Преподобний Григорій, чудотворець Печерський, в Ближніх печерах

День пам'яті (н. ст.)

Коли преподобний Антоній перебував у безмовності в печері, цей блаженний прийшов до преподобного Феодосія, котрий будував монастир, і, прийнявши від нього чернечий образ, був навчений нестяжання, чистоти, смирення з послухом і інших чеснот, особливо ж був ревний в молитві.

Григорій мав звичай після всякого співу читати заборонні молитви. Переможений ворог, не виносячи того вигнання, якому піддає його святий, думав, якою лихою справою завдати йому шкоди в його доброчесному житті, і, не в змозі сам зробити цього нічим, вселив злим людям обікрасти Григорія, який не мав нічого, тільки книги для молитви і читання. В одну ніч прийшли злодії до келії Григорія і, сховавшись, вичікували, поки старець вийде на утреню до церкви, щоб тоді увійти і взяти все його майно.

Блаженний же відчув їхній прихід. Тоді він помолився і за них, кажучи: «Господи, подай сон рабам Твоїм, які потрудилися марно, догоджаючи ворогові». І почутий був він Богом, і злодії спали п’ять днів і п’ять ночей, поки не розбудив їх блаженний в присутності багатьох братій. Вони, вставши, не могли йти, так як не їли стільки часу. Блаженний же поставив їм їжі і, нагодувавши, відпустив їх. А злодії після цього чуда, що сталося з ними, вже не поверталися більше до своїх колишніх діл, а, прийшовши з покаянням до Печерського монастиря, присвятили себе роботі для братії.

Але ворог не залишив злого умислу свого. У цього блаженного Григорія був маленький садок, в якому він сіяв рослини і садив плодові дерева. Одного разу, за намовою того ж ворога, прийшли інші злодії і, влізши в той сад, наповнили свої мішки овочами; коли ж підняли ношу на себе і хотіли йти, не могли зрушити з місця і стояли нерухомо під вагою ноші два дні і дві ночі. Після їхнього покаяння сказав їм Григорій: «Благословенний Бог, Котрий укріплює вас. Відтепер ви будете працювати на святу братію і від свого труда приносити їм потрібне». І з тим відпустив їх. І злодії за зле діло в тому малому саду багато трудилися, працюючи на землях Печерського монастиря до кінця життя.

І в третій раз зазіхав спокусник на те, щоб через злодіїв приступити до блаженного з такою спокусою. Прийшли одного разу до Григорія троє людей не таємно, як злодії, а відкрито, як ті, що просять допомоги, і хотіли спокусити його.

Двоє із них стали просити святого, неправдиво кажучи на третього: «Отче, цей друг наш засуджений на смерть. Молимо тебе, постарайся позбавити його, дай йому що-небудь, щоб він викупом звільнився від смерті».

Блаженний, передбачивши духом, що неправда їхня збудеться насправді, жалісливо заплакав і сказав: «Горе цій людині, тому що прийшов день смерті її». Вони ж сказали: «Якщо ти, отче, даси щось, він не помре». Так говорили вони, бажаючи взяти у нього що-небудь і розділити між собою. Чудотворець же, як прозорливий, сказав їм: «Якщо я і дам, він помре. Але запитаю у вас, на яку смерть його засуджено?» Вони відповідали: «Він буде повішений на дереві». І сказав їм провидець: «Правильно судите: завтра це збудеться». З цими словами він зійшов в печеру, де, зберігаючи себе від земної суєти, мав звичай творити молитву і, виносячи звідти останні свої книги, які залишилися, дав їм, кажучи: «Візьміть їх, але якщо вони не будуть вам потрібні, поверніть мені». Вони взяли книги і вийшли, і стали сміятися, кажучи: «Продамо їх і розділимо те, що виручимо». Бачачи ще у святого плодові дерева, вони сказали: «Прийдемо в цю ніч і зберемо ці плоди».  Ніч настала, і ці три злодії прийшли. Григорій молився тоді в печері. Вони загородили ззовні двері печери, в якій старець молився. І один з них, який називав себе повішеним, вилізши на дерево, став рвати яблука, і гілка, за яку він тримався, відламалася, він впав, а ті, які стерегли, зі страхом втекли. Той, що впав, в той час, як летів донизу, був затиснений іншою гілкою і, не маючи допомоги, задихнувся. Григорій же, будучи замкнений, не міг бути з братією на утрені в церкві. Братія, вийшовши з церкви, пішла подивитися, чому його немає, бо це було для нього незвично. Вони побачили на дереві мертву людину, що висить, і налякалися; потім, пошукавши, знайшли Григорія замкненим в печері. Він вийшов і велів зняти висячого. Побачивши його товаришів, які прийшли разом з іншими подивитися на мерця, сказав їм: «Дивіться, як окаянна ваша неправда стала правдою. «Бог зневаженим не буває» (Гал. 6:7). Якби ви не зачинили мене, то я б прийшов допомогти нещасному, щоб він не помер. Але, позаяк ворог привчив вас до обману і брехні, ви позбавлені тепер милосердя». І хулителі, бачачи, що збулися слова блаженного, впали до ніг його, просячи прощення. Григорій же засудив їх працювати Печерському монастирю, щоб відтоді, в поту лиця працюючи, вони їли хліб, і навіть годували інших своїми трудами.

Сталося одного разу, що монастирський сосуд був осквернений тим, що в нього потрапила нечиста тварина. Щоб очистити його, блаженний спустився до Дніпра набрати води. Князь Ростислав Всеволодович опинився там в той же час. Він прямував до Печерського монастиря для молитви і благословення, так як ішов зі своїм братом Володимиром Мономахом в похід проти половців. І Ростиславові зброєносці, побачивши старця, почали знущатися над ним і докучати йому сороміцькими словами за намовою споконвічного ворога. Старець же, зрозумівши пророчим духом, що вони близькі до смерті, сказав, що вони потонуть. Почувши це, князь Ростислав прийняв слова преподобного як докори, а не пророцтво, сильно розгнівався і, не маючи страху Божого, він наказав зв’язати старцю руки і ноги, повісити йому камінь на шию і кинути його в воду; і так він був потоплений. Братія ж шукала його два дні і не знаходила. На третій день прийшли в його келію, щоб взяти, якщо залишилося щось корисне після святого; і преподобний опинився в келії мертвим, зв’язаним по рукам і ногам, з каменем, підвішеними до шиї; одяг його був ще мокрий, обличчя світле і тіло, як живе. Дивувалися ченці, як і ким він внесений, адже келія була зачинена. І віддали вони хвалу Богові, який сотворив дивне чудо над святим Своїм, з честю винесли чудотворні мощі і поклали в печері, де і донині перебувають вони нетлінно.

Ростислав же, не відчуваючи провини в своєму гріху і дихаючи люттю, навіть не увійшов в монастир, як обіцяв, не захотів прийняти благословення і відійшов. Тільки Володимир Мономах, брат його, побував в монастирі, випросивши молитов і благословення. У Трипіллі князі перейшли річку Стугну і вступили з полками своїми в битву з половцями і не здолали їх, а бігли від ворогів. Тоді Володимир під час втечі, завдяки молитвам і благословенню Печерських святих, переправився через річку Стугну, а Ростислав з усім своїм військом потонув у ній.

Тропарі, кондаки, молитви та величання