йордані, в обителі святого Феоктиста, бо ця обитель також перебувала у віданні преподобного Євфимія.

Бачачи юність Киріака, святий Герасим наказав йому жити в постійному спілкуванні з братією. Молодий чернець старанно виконував монастирські послухи, щиро молився, мало спав, їжу брав через день, нічого не куштуючи, крім хліба і води. У Великий піст святий Герасим мав звичай віддалятися в пустелю Рува і повертався в обитель в тиждень Ваїй; туди він став брати з собою і святого Киріака. Там у повній самоті подвижники поглиблювали свої труди, і преподобний Герасим щотижня причащав свого учня Святих Таїн.

Після кончини преподобного Герасима 27-річний чернець Киріак повернувся в Лавру преподобного Євфимія, якого теж уже не було в живих. Він попросив собі відокремлену келію і там перебував у глибокій тиші, маючи спілкування лише зі своїм другом ченцем Фомою. Але незабаром Фома був посланий в Олександрію, де був хіротонізований на єпископа, а святий Киріак в глибокому мовчанні провів 10 років.

У 37-річному віці він був посвячений у сан диякона. Коли між оселями преподобного Євфимія і преподобного Феоктиста відбувся поділ, святий Киріак віддалився в Сукійський монастир преподобного Харитона (пам’ять 28 вересня). У цій обителі тих, хто приходив, приймали як початківців; так само був прийнятий і святий Киріак, який смиренно трудився на загальних монастирських послухах. У 40-річному віці преподобний Киріак був хіротонізований в сан пресвітера і призначений канонархом; у цьому званні він трудився 18 років; усього ж він пробув в обителі святого Харитона 30 років.

У ці роки преподобний Киріак віддавався великому подвижництву, яке ретельно приховував. Стримання і лагідність його були надзвичайні. Щовечора преподобний Киріак читав у келії Псалтир до того часу, як лунав благовіст до полуношного співу. Досягнувши 70 років, преподобний вирішив вести життя ще більш суворе і пішов у пустелю Натуфа, взявши з собою свого учня Іоана. У пустелі відлюдники харчувалися лише гірким зіллям, яке за молитвою святого Киріака робилося солодким, стаючи придатним в їжу.

Після п’яти років суворого усамітнення про пустельників дізнався один селянин. Він привів до преподобного Киріака свого хворого біснуватого сина, і святий зцілив його. З тих пір багато хто став приходити до преподобного зі своїми потребами, він же шукав все більшого усамітнення і віддалився в пустелю Рува, де пробув ще п’ять років.

На 80-му році життя преподобний Киріак віддалився в місце, яке стояло за сотню верст від Сукійського монастиря. У цьому сокровенному місці, званому Сусаким, сходилися дві висохлі річки. За переказами, це місце згадував святий пророк Давид у своєму псалмі, кажучи: «Ти ж висушив великі ріки» (Пс. 73:15). У цій далекій пустелі преподобний Киріак прожив сім років. Потім до нього з’явилася братія з сукійського монастиря, просячи його духовної допомоги в годину голоду і згубних хвороб, і благали святого Киріака повернутися в обитель. Преподобний, зворушений благаннями братії, повернувся і оселився в печері, де раніше подвизався преподобний Харитон.

Своїм поверненням преподобний Киріак надав велику допомогу Церкві в боротьбі з розповсюдженою єрессю послідовників Орігена. Чернець Кирило, який і сам був ченцем Лаври преподобного Євфимія, написав житіє преподобного Киріака і розповів, як він був посланий з Лаври в обитель святого Сави, до єпископа Іоана безмовника, і від нього до преподобного Киріака. Преподобний передбачив близьку смерть ересеначальників Нона і Леонтія, що незабаром і сталося, так що єресь перестала поширюватися.

На 99-му році життя преподобний Киріак знову пішов у Сусаким і там жив з учнем своїм Іоаном. У цей час його знову відвідав чернець Кирило. На цей раз преподобний пробув у Сусакимі вісім років.

В останні роки його перебування в пустелі Господь відкрив преподобному Киріаку, що він не один служить Богу у своєму усамітненні, а що є інші таємні раби Божі, які підносять до Нього свої молитви і про яких світ не знає. Відкрито це було в такий спосіб: один раз учень преподобного Іоан і його друг Парамон йшли з обителі до преподобного в його пустелю. По дорозі вони побачили вдалині, в глибині пустелі, людину, що втекла від них в печеру; підійшовши до неї, вони довго стукали, просячи мешканця печери розповісти їм про себе. Нарешті зсередини печери, так і не виходячи до них, на їхні голоси відгукнулася відлюдниця, яка просила братію залишити її. Але вони благали її відкрити їм своє ім’я і сказати, чи давно вона тут спасається. Відлюдниця сказала, що її ім’я Марія, а живе вона в абсолютній самоті 18 років. Ніхто ніколи не приходив до неї, і ніхто не знав про її подвиги, які залишилися в таємниці.

Блаженна Марія просила молитов преподобного Киріака і просила його учнів, щоб на зворотному шляху від преподобного вони ще раз до неї зайшли. Коли учні сказали про це святому Киріаку, він віддав подяку Богові за те, що він має стільки сокровенних від людей і тих, що служать Йому потай, святих не тільки чоловіків, а й жінок, і послав Іоана з Парамоном назад до блаженної Марії. Але коли вони прийшли до печери, то знайшли святу вже померлою. Захопивши з обителі все необхідне для поховання, вони повернулися і поховали святу самітницю недалеко від її печери.

За два роки до смерті преподобний Киріак повернувся в монастир і знову оселився в печері святого Харитона. В кінці життя праведний старець був як і раніше рухливий: він з ретельністю співав стоячи і ніколи не бував дозвільний, молячись або займаючись якою-небудь роботою. Коли настав час його смерті, преподобний Киріак, закликавши братію, всіх благословив, з усіма попрощався, а потім глянув на небо, простяг руки, помолився і тихо відійшов до Господа, маючи 109 років від роду.

Тропарі, кондаки, молитви та величання