Преподобний Іона Псково-Печерський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 29-й день.

Преподобні Марк, Іона, Васса шануються як родоначальники Псково-Печерського монастиря, в якому подвизався преподобномученик Корнилій († 1570).

Точно невідомо, коли оселилися перші ченці-пустельники при струмку Кам’янці в печерах гори, яку місцеві жителі називали святою горою. Монастирський літопис передає розповідь очевидців, звіроловів з Ізборська: “Раз прийшли ми випадково з батьком на край гори, де нині церква Богородиці, і чуємо начебто церковний спів; співали ладно, благоговійно, а співаків не видно було, і повітря наповнене було благоуханням фіміаму”.

Із перших старців Псково-Печерської обителі на ім’я відомий один лише Марк. Про нього розповідається: “Спочатку раніше якийсь старець мешкав на потоці Кам’янці при печері, його ж деякі ловці бачили поблизу трьох каменів, що лежать над церквою Пресвятої Богородиці печерною, але про це достеменно не можемо дізнатися, який був старець, і якого роду, або як і звідки в це місце прийшов, і скільки часу пожив, і як спочив”.

Другий ігумен Псково-Печерської обителі вніс ім’я старця Марка в монастирський синодик. Преподобний ігумен Корнилій засумнівався в правдивості цього запису і велів викреслити його ім’я з синодика. Раптово він тяжко захворів і отримав одкровення, що покараний за те, що наказав викреслити ім’я преподобного Марка з монастирського диптиха. Випросивши прощення слізною молитвою біля гробу старця Марка, ігумен Корнилій відновив його святе ім’я. Коли було викопано печерну церкву Успіння Пресвятої Богородиці та розширено похоронні печери, ігумен Дорофей знайшов труну преподобного Марка зотлілою, а мощі й одяг неушкодженими.

1472 року селянин Іван Дементьєв рубав ліс на обриві гори. Одне зі зрубаних дерев покотилося вниз, здираючи землю і тягнучи за собою інші дерева. Обвал відкрив вхід у печеру, над якою був напис: “Богом створена печера”.

На це святе місце прийшов священник Іоанн, на прізвисько “шестник” – переселенець. Він був родом із “Московської сторони” і служив священником у Юр’єві (нині Тарту) у “правовірній церкві, поставленій від псковичів” в ім’я святителя Миколая та великомученика Георгія, разом зі священником Ісидором, духовно опікуючись русичами, які жили там.

1470 року отець Іоанн був змушений тікати з родиною до Пскова від переслідувань німців-католиків. Дізнавшись про мученицьку кончину свого товариша, Іоанн вирішив віддалитися в новоявлену Богом даровану печеру, щоб там заснувати монастир.

Незабаром захворіла його дружина і, прийнявши чернечий постриг з ім’ям Васса, померла. Праведність її засвідчили відразу ж після смерті. Її чоловік і духовний батько поховали преподобну Вассу в стіні “Богом створеної печери”, але вночі її труну було “виставлено із землі невидимою Божою силою”. Отець Іоанн і духівник преподобної Васси зніяковіли, вирішивши, що це сталося через те, що вони не повністю здійснили чин відспівування, вдруге відспівали її і знову поховали тіло, але на ранок воно знову опинилося “на верху землі”. Тоді стало ясно, що це – знамення Боже. Труну преподобної Васси поставили в печері з лівого боку. Вражений дивом Іоанн прийняв чернецтво з ім’ям Іона і став подвизатися ще старанніше.

Власноруч викопавши печерну церкву і дві келії на стовпах, він став просити священників Псковського Троїцького собору освятити її, але ті зважилися не одразу, “через незвичайне місце”. Тоді преподобний Іона зі смиренням випросив благословення у Новгородського архієпископа Феофіла.

Преподобний Іона подвизався в печерній обителі до 1480 року і мирно відійшов до Господа. Після смерті на його тілі виявили кільчастий панцир, який був повішений над його труною як свідок таємних подвигів преподобного, але під час набігу німців його викрали.

Тропарі, кондаки, молитви та величання