Преподобний Герман Аляскинський

Місяця липня на 27-й день

Преподобний Герман Аляскінський народився в місті Серпухові, під Москвою, 1757 року в купецькій родині. Його мирське ім’я та прізвище невідомі. З шістнадцяти років вступив він на чернечий шлях. Спочатку преподобний ніс послух у Троїце-Сергієвій пустині, розташованій на околицях Петербурга, на березі Фінської затоки (пустинь належала Троїце-Сергієвій Лаврі).

В обителі майбутній місіонер подвизався близько п’яти років. Бажаючи повного усамітнення і безмовності, преподобний Герман віддаляється на Валаам. Валаамський монастир, розташований на островах Ладозького озера, бував відрізаний від зовнішнього світу до 8 місяців на рік.

Після ретельного випробування різними послухами ігумен Назарій благословив молодого подвижника на постійне проживання в лісі, в пустельній самоті. У свята, приходячи в монастир, преподобний ніс кліросний послух (у нього був прекрасний голос). У Валаамській обителі святий Герман прийняв чернечий постриг.

Є думка, що святий Герман прийшов на Валаам 1778 року. Того ж року преподобний Серафим прийшов у Саровську обитель. Обставини життя преподобного Германа на Валаамі нагадують про відокремлені подвиги його великого сучасника – Саровського чудотворця. Подібно до преподобного Серафима, валаамський подвижник вирізнявся винятковим і проникливим знанням духу і букви Святого Письма, творінь святих отців і вчителів Церкви.

Духовним керівником і наставником майбутнього місіонера був ігумен Назарій, саровський старець, який запровадив на Валаамі статут Саровської пустелі. Таким чином, благодатний лад саровського подвижництва, в якому відбувалося духовне зростання преподобного Германа на Валаамі, став невід’ємною частиною його душі і зробив його рідним і винятково близьким за духом преподобному Серафиму, Саровському чудотворцю. Є відомості, що преподобний Серафим користувався, своєю чергою, настановами старця Назарія під час його проживання в Сарові.

Через 15 років перебування преподобного Германа на Валаамі Господь покликав смиренного ченця на апостольське служіння і послав його проповідувати Євангеліє та хрестити язичників малообжитого й суворого краю Аляски та прилеглих до неї островів Північної Америки. З цією метою 1793 року було створено духовну Місію, що отримала назву Кадьякської, з центром на острові Кадьяк. Керівником місії було призначено архімандрита Іоасафа (Болотова), інок Валаамського монастиря. Серед інших співробітників Місії було ще п’ять ченців Валаамського монастиря, серед них і преподобний Герман, якому Господь благословив потрудитися в благовісті довше і плідніше, ніж будь-кому іншому з членів Місії.

Після прибуття на острів Кадьяк місіонери негайно зайнялися будівництвом храму і наверненням язичників. “1794 року, вересня з 24 живу на острові Кадьяк. Слава Богу, понад 700 американців перехрестив, та понад 2000 шлюбів повінчав, збудували церкву, а час дозволить – зробимо іншу, та похідні дві, а то й п’яту потрібно зробити”, – зауважує в одному з листів архімандрит Іоасаф.

Отець Герман на новому місці спочатку ніс послух у пекарні і займався господарськими турботами Місії.

Під керівництвом архімандрита Іоасафа (пізніше єпископа) Місія перебувала недовго: під час бурі (1799 року) преосвященний Іоасаф зі своїми супутниками загинув у хвилях океану. На допомогу місіонерам, які залишилися в живих, 1804 року був відряджений тільки один ієромонах Олександро-Невської Лаври Гедеон. Він на деякий час очолив Місію. Його турботами була влаштована школа для дітей хрещених алеутів. 1807 року ієромонах Гедеон назавжди залишив стан місіонерів, поклавши всю відповідальність на преподобного Германа, який до самої смерті своєї залишався духовним батьком, пастирем і піклувальником душ людських у довіреній йому Місії. Преподобного хотіли посвятити в сан ієромонаха і звести в архімандрита, але смиренний чернець відмовився від будь-якого піднесення і до кінця своїх днів перебував простим ченцем.

Преподобний Герман був для місцевих жителів істинним добрим пастирем і захищав їх, як міг, від злих і хижих людей, які вбачали в остров’янах тільки об’єкт для жорстокої експлуатації. Тому не було б нічого дивного, якби новонавернені відкинули віру прибульців, які стали дедалі частіше виступати в ролі експлуататорів і пригноблювачів (промисловці, що приїжджали з метою наживи), і повернулися б до своїх забобонів. У тому, що цього не сталося, велика заслуга преподобного Германа. Непохитно й наполегливо, не маючи жодної підтримки, окрім своєї полум’яної віри, старець продовжував своє заступництво за скривджених і пригноблених, вбачаючи в цьому свій обов’язок і покликання, сутність якого він виразив напрочуд простими словами: “Я – найнижчий слуга тутешніх народів і нянька”.

Таємні подвиги і келійні молитви старця залишалися невідомими світові, але видно було, як оточували світло його благодатного життя, що проходило в умовах повного самозречення, нестяжательності і суворого нехтування всіма зручностями. Одяг його був найубогіший і дуже старий. Усім своїм виглядом, усіма звичками старець Герман жваво нагадував сучасникам стародавніх пустельників, які прославилися подвигами стриманості та богоугожденія. Бесіда старця справляла на слухачів непереборне враження. Особливо вражали співрозмовників ясність його думок, чіткість і швидкість суджень. Божественна благодать, що наповнювала душу преподобного Германа, перетворювала серця людей, які спілкувалися з ним. Яскраво свідчить про це випадок із С. І. Яновським, правителем адміністрації Російсько-Американської Компанії, який розпочав виконувати свої обов’язки 1817 року. Семен Іванович Яновський, аристократ за походженням, був людиною всебічно освіченою і начитаною, але його релігійно-філософські погляди зводилися до модного на ті часи деїзму.

Християнства він, по суті, не знав (хоча формально вважався християнином). Православ’я, Церква, Таїнства – були для нього поняттями, що не заслуговують на серйозну увагу. Преподобний Герман багато розмовляв із ним. Згодом С.І. Яновський писав: “Такими постійними бесідами і молитвами святого старця Господь абсолютно навернув мене на шлях істинний, і я став справжнім християнином”. Він називав старця “святим чоловіком”, “великим подвижником”; як велику коштовність він зберігав у себе листи преподобного Германа. Таке ж благоговіння до особистості святого відчували і багато інших його сучасників. Отець Герман жив спочатку біля храму місії, на Кадьяку, а потім переселився на довколишній острів Яловий, який назвав “Новим Валаамом”. Острів Яловий був останнім притулком у важких апостольських мандрах святого старця.

Преподобний Герман передбачив своїм духовним дітям час своєї кончини і пояснив, як поховати його. 13 грудня 1837 року він попросив запалити перед іконами свічки і почитати Діяння святих апостолів. Під час читання про труди святих благовісників святий старець Герман перейшов від земних трудів до небесного упокоєння на 81-му році життя. Над могилою старця спочатку поставлено простий дерев’яний пам’ятник, потім споруджено скромну дерев’яну церкву, освячену в ім’я преподобних Сергія і Германа, Валаамських чудотворців.

У цьому храмі зберігається старовинне зображення преподобного Серафима Саровського, яке перебувало в келії святого старця Германа за його життя: старець любив і шанував свого прославленого сучасника і одностайного з ним великого працівника на Божій ниві. Господу було завгодно одночасно благословити на великий подвиг служіння людям цих двох побожних любителів безмовності й розумного ділання. Преподобний Герман з любов’ю відгукувався на потреби і скорботи людські в дні свого земного життя. Не залишає він у біді тих, хто волає до нього, і після свого преставлення. Найвідоміший випадок молитовного заступництва преподобного Германа міститься в життєписі першого православного єпископа в Америці – святителя Інокентія (пам’ять 31 березня і 2З вересня). 1842 року святитель на бригу “Охотск” прямував на острів Яловий. Через бурю корабель довго не міг увійти в гавань, і життя команди та пасажирів було під загрозою. Святитель Інокентій звернувся з молитвою до преподобного Германа: “Якщо ти, отець Герман, догодив Господу, то нехай зміниться вітер”. Не минуло й чверті години, як вітер змінився і став попутним. І незабаром святитель, який врятувався від бурі, служив панахиду на могилі преподобного Германа. З 1860-х років Руська Православна Церква знала про велике місцеве шанування пам’яті старця Германа на Кадьяку. У 1867 році один з Аляскинських єпископів склав записку про його життя і чудеса. Першу публічну доповідь про отця Германа надрукували у Валаамському монастирі у Фінляндії 1894 року. У 1930-х роках інший російський православний монах – архімандрит Герасим (Шмальц) прибув на острів Яловий і довго жив там, як преподобний Герман за сто з гаком років до нього. Перед своєю смертю 1969 року архімандрит Герасим відкрив останки свого славного попередника і побудував тут невелику каплицю. Зцілення, пов’язані з молитовним заступництвом старця Германа, записувалися протягом тривалого періоду (з часу його життя і до 1970 року). У березні 1969 року Собор єпископів Руської Православної Греко-Католицької Церкви в Америці під головуванням архієпископа Нью-Йоркського, Митрополита всієї Америки і Канади Іринея здійснив прославлення преподобного Аляскінського ченця. Церква через цю канонізацію формально скріпила своєю печаткою те, що багато природних аляскінців завжди знали: преподобний Герман виконав своє християнське покликання гідно і продовжує і нині заступатися перед Богом за тих, хто живе.

Тропарі, кондаки, молитви та величання