Преподобний Іларіон Оптинський

Місяця вересня на 18-й день

Преподобний Іларіон (в миру Родіон Микитович Пономарьов) народився у великодню ніч з 8 на 9 квітня 1805 року в сім’ї Микити Філімоновича і Євфимії Никифорівни Пономарьових. Його батько був людиною благочестивою і займався кравецьким ремеслом. Згодом слідом за сином і він прийняв чернецтво в Оптиній пустелі з ім’ям Нифонт, працював на скитській пасіці і помер 1849 року.

Усе дитинство і юність його пройшли в батьківському домі в Новохоперському повіті Воронезької губернії. Родіон у дитинстві був тихої, лагідної вдачі. Будучи при цьому ще й незграбним, він рідко грав зі своїми однолітками, любив сидіти вдома і допомагав батькові в його ремеслі.

Мати Родіона пророкувала отроку з семирічного віку чернецтво. Він ще з дитинства відчував у собі прагнення стати ченцем і думав, що кравецьке ремесло йому знадобиться в чернечому житті.

У 1829 році, будучи 24 років від роду, Родіон переїхав із сімейством своїм у місто Саратов, де провів дев’ять років життя. Будучи ревнителем благочестя, він невідступно слідував статутам Православної Церкви і по-батьківськи наставляв за моральністю і неухильним виконанням християнських обов’язків робітниками своєї артілі. Родіон Микитович навчив своїх робітників церковного співу і читання, марнослів’я і непристойні жарти під час роботи всіляко заборонялися. Сам Родіон був надзвичайно м’який, лагідний і миролюбний.

У Саратові під заступництвом преосвященного Якова Родіон Микитович мужньо боровся з розкольниками різних толків за чистоту православ’я.

Поступово, з духовною зрілістю, приходить і остаточна рішучість залишити все і піти за Христом. Ще не знаючи, яку вибрати обитель, Родіон частину 1837-го і весь 1838 роки проводить у поїздках чудовими монастирями Росії. Відвідавши багато обителей, він заспокоївся духом лише в Козельській Оптиній Пустелі, знайшовши те, що шукав упродовж майже двох років, – старече опікунство і духоносних чоловіків, здатних із Божою допомогою і його зробити гідним спадкоємцем Небесного Царства. 13 березня 1839 року Родіон вступає послушником у скит в ім’я св. Іоанна Предтечі при Оптиній Пустині.

У той час у монастирі перебували блаженні старці Леонід і Макарій. Родіона поселили на проживання по сусідству з келією колишнього валаамського ігумена отця Варлаама, який справив благодійний вплив на майбутнього старця. Сповідалися брати у преподобного Макарія, разом з тим Родіон щодня ходив на одкровення помислів у монастир до старця Леоніда. Після призначення 1 грудня 1839 року преподобного Макарія скитоначальником Родіон був обраний ним у келейники і в цьому послуху пробув протягом двадцяти років, тобто до дня блаженної кончини старця Макарія 1860 року.

13 серпня 1849 року Родіон був пострижений у чернецтво і став ченцем Іларіоном. 10 лютого 1853 року отця Іларіона висвятили на ієродиякона, а 21 квітня 1857 р. – на ієрея.

Взявши на себе спасительний хрест послушництва, зростаючи у внутрішньому діланні, преподобний Іларіон всебічно примушував себе до несення і тілесних трудів. Преподобний Іларіон за потребами скитської братії та господарства був городником, садівником, варив квас, пек хліби, займався на пасіці доглядом за бджолами.

В останні дні свого життя старець Макарій благословив преподобного Іларіона продовжувати старечу діяльність, вручивши його духовному керівництву багатьох зі своїх духовних дітей, чим наголосив на успіху преподобного Іларіона у внутрішньому діланні. Прийнявши від свого старця цей послух, преподобний старець Іларіон ніс його до останнього дня життя.

З 8 квітня 1863 року на старця Іларіона було покладено новий послух: його було призначено начальником скиту і загальним духівником монастиря. Істинним пастирем добрим був преподобний старець Іларіон: у всякий час, навіть в останні дні важкої своєї передсмертної хвороби, дбав він про своїх чад і був завжди готовий прийти на допомогу їхнім духовним і життєвим потребам. Під час занять із братством обителі у старця не було відмови нікому і зі сторонніх відвідувачів. Палаючи любов’ю до святої віри православної, старець кожного невірного або розкольника, який приїжджав до обителі, напоумляв і звертав до матері нашої Православної Церкви.

Вірність і любов до Милосердного Спасителя нашого Господа Іісуса Христа, самовіддане проходження шляхом євангельських заповідей Його зробили серце смиренного старця вмістилищем багатьох дарів Духа Святого, які вдосталь виливалися на тих, хто звертався до його допомоги. Поряд із благодатним даром духовного міркування преподобний Іларіон мав дар прозорливості, був чоловіком учительним, який вів істинно подвижницьке життя. Однак не тільки шанування і любов випадали на його долю, але іноді й хулу і наклеп доводилося терпіти преподобному. Але все це він переносив із великим смиренням і поблажливістю до всіх немочей людських.

У 1870 році здоров’я старця погіршилося, але незважаючи на це він відвідував усі богослужіння.

4 березня 1872 року, в суботу Великого посту, старець служив останню літургію. У неділю 5 березня старець зліг остаточно, а 9 березня був пострижений у схиму зі збереженням імені Іларіон.

За чотири тижні преподобний передбачив день своєї кончини. Нарешті 18 вересня/1 жовтня 1873 року, причастившись Святих Таїн, старець мирно спочив о пів на шосту ранку в повній свідомості і пам’яті. Ті, хто бачив преподобного Іларіона на смертному одрі, бачили перед собою приклад дивовижної смиренності, лагідності й терпіння.

Тропарі, кондаки, молитви та величання