Преподобний Ісаакій I (Антимонов), Оптинський p1ar309tqo6h81ob91bu91b9laf33
Житія святих,  Серпень

Преподобний Ісаакій I (Антимонов), Оптинський

Місяця серпня на 22-й день

Преподобний Ісаакій (в миру Іван Іванович Антімонов) народився в Курську 31 травня 1810 року в патріархальній купецькій сім’ї, яка користувалася незмінною повагою городян за бездоганну чесність і суворий християнський уклад життя, милосердя до бідних і прикрашання міського храму.

Майбутній великий оптинський старець ріс в обстановці любові, слухняності батькам, у твердому дотриманні церковного статуту і моральної суворості. Хлопчик був скромний і добрий, мовчазний і стриманий, але не похмурий, він не був чужий жарту, дотепний і простий у спілкуванні.

Думка про відхід у монастир довгі роки визрівала в душі благочестивого юнака, змушеного допомагати батькові в торгових справах. До тридцяти шести років вона остаточно зміцніла. Цьому сприяв також вступ у чернецтво його старшого брата Михайла.

І ось 1847 року, вже зрілою людиною, прийнявши тверде рішення, він залишає рідну домівку і вступає послушником у скит знаменитої вже тоді своїми старцями Введенської Оптиної пустелі, в укладі якої було заведено духовну опіку над кожним братом у старця. І послушник Іоанн був ввірений оптинському старцю преподобному Макарію, ім’я якого було відоме далеко за межами обителі. Під його духовним керівництвом пройшли роки послуху: спочатку на пасіці, потім у хлібопекарні та кухарем у монастирській трапезній, співав на криласі, келійно – з благословення старця Макарія; брат Іоанн був ще й плетієм книг. Неухильно виконував він покладене всякому послушнику келійне правило, причому згодом, після прийняття рясофора 1851 року і постригу в мантію 1854 року, дедалі ревнішим і ревнішим ставився до вдосконалення свого внутрішнього духовного світу, не даючи собі поблажок у жодному: був суворий у примусі себе до розумного ділання, відвідування монастирських богослужінь і обмежував себе в їжі та відпочинку.

Уникаючи честолюбних думок і остерігаючись тому всякого піднесення, винятково за послух своєму духовному батькові, старцю Макарію, він прийняв 1855 року висвячення в сан ієродиякона, а потім, 1858 року, – в сан ієромонаха. І після прийняття сану преподобний Ісаакій залишається таким самим скромним, щирим і відкритим у стосунках із братіями, яким був колись, але ще суворішим і вимогливішим до себе, у всьому покладаючись на духовні настанови старця.

Можливо, так, у виконанні послухів, чернечих правил, дотриманні церковного уставу, у духовному вдосконаленні й поступовому сходженні “від сили в силу”, і пройшло б усе його життя в монастирі. Але Богу було угодно інше.

У 1860 році, вже тяжко хворий, преподобний старець Макарій, передчуваючи близький кінець, заповідає своєму духовному синові, преподобному Ісаакію, перейти під керівництво великого оптинського старця Амвросія, учня блаженного старця Макарія. А ще через два роки, 1862 року, після смерті настоятеля Оптиної пустелі старця Мойсея, преподобний Ісаакій стає його наступником.

Протягом тридцяти з гаком років веде він монастир, продовжуючи розпочате ще преподобним Мойсеєм будівництво, на ті часи чимале. Його ж стараннями добудовується храм Всіх Святих на новому цвинтарі, споруджується новий іконостас у Казанському соборі та перебудовується старий у Введенському, робиться новий розпис стін, будується монастирська лікарня з аптекою для безплатного користування, з церквою при ній в ім’я святого Іларіона Великого, книжкова крамниця, двоповерхова будівля рухлядної, добудовується водогін, споруджується будівля нового готелю й безліч приміщень реставрують, переробляють, відновлюють і будують знову.

Під його мудрим управлінням Оптина купує лісові ділянки – так вирішується проблема палива. Ним же здійснюється купівля лугових земель на болховському млині, відкривається свічковий завод, заохочується розведення монастирських садів і городів. Таким чином Оптина пустинь у другій половині XIX століття стає одним із процвітаючих монастирів Росії.

Але не тільки господарськими турботами обмежувалася діяльність настоятеля. Головним для нього було по-батьківськи суворе піклування про виконання братією чернечих послухів і статуту, водночас не робили винятку і для себе.

Уже будучи ігуменом, а пізніше, 1885 року, архімандритом, преподобний не здійснював без благословення старця жодних монастирських справ і вчив цьому братію. “Отці і братія! Потрібно ходити до старця для очищення совісті”, – часто повторював він. Так, побожно, майже до применшення себе, стояв він з усіма в черзі до свого духівника, преподобного старця Амвросія, і розмовляв із ним, стоячи на колінах, як простий послушник.

В останні роки життя настоятеля багато скорботи випало на його долю. Особливо важко пережив він від’їзд старця Амвросія в Шамординську громаду. “Двадцять дев’ять років провів я настоятелем при старці і скорбот не бачив, тепер же, мабуть, угодно Господу відвідати мене, грішного, скорботами”, – говорив він.

Здоров’я його стало помітно слабшати, і він келійно прийняв постриг у схиму. Незабаром відійшов до Господа великий старець преподобний Амвросій, і на настоятеля, преподобного Ісаакія, надійшли таємні доноси про нездатність його, у похилому віці та через хворобу, керувати обителлю. І хоча братія одностайно стала на захист свого настоятеля, сили його вже згасали. Помирав він тихо, оточений чадами своїми, які плакали, і яким дав останню настанову: “Любіть Бога і ближніх, любіть Церкву Божу, у службі церковній, у молитві шукайте благ не земних, а небесних; тут, у цій святій обителі, де ви поклали початок чернечого життя, і закінчуйте дні свої”. Преподобний отець наш Ісаакій спочив у Господі 22 серпня/4 вересня 1894 року.

Це був істинний послідовник тієї традиції старчества, яка відрізняла уклад Оптиної пустелі від інших монастирів Росії, суворого послуху всієї братії старцям-духівникам, незалежно від сану та ієрархічного звання.

Все його життя стало гідним продовженням духовного подвигу, розпочатого ще його попередником, преподобним Мойсеєм, та іншими великими оптинськими старцями.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Исаакию Оптинскому, глас 1

По́стническими укра́шен добро́тами,/ ко́рмчий изря́ден мона́шествующим был еси́,/ чистото́ю и простото́ю Ду́ха благода́ть стяжа́в,/ О́птинскаго ста́рчества яви́лся еси́ украше́ние./ Сего́ ра́ди зове́м тебе́, Исаа́кие:/ сла́ва просвети́вшему тя Христу́,/ сла́ва укре́пльшему тя,// сла́ва подаю́щему тобо́ю нам исцеле́ния.

Кондак преподобному Исаакию Оптинскому, глас 3

А́нгельскому чи́ну подража́я,/ плоть твою́ ду́хови покори́л еси́,/ смире́нным же се́рдцем любо́вь Христо́ву стяжа́в,/ изря́дный наста́вник па́стве твое́й яви́лся еси́,/ Исаа́кие о́тче богому́дре,/ Христа́ Бо́га моли́/ благоче́стие Оте́честву на́шему дарова́ти// и спасе́ние душа́м на́шим.

Тропaрь, глaсъ №:

П0стническими ўкрaшенъ добр0тами, к0рмчій и3зрsденъ монaшествующымъ бhлъ є3си2, чистот0ю и3 простот0ю дyха бlгодaть стzжaвъ, џптинскагw стaрчества kви1лсz є3си2 ўкрашeніе. сегw2 рaди зовeмъ тебЁ, їсаaкіе: слaва просвэти1вшему тS хrтY, слaва ўкрёпльшему тS, слaва подаю1щему тоб0ю нaмъ и3сцэлє1ніz.

Кондaкъ, глaсъ G:

ЃгGльскому чи1ну подражaz, пл0ть твою2 дyхови покори1лъ є3си2, смирeннымъ же сeрдцемъ люб0вь хrт0ву стzжaвъ, и3зрsдный настaвникъ пaствэ твоeй kви1лсz є3си2, їсаaкіе џтче бGомyдре, хrтA бGа моли2 бlгочeстіе странЁ нaшей даровaти и3 сп7сeніе душaмъ нaшымъ.

Ще в розробці