Преподобний Іона Псково-Печерський

Місяця березня на 29-й день.

Першим пустинножителем Печерським шанується преподобний Марк, першим же засновником монастиря був преподобний Іона.
У стародавній повісті літописець після імені прп. Марка одразу ставить ім’я прп. Іони: “Священик якийсь, на ім’я Іоанн, від Московської країни, на прозвище Шестник (що значить, той, хто прямує з одного місця на інше), цей Іоанн був священиком в місті Юр’єві Лівонському з Ісідором Пресвітером у Храмі св. Миколи Чудотворця та Великомученика Георгія, його ж Великий князь Ярослав Володимирович (Мудрий) про ім’я свого влаштований”.
Священик Іоанн Шестник був посланий із Москви на служіння в Юр’єв (Дерпт) як місіонер. Він приїхав із сім’єю: дружиною і двома синами (1467).
У Юр’єві він одразу зіткнувся з ненавистю і гоніннями на православних. Разом із пресвітером Ісидором захищав свою паству від католиків. Але дуже скоро слуги папи стали примушувати його і його духовних дітей до Унії. Було багато образ. У 1470 р., проживши два роки і шість місяців, о. Іоанн змушений був піти з Дерпта з сім’єю під захист Пскова. Саме тоді, за переказами, одягнув він під рясу кільчастий панцир. (До прийняття священицького сану о. Іоанн був воїном, брав участь у боях і мав повне військове спорядження). У Пскові, де “пробув мало часу”, він служив священиком у Соборі Живоначальної Трійці.
Незабаром прийшла звістка з Дерпта про мученицьку кончину пресвітера Ісидора серед інших 72 осіб його пастви. (Він вів суперечку з латинянами про віру і був кинутий ними в темницю з 72 іншими християнами. Вони не скорилися й у в’язниці, і їх усіх кинули під лід у річку 8 січня 1472 р. Навесні того ж року св. мощі їх було знайдено вгорі річки. Вони лежали на березі обличчям на схід, з о. Ісидором, у повному священицькому облаченні, посередині).
О. Іоанн дуже сумував про те, що покинув пресвітера Ісидора, і вирішив приректи себе “на страждання пустельного життя”. Коли Іоанн, як каже переказ, “на торгу в недільний день почув про старця і печеру при потоці Кам’янці”, то відразу вирішив поїхати туди.
“Прийшовши на це місце, начаша копати разом із матінкою Марією в горі церкву за Богом зданною печерою на захід”. Рано-рано, ще до сходу сонця піднімався о. Іоанн, звершував уклінну молитву, просячи у Господа благословення на великий свій подвиг. “Хай буде воля Твоя на землі, як на небі”, – повторював він.
Від суворого життя і важких трудів захворює дружина о. Іоанна Марія. Вона приймає чернечий постриг, “і наречено було б ім’я їй Васса, в тому образі і преставилася”. Після того, як відійшла до Господа сподвижниця, і сам Іоанн постригається, “і наречеться бисть Иона”. І продовжує шукати в горі невелику церкву.

Настало літо 1473 року… “Під час же благочестивого князя Івана Васильовича ієромонах Іона закінчив свою працю, – викопав малу церкву на горі і поставив келії на стовпах, прямо церкви Печерної”. Осяяний радістю, він поспішає до Пскова до священиків Троїцької церкви (тепер собор), друзів, просячи освятити храм, але вони відмовили: “Церква в горі ця незвичайна і незвичайна за своїм устроєм”… І заплакав Іона, і пішов далі у св. град Новгород. “Припав до ніг архієпископа Феофіла”, просив у нього: “щоб повелів освятити храм у горі”.
Архієпископ дав своє благословення. І ті ж священики псковські в день Успіння Божої Матері, 15-го серпня 1473 року, освятили храм.
Ще 1471 року в цьому святому місці була явлена ікона Успіння Божої Матері. Під час освячення церкви ця ікона явила диво: прозріла сліпа жінка. Це зцілення надихнуло о. Іону, надихнуло воно і земця Івана Дементьєва, який “даде свого маєтку уділ землі до храму Пречистої Богородиці і на монастирську огорожу по струмку Кам’янець, зі східного та південного боків на ціле поле”. Тоді мало-помалу почали сюди стікатися на проживання ченці. І ця обитель, що ховалася раніше в глибині землі, відтоді стала процвітати.
А літописець оповідає: “І після цього священноїнок Іона, поживши кілька часу в молитвах і працях, помер Богу і похований в тій же печері”. Блаженний Іона спочив близько 1480 року. Коли його переоблачали, то на тілі його знайшли кільчастий залізний панцир, “і тіло під ним було, як виліплене”. Коли о. Іона був воїном, то він носив цей панцир, а коли став ченцем, він став йому як вериги. Цей панцир повісили над труною о. Іони. Іони. В один із нападів ворогів він був викрадений. Труну ж преподобного Іони було поставлено в “Богом зданній печері”.
У березні 1642 р. мощі св. прп. Іони були перекладені в нову труну, яку помістили на старе місце.
Подвиги, невтомні труди і ревність до Бога, улаштування монастиря і викопання Успенського храму стали підставою того, що св. Церква Православна зарахувала його до лику святих угодників Божих.