Преподобний Іринарх Соловецький, ігумен

Місяця липня на 17-й день

Преподобний Іринарх, прийнявши чернечий постриг у Соловецькій обителі, ревно наслідував доброчесне життя преподобних Зосими (пам’ять 17/30 квітня) і Саватія (пам’ять 27 вересня/10 жовтня, спільна пам’ять 8/21 серпня). Високі якості душі зробили його відомим цареві, і “світильник” поставили “на свічнику” (Мф. 5:15) – 1614 року, після смерті ігумена Антонія, преподобний Іринарх був поставлений соловецьким ігуменом.

У той час Соловецький монастир мав велике значення в захисті північної Росії від шведів і данців. Преподобний Іринарх докладав чимало зусиль для зміцнення оборонної могутності обителі. Зі східного боку монастиря було побудовано другу кам’яну стіну з двома величезними вежами, з північного і південного боків викопано глибокі рови, обкладені потім каменем. Усередині обителі на випадок військових дій побудували два корпуси для солдатів. Коштом монастиря було також зроблено нові укріплення в Сумському і Кемському острогах. Обитель утримувала збільшені гарнізони цих острогів і свій власний. Турботи преподобного Іринарха про захист вітчизни мали велике значення і ще за життя святого подвижника принесли свої плоди. Так, 1623 року данці на військових кораблях з’явилися біля Карельського острова, але, побачивши добре укріплену фортецю – Соловецький монастир, не ризикнули розпочати воєнні дії і повернулися у свої води.

Піклуючись про зовнішню безпеку обителі, преподобний багато уваги приділяв і внутрішньому духовному її зміцненню. Сам смиренний і лагідний, постійно занурений у богомислення, він ревнував про підтримку в ченцях істинно чернечого духу. Цар Михайло Феодорович цілком співчував благим прагненням ігумена і своєю грамотою 1621 року наказував неослабний нагляд за тверезістю і безмовністю братії. “Як тільки прийде до вас наша грамота, – писав цар, – ви, прочани наші, введіть суворий нагляд і не допускайте виконувати свою волю тим, які захочуть жити слабко, ухилятися до мирських справ або тримати (хмільне) питво, виходити з монастиря й творити поголоски; суворо наглядайте, щоб братія та послушники жили за правилами св. отців, а не за своїми пристрастями, і старанно ходили б у церкву. Нехай новоначальні будуть у повному послуху у вас, прочан наших, ігумена і відомих старців, а через свавілля нічого не робили б, безчиння в обитель не вносили б”.

Під духовним керівництвом преподобного Іринарха в Соловецькому монастирі виросло багато гідних подвижників. З благословення ігумена і за його заступництва преподобний Єлеазар (пам’ять 13/26 січня), друг і сподвижник преподобного Іринарха, заснував скит на Анзерському острові.

За два роки до блаженної кончини преподобний Іринарх залишив управління обителлю і посилив подвиг безмовної молитви. 17 липня 1628 року святий подвижник мирно відійшов до Бога. Святі мощі преподобного Іринарха спочивали під спудом у каплиці його імені.

Посмертні явлення преподобного Іринарха свідчили про те, що він знайшов благодать у Господа і став молитовником за бідних і стражденних. Ось одне з них. Жителі Сумського острогу, промишляючи в морі на 15-ти суднах, пристали біля Анзерського острова на крижині, на якій, витягнувши свої судна, лягли спати. Залишений ними сторож, задрімавши, раптом почув голос: “Навіщо спиш? Вставайте і тягніть судна свої далі на лід”. Прокинувшись, він побачив перед собою високого зросту старця, який, назвавши себе Соловецьким Іринархом, став невидимим. Але сон долав сторожа. Знову з’явився йому старець і вигукнув: “Вставайте, ваші судна пошкодить льодом”. Тим часом на морі здійнялася велика буря. Тоді сторож поспішив розбудити товаришів, які ледь встигли відтягнути свої судна далі на лід; деякі снасті були вже віднесені хвилями.

Тропарі, кондаки, молитви та величання