Преподобний Інокентій Комельський, Вологодський

Місяця березня на 19-й день.

Цей преподобний отець наш Інокентій народився в царюючому граді Москві і походив від роду московських князів Охлябінін, який був у властивості з князями Хворостиніними. Він був вірним, відданим учнем преподобного Ніла Сорського.

Ще раніше заснування Сорської пустині святий Інокентій мандрував Сходом разом із преподобним Нілом: був у Палестині, в Константинополі, на Афоні і разом із ним повернувся на Русь. Є припущення, що святий Інокентій прийняв чернецтво у Білозерській обителі святого Кирила.

Потім святий Інокентій пішов у скит до преподобного отця Ніла, на річку Сору. З ним він пожив літа приємні в пості, чуванні і страху Божому.

Докладних відомостей про спільне перебування святого Інокентія з преподобним Нілом у Сорській пустині не збереглося. Відомо тільки, що преподобний Ніл, передбачаючи швидке своє до Бога відходження, послав учня свого, святого Інокентія, до Вологодського повіту на Нурму річку і передбачив йому: «Бог тебе прославить там, і моя оселя буде спільножительна, моя ж пустинь після смерті моєї залишиться такою ж, як за мого життя, і браття по одному житимуть у келіях своїх».

По преставленні преподобного старця Ніла прийшов учень його, святий Інокентій, в Вологодські межі на річку Еду, до селища так званої Комельської волості, оселився тут і поклав основу обителі.

Це місце було майже недоступне – непрохідні ліси та нетрі. На Боже звільнення зібралося у святого Інокентія безліч братії, і був він їм наставником, учителем і вождем для спасіння. Так він прожив багато років.

І залишив він у обителі, перед своєю смертю, заповіт і переказ своєї братії, де сказано: «Написав я, убогий інок Інокентій, такий завіт. Якщо кому накаже Бог жити в пустині нашій, то насамперед про це молю вас, Господа заради: поминайте мене, грішного, у святих молитвах своїх. Я ж вам, батькам і братам нашим, до землі б’ю чолом і заповідаю вам, щоб між вами не було сварок і суперечок, а були любов про Христа і світ духовний.

А молодих і безбородих ченців не приймати і не постригати таких, і мирських людей, молодих і безбородих, на службі не тримати. Жінкам у нашу пустинь зовсім входу немає, і безсловесних тварин жіночого роду в нашій пустині не тримати. І пияцького питво зовсім не слід нам мати.

А про те, як перебувати, у пустині нашій, і про молитву і про спів, і як харчуватися, і коли належить виходити з пустині потреби заради, у благословенний час, і про рукоділля та про інше – про все це встановлено в написанні пана нашого і вчителя мого, преподобного і святого старця Ніла».

І ще заповідав преподобний Інокентій за життя, перебуваючи з братією у своїй пустині: «Якщо наші брати ченці, що перебувають у пустині нашій, житимуть богоугодно і зберігатимуть заповіді Божі і задумають церкву збудувати, то це – на Божому благоволінні та на їхньому звільненні, і , якщо благоволить Бог, нехай буде церква в ім’я святого пророка Іоанна Предтечі, Хрестителя Господнього, на згадку Третього здобуття чесні його глави, що святкується Церквою 25 травня/7 червня. Бо цей великий Іван – наставник для всіх ченців та пустельників.

Якщо брат наш інок поставить собі келію в пустині нашій і потім відійде з цієї пустині, то тих келій нікому не продавати і не віддавати, і не купувати їх нікому, але нехай володіють тими келліями настоятель і братія, що з ним. Якщо ж згаданий брат повернеться до пустинь, то не має права володіти залишеною ним келією. Якщо ж настоятель за порадою з братією забажає продати будь-кому з братії келії, що пустують, то нехай продає. Але якщо брат, що купив їх, віддалиться потім з пустині, то залишеними келліями нехай володіють настоятель і брати, що з ним перебувають. Після повернення цього брата в пустиню він не може володіти залишеними келіями. Якщо ж хто з братії поставить багато келії або багато їх купить, то все одно, залишивши їх і знову повернувшись, при залишенні пустині і при поверненні до неї, той брат втрачає право на володіння ними. Але якщо настоятель і братія побажають братові, що повернувся, віддати колишню його келію, то це нехай буде на їхньому волі. Брат, що перебуває від житія цього в нашій пустині, нікому не може ні продати, ні віддати своєї келії, і нехай ченці, що перебувають у пустині, не торгують келліями і не змінюються ними між собою, але нехай кожен живе у своїй келії.

Якщо будь-який інок із братії нашої пустині не захоче проводити своє життя за Божими заповідями, за написанням пана нашого і вчителя старця Ніла і за цим писанням, але забажає жити самочинно і самовільно, такого брата настоятель і браття нехай покарають; якщо ж він після покарання не виправиться, то нехай настоятель з братією видалять його з пустині, як м’якину від жита, без усякої боязні, за цим заповітом. Якщо ж той брат покається і побажає проводити своє життя за Божими заповідями, за переказами святих отців, за писанням пана і вчителя мого старця Ніла і за цим завітом нашим, то нехай настоятель і браття приймуть його в цю пустинь. Це я, інокентій Інокентій, написав, щоб так виконували після моєї смерті».

Проживши багато років, керуючи своє життя по Бозі, преподобний Інокентій став до Господа у вічний спокій місяця березня 19-го дня, на згадку про святих мучеників Хрісанфа та Дарії.

Братия ж, взявши чесне й багатостраждальне тіло коханого свого батька, вчителя і наставника до порятунку Інокентія, з псалмами та співами надгробками поховали його чесно, за його заповітом, у якому він сам наказав поховати своє тіло в кутку монастиря, поблизу іржавого; і на могилу його поклали камінь, на якому написали рік, місяць і день святого преставлення. Також і образ його подоби написали братія, яким був на вигляд преподобний отець Інокентій.

Багато заповітів написав преподобний Інокентій рукою своєю, що послужили для спасіння ченцям; і про преподобного Інокентію було написано чимало. Але за гріхами нашими в літо 1538-е трапилося нашестя казанських татар на Російську землю, на межі Вологодські, і тоді пустинь преподобного отця Інокентія вороги розорили, спалили церкву Іоанна Предтечі, всі будови віддали вогню і перебили багато ченців; врятувалися лише деякі з них і втекли в обитель преподобного Павла, що знаходилася в тому ж таки Комельському лісі, на річці Нурмі. Під час пожежі монастиря згоріло і написане про преподобного Інокентію.

Було й інше писання про нього, але дехто з братії, пішовши з пустині, куди хотіли, це писання забрали з собою в інші монастирі. Так у обителі преподобного Інокентія і не залишилося звісток про його творця.

За рукописним життям, преподобний отець наш Інокентій зображується у всьому подібним, і обличчям і брадою, зображенню святого Варлаама, Хутинського чудотворця, в ризах преподобницьких. За святцями, що належали графу Строганову та писаним на початку XVII століття, прп. Інокентій зображується середнім у зростанні, брада у нього ширше, ніж у сщмч. Власія, єпископа Севастійського (пам’ять 11/24 лютого), не роздвоєна, з легкою сивиною, ризи – преподобницькі.

Тропарі, кондаки, молитви та величання