Преподобний Герасим Вологодський

Місяця березня на 4-й день

Преподобний Герасим народився в Києві і з дитинства думав присвятити себе життя відлюдника. В юності він вирішив прийняти постриг і відправився в Гнилецьку обитель, яка знаходилася недалеко від Києва. Там його прийняли і одягнули в чернечий одяг. Завдяки повчанням братії Герасим все більш і більш удосконалювався в чеснотах, упокорюючи плоть і зміцнюючи себе молитвою. Змужнівши і досягнувши віку, потрібного для отримання священного сану, він був за пропозицією братії висвячений в пресвітери, і з ще більшою ретельністю став віддавати себе служінню Богові.

Герасим старався не тільки про спасіння своєї душі – дбаючи про своїх близьких, він вирішив залишити монастир і Київ. Відправившись у Вологодську землю, він прийняв рішення приносити користь і просвіщати жителів віддалених місць, несучи їм світло Христової віри. Так преподобний Герасим став одним з перших подвижників землі Вологодської. Досягнувши берегів річки Вологди в серпні 1147, він вибрав для свого проживання глухий ліс недалеко від невеликого селища. Ліс був відділений від Вологди Кайсарова струмком, і чернець залишався в повній самоті, побудувавши в самій хащі невелику келію. Дні і ночі він проводив у працях і молитвах, завдяки Богові, що Він направив його на цей шлях. Жителі селища незабаром почули про святого самітника і стали приходити до нього. З кожним днем охочих побачити Герасима й отримати від нього мудру пораду або повчання ставало все більше і більше.

Герасим сумував, що пізнання місцевих жителів у християнській вірі зовсім малі: адже в той час християнська релігія тільки почала поширюватися, і першими, які довідалися про неї, були жителі Заволзького краю. Так Герасим запалав бажанням просвітити жителів цих глухих місць, побудувати храм в ім’я Пресвятої Трійці та заснувати обитель.

Звернувшись за допомогою до місцевих жителів у справі будівництва, він спочатку не отримав підтримки: жодна людина не побажала розділити з ним тяжкі труди чернечого життя. Адже у Вологодській землі тоді не було ніяких церков і обителей, тому жителям це справа здавалася незрозумілою і дивною. Тоді Герасим сам став рубати ліс і збирати матеріал.

Один багатий власник землі чинив опір волі Божій і не захотів віддати Герасиму землю під монастир і храм, учиняючи йому всілякі перепони і перешкоди. Преподобний не занепав духом і ще з більшою ретельністю прийнявся працювати, підтримуючи себе молитвою. Мужність відлюдника, його стійка віра і разом з тим м’якість і чуйність, співчуття до простих людей – все це не могло не знайти відгук у серцях людей. Тому через деякий час селяни стали допомагати Герасиму в будівництві святої обителі.

А ще через якийсь час з’явилися і ті, хто забажав подвизатися в чернечій праці під керівництвом Герасима. Незабаром були побудований храм в ім’я Пресвятої Трійці і перший Кайсаровскій монастир. Нині це один з найдавніших монастирів в Північній Русі. Герасим прожив на Півночі близько 30 років і за цей час здійснив чимало подвигів на шляху подвижника, просвітила місцевих жителів і заклавши основу для подальшого розвитку та становлення віри Христової. Тут же і спочив преподобний і був похований в обителі Пресвятої Трійці.

Святі мощі Герасима залучали чимало людей, що шукають зцілення. І сама обитель, і храм стали світочем для багатьох людей, жителі навколишніх поселень і міст стікалися сюди та по молитві преподобного отримували допомогу від цілющого гробу засновника першого храму в Сибірі.

Протягом чотирьох століть процвітала чудова обитель, але в 1612 році польско-литовськими завойовниками була повністю зруйнована і сплюндрована. Коли ж ворогів вигнали з землі Вологодської, жителі першою справою зайнялися відновленням своїх будинків і зовсім забули про храм. Але святий Герасим не залишив тих місць, освячених його працями і подвигами, без свого заступництва.

Одній жительці, яка 12 років була сліпою, у сні явився преподобний і велів їй піти на те місце, де знаходився монастир, і відслужити панахиду над його мощами, тоді вона прозріє. Коли жінка прокинулася від сну, вона все ще бачила перед своїми незрячими очима преподобного і запитала: «Угодник Божий! Як же я, сліпа, знайду те місце, де ти спочиваєш? Адже те місце розорене і спустошено ». Тоді святий Герасим відповів: «Якщо міцна твоя віра, то знайдеш місце», – і з цими словами взяв її хустку, додавши: «Завтра ти знайдеш її на тому місці, де потрібно служити панахиду». Наступного дня сліпа жінка зробила все так, як і велів їй преподобний, і виповнилося його слово – вона прозріла.

Про це диво багато чули, потім відбувалися й інші чудеса у мощів преподобного. І вода, освячена в каплиці, і земля, взята з могили преподобного, – все це миттєво допомагало людям, хворим і страждущим. Житель Вологди Ігнатій одного разу, під час роботи в лісі, відчув страшний зубний біль і не маючи сил продовжувати роботу, повернувся додому. Всю дорогу він молився святому Герасиму і просив у нього полегшення болю, обіцяючи сходити до його мощей і вклонитися. Полегшення він отримав, але протягом наступних днів так і не сходив, забувши свою обіцянку. Тоді на четвертий день у нього знову захворіли зуби, та так, що обличчя опухло. Дружина нагадала Ігнатію, що він не ходив вклонитися до гробу преподобного, як обіцяв, тому й покараний.

Ігнатій негайно відправився в шлях, і в той же час його біль вщух. І знову він засумнівався: навіщо йти, адже полегшення настало і навряд чи буде користь від поклоніння мощам. Як тільки він подумав так, зубний біль відновилася. Нарешті Ігнатій прозрів, що все це не випадково, і він повинен виконати обітницю. Відслуживши панахиду в церкві Пресвятої Трійці, він приклався до ікони біля мощей преподобного і випив освяченої води; відтоді Ігнатій більше не страждав зубним болем.

Траплялося й так, що преподобний являвся людям, які зовсім його не знали і звелів йти за зціленням до його мощей. Так, селянин Вологодського повіту Яків Савелов довгий час страждав болем в ногах і так розболівся, що зліг і зовсім не міг пересуватися. У нього не залишилося жодної надії на одужання, але одного разу йому з’явився преподобний Герасим, сказавши, щоб той звелів дітям своїм відвести його до каплиці при Троїцькому монастирі і відслужити панахиду святому Герасиму, тоді він одужає. Після цього бачення Яків відчув полегшення і подумав: «Навіщо йти в обитель, адже і так стало легше». Але через два тижні йому стало ще гірше. Страждаючи від болю, Яків розкаявся у своїй невірі і зрозумів, що повинен виконати настанову святого Герасима. Негайно він відправився в Троїцьку обитель і відслужив панахиду, випив освяченої води, приклався до ікони над мощами й відчув зцілення. Біль зовсім відступила, і Яків зміг працювати, не забуваючи підносити вдячну молитву святому.

Біля мощей отримували зцілення і багато інших – стариця Софія зцілилася від сліпоти, священник однієї із церков Вологодської єпархії отримав зцілення від своєї недуги. Немає відомостей, коли вперше стали замість панахиди служити над труною молебні, проте відомо, що місцеве святкування стали справляти після 1691. І лише через кілька десятків років (як це нерідко траплялося на Русі, коли народ випереджав церкву в шануванні святих) Святіший синод затвердив канонізацію святого Герасима; це сталося в 1721 році.

Тропарі, кондаки, молитви та величання