Місяця квітня на 13-й день

«Архімандрит Герман, у світі Григорій Іванович Клиця, народився 1816 року 3 березня (за ст. стилем — ред.) , у місті Ніжині, Чернігівській губернії, у другий тиждень святої Чотиридесятниці, в яку звершується Церквою пам’ять святителя Григорія Палами, архієпископа Феса на честь якого отримав він при Святому хрещенні ім’я Григорія, і згодом святкував свій мирський день Ангела не в зазначене число, а в другу неділю Великого посту після пасхалії.

Батько його — ніжинський грек, Іван Анастасійович Клиця, був купецького звання і займався хутряною торгівлею, а дід його батьком переселився до Ніжина з острова Кефалонії через турецькі там гоніння. Іван Анастасійович був одружений на двох дружинах: від першої дружини мав дочку Євдокію, а від другої — Анастасії Феодорівни, уродженої Макарової, мав синів: Миколу, Феодора, Анастасія, Іоанна, Михайла, Григорія та Олександра та дочку Олімпіаду.

Анастасія Феодорівна походила з російської купецької родини міста Калуги, батько її був старообрядець, що хрестився двоперсно, але сама вона була істинно-православною глибоко-благочестивою християнкою, в якому дусі благочестя християнського виховувала і всіх своїх дітей. Це була жінка розумна, енергійна і діяльна, зразок російської жінки-господарки, що суворо тримала порядок у будинку та сім’ї».

Бажання чернецтва з’явилося у майбутнього святогірського подвижника в 20-річному віці, коли Григорій, будучи в Москві у торгових справах, побачив у Чудовому монастирі обряд постригу в чернецтво.

Через чотири роки, 24 липня 1840 року Григорія з батьківською любов’ю прийняли в Глинську пустель ігуменом Філаретом, який, прозорливо подивившись йому у вічі, вже тоді побачив у ньому майбутнього подвижника. 1844 року інок Григорій попрощався з Глинською пустелею і разом із скарбником отцем Арсенієм перейшов у Святі Гори — відновлювати стародавню запустілу обитель. «Зосереджений у собі й мовчазний, — писав про нього його духовний друг А.Ф.Ковалевский, — не чужий він тоді особливих обдарувань духовних, у ньому навіть виявлялася часом прозорливість, що його самого дивувала». Невтомний трудівник своєї обителі, отець Герман не був позбавлений і особливих знаків благовоління до нього Цариці Небесної, бачити Яку він сподобився двічі у своєму житті. Перше явлення йому Божої Матері було під час соборного акафіста Пресвятої Богородиці,

У 1859 році помер архімандрит Арсеній, і на його місце, за одностайним бажанням усієї святогірської братії, було обрано ієромонаха Германа.

Після прийняття своїх настоятельських обов’язків батько Герман багато думав і сумував, що не в змозі він буде понести покладений на нього тягар. Одного разу, розмірковуючи про це, він задрімав і в сонному видінні побачив перед собою Царицю Небесну, а по сторонах Її – святителя Миколая Чудотворця і святителя Германа Патріарха – свого покровителя. Богоматір, показуючи отцю Герману невелику тростину, що була в неї в руках, сказала: «Що сумуєш? Не ти керуватимеш обителью, а Я: ти в руках Моїх будеш як ця палиця!».

Гідний приймач першого настоятеля Святогірської обителі — преподобного Арсенія (Митрофанова), архімандрита Святогірського, найближчий його помічник, молитовний сподвижник і вірний друг, одностайно обраний святогірською братією на місце настоятеля, преподобний Герман, архімандрит Святогорський . Безперервно дбаючи про її процвітання і благолепие, архімандрит Герман перш за все дбав про її духовну будову, і творення храмів Божих у душах довіреної йому братії.

Близько знавший архімандрита Германа А.Ф.Ковалевський, автор життєпису преподобного святогірця, писав про нього: «Духовно-подвижницька його життя, мудре управління обителью, господарська розпорядливість, привітне поводження з відвідувачами, уміння поводитися у будь-якому суспільстві, невтомність у службах церковних, ревнощі про благочестя привертали до нього загальну повагу і поставили його поряд з вітчизняними нашими старцями-подвижниками та настоятелями: Філаретом Глинським, Мойсеєм Оптинським, Дамаскіном Валаамським та іншими добрими творцями винограду Христового в XIX столітті.

Це був воістину світильник, що горів і осяяв благодатно всіх тих, хто мав нагоду його знати. Монах у повному значенні цього слова, чисте життя і несприйняття особистого якого були дивовижні у наш багатострасний і корисливий вік. При всіх випадках свого багаторічного життя і настоятельства, завжди пам’ятав він обітниці чернечі, і не поступався ними ні перед якими приманками світу і його суєти, і виховав цілий розсадник добрих ченців у своїй обителі, що під його настоятельством стала духовною красою і втіхою всього краю, і дала досвідчених настоятелів і братію з себе та інших монастирів своєї єпархії.

Неусипний молитовник, свято зберігав статути молитовні своєї обителі, бадьоро стояв на варті молитовної і вдома, і на дорозі, і в келії, і в вагоні залізниці, вичитуючи все належне молитви, і так без змін трудився до старості маститою, до повного виснаження. сил тілесних, не даючи собі відпочинку та спокою; молився, служив, співав Богу пісні хвалебні невпинно і прямо з Божого храму зліг на одр смертний. Надзвичайна енергія і сила волі діяли в його ослабленому старечому організмі, чудотворно оновлювали його неземною юністю. Хто бачив його в останні місяці та дні його життя, мимоволі переконувався, що це була людина благодатна».

Преставився отець Герман, долучившись до Святих Христових Таїн, 13 квітня 1890 року (26 квітня за новим стилем) на 75-му році життя, з якого 50 років провів у монастирі і 30 років у настоятельстві.

Похований у склепі під притвором скитського храму Охтирської ікони Божої Матері. У 1920-30-ті роки храм переобладнали під їдальню санаторію «Степовий», який розмістився в корпусах колишнього Охтирського скиту, а в притворі влаштували кочегарку. З цікавості кочегарами було розкрито склеп настоятеля, мощі якого вони знайшли нетлінними. Співробітники НКВС повністю розібрали гробницю, вилучили з неї мощі отця Германа і закопали їх, за словами старожилів, десь під огорожею скиту. Незважаючи на повне знищення Охтирського скиту, пам’ять про могилу архімандрита Германа, а також про могили преподобного Іоанна Затворника, що знаходяться поруч, настоятеля архімандрита Васіана благоговійно зберігалася в народі, який завжди з молитвою відвідував це місце. Після відкриття у 1992 році Святогірської обителі братією монастиря за кілька років було відновлено склеп настоятеля. При розкопках могили було знайдено залишки труни, одягу, прикраси мітри та наперсного хреста, а також кілька кісточок.

8 травня 2008 року Священний Синод Української Православної Церкви, розглянувши життєдіяльність, труди, подвиги, чудеса та народне вшанування подвижників благочестя, які «що у святих горах на Дінці» подвизалися, ухвалив історичне рішення (Журнал № 38): «Благословити для місць вшанування серед інших у лику преподобних архімандрита Германа (Клицю)». Пам’ять Собору Святогірських святих відзначати щорічно 11 (ст.ст.)/24 вересня (н.ст.).

12 липня 2008 р. Українською Православною Церквою архімандрит Герман прославлений у лику місцевошановних подвижників благочестя, які «що у Святих Горах на Дінці» подвизалися.

Частинки його святих мощей зібрані у невеликому ковчезі і поставлені для загального поклоніння в Успенському соборі.