...
Житія святих,  Серпень

Преподобний Феодосій Новий, лікар

Місяця серпня на 7-й день

Батьківщиною цього блаженного отця нашого Феодосія було знамените місто Афіни, народився він 862 року від батьків шляхетних і богобоязливих, і його виховували в “вченні та повчанні Господньому” (Еф.6:4). Коли його віддали до школи вчитися священних наук, то, будучи здібним від природи, він швидко осягнув їх. Цей благословенний вирізнявся великою побожністю до Бога і, відвідуючи служби церковні, слухаючи про подвиги святих, він дивувався їхній ревності й терпінню. Скрізь, де тільки знаходив, він уважно читав житія святих, і вельми бажав наслідувати їхні подвиги, щоб досягти таких самих чеснот, що і сталося згодом.

Минуло небагато часу, і батьки його померли. Після поховання блаженний Феодосій без зволікання роздав жебракам увесь свій маєток і, зрекшись світу і того, що в світі, покинув батьківщину, щоб відвідати одного духовного старця. У старця, після всіляких випробувань, він прийняв чернечий спосіб життя і віддався духовним подвигам. Феодосій настільки досяг успіху в житті за Христом, що через малий час він захотів піти на безмовність, щоб самому в розумній молитві розмовляти з єдиним Богом. Переходячи з місця на місце в пошуках безмовності, він опинився в Мореї. В Аргоській єпархії преподобний знайшов нарешті відокремлене, придатне для безмовності місце, де й залишився. І відразу ж цей добрий будівничий почав докладати зусилля до зусиль, подвиги до подвигів, живучи майже нематеріальним і безтілесним життям за крайньої стриманості, тривалих постів, всенічних чувань, уклінних поклонінь, лежань на голій землі, неослабних молитов, під час яких стояв подібно до непохитного стовпа, повсякчасного плачу, вищого за людське нестяжання, яке підносить на висоту смиренності, лагідності, чистоти душевної й тілесної, твердої віри, міцної надії та вінця всіх чеснот – любові. Був преподобний мандрівником у цьому світі, Небесною людиною і земним ангелом.

За це він і сподобився Божественного видіння. Одного разу вночі Феодосію з’явився Пророк, Предтеча і Хреститель Господній Іоанн і, привітавши його, підбадьорив у духовних подвигах, звелівши побудувати церкву. Він обіцяв, що допоможе в цьому і буде супутником у всьому його житті. Відчувши себе сповненим духовної радості, преподобний від щирого серця прославив Бога, подякував Чесному Предтечеві і надзвичайно підбадьорився на майбутній подвиг. Розпочавши справу, з Божественною допомогою він побудував монастир в ім’я Чесного Предтечі, який, з благодаті Божої, зберігся досі на тому самому місці, виділяючи духовні пахощі та викликаючи розчулення в тих, хто приходить сюди з вірою.

Створивши подвижницьке училище, він створив боротьбу не проти плоті й крові, тобто не проти улесливих людей, а, як каже божественний Павло: “проти начальств, проти влад, проти світоправителів темряви цього віку, проти духів злоби піднебесних” (Еф.6:12). Через стислість викладу я не описую всі його подвиги, але легко зрозуміти, яку боротьбу витримав мужній Феодосій зі страшними і підступними ворогами, як усе життя він утісняв своє тіло, щоб менше підпорядкувати більшому, тіло – душі, і плоть поневолити духу. Воістину він досяг цієї мети, і за допомогою Божественної благодаті і демонів переміг, і тіло підкорив. Ставши духовним, весь божественним, преподобний сподобився отримати від Бога і запоруку майбутніх благ: благодать чудотворінь і зцілень, через які і був прозваний чудотворцем і цілителем. Звістка про доброчесне його житіє поширилася всюди, оскільки і Бог захотів відкрити і прославити Свого раба, як говорить Він Сам: “Я прославлю тих, хто прославляє Мене” (1Сам. 2:30). Що більше святий уникав світу і слави його, то більше, Богу сприяючи, викликав здивування і шанування, бо звідусіль до нього приходили стражденні різними хворобами і скоро отримували зцілення. Деякі з них, вислухавши духовні настанови преподобного, які зцілювали немочі душевні, тобто гріхи (бо від них здебільшого походять і хвороби тілесні), дбали про те, щоб зцілити і їх. Отримавши подвійне зцілення – душі й тіла, вони вельми дякували Богові, а повернувшись додому, урочисто сповіщали про Божественну благодать і дерзновенність, що її мав у Бога святий. Інші ж, під впливом повчань святого, разом із тілесною неміччю позбулися з себе і плотської хтивості. Зрекшись світу, і того, що в світі, вони ставали ченцями, і, маючи перед собою приклад проживання преподобного, старанно йшли вузьким і тісним шляхом, слухаючи його корисні для душі настанови і наслідуючи його Божественні чесноти. Так, під керівництвом святого склався там, благодаттю Христовою, загін словесних овець.

Але злобний і заздрісний диявол, ворог нашого спасіння, не міг винести цього. Використовуючи як знаряддя своєї злоби кількох лицемірів, які зовні здавалися благочестивими й доброчесними, а на ділі були заздрісними й розбещеними, він переконав їх піти до тогочасного єпископа Аргоса, найсвятішого Петра Прапороносця, пам’ять якого святкують 3 травня, та обмовити перед ним преподобного Феодосія, кажучи, що він чарівник і підлабузник, і своїми чарами спокушає людей, які шанують його, що для багатьох може стати причиною загибелі. Почувши такі думки про святого, захоплений оманливими словами заздрісників, архієрей вирішив вигнати преподобного з єпархії, але в цей час він отримав листа з Константинополя від патріарха, який закликав його якнайшвидше прийти на Собор і розв’язати термінове Церковне питання. Божественний Промисел став на заваді засланню Феодосія, бо патріарх негайно вирушив до Константинополя, вирішив заслати преподобного одразу після свого повернення. Але Бог знову завадив йому це зробити і влаштував так, що чеснота раба Його Феодосія і дерзновенність, яку той мав до Нього, ще більше виявилися для більшої його слави.

Після розгляду разом із патріархом і Священним Синодом Церковного питання Петро зібрався повертатися до єпархії, але вночі в сонному видінні йому з’явився преподобний Феодосій і сказав: “Владико, чому ти несправедливий до мене і хочеш прогнати з єпархії, хоча я не зробив нічого поганого ні твоїй святості, ні комусь іншому? Знай же, якщо ти проженеш мене, то мені ти не заподієш ніякого зла, але сам впадеш у гріх і винних у цьому наклепі згубиш, і тим, хто спасається, по благодаті Божій, буде велика шкода, бо ті жахливі наклепники із заздрощів неправдиво звинуватили мене. Ти ж не чини зі мною несправедливо, бо і я раб Господа нашого Ісуса Христа, Йому єдиному служу і на Нього змалечку покладаю всі надії на спасіння моє. Якщо ти припиниш це безглузде переслідування, добре. Якщо ж ні, Господь помститься тобі за мене”. Почувши такі слова, архієрей запитав: “Хто ти, що так говориш зі мною?” Феодосій відповів: “Я раб Христовий Феодосій, що живе в твоїй єпархії”. Блаженний Петро в страху прокинувся і, розсудивши про те, що бачив уві сні, розкаявся в ухваленому рішенні. У цей час до нього прийшов патріарший слуга і покликав до патріарха, тому що Феодосій з’явився уві сні і патріарху, повідав йому про все і сказав: веліть Петру не чинити зі мною несправедливо, щоб він не прогнівив Бога і не заподіяв шкоди багатьом християнам. На запитання патріарха, хто він такий, той відповідав: “Я раб Христовий Феодосій, що живе в межах Аргоської єпархії. Прокинувшись, патріарх велів негайно покликати Петра і запитав його, чи є в єпархії якийсь Феодосій, і чи не образив він його чимось. “Так, – відповів Петро, – святий Владико, є в моїй єпархії раб Божий Феодосій”, і докладно розповів йому про все, а також і про те, що бачив уві сні. Тоді й патріарх розповів йому свій сон. Так вони обидва дізналися, що Феодосій святий, і що має до Бога велике дерзновення, після чого прославили Бога, який гідно прославляє тих, хто прославляє Його. Потім патріарх велів божественному Петру вирушити до своєї єпархії та від імені патріарха вклонитися святому й попросити клопотатися про нього до Господа. Патріарх повторив своє веління і того дня, коли блаженний Петро зібрався їхати з Константинополя.

Досягнувши Мореї, божественний Петро вирішив насамперед відвідати преподобного Феодосія, щоб виконати веління патріарха і попросити у святого прощення за намір заслати його за наклепом брехунів. Святий, передбачивши про прихід архієрея, тому що сподобився прийняти від Бога разом з іншими дарами і дар прозорливості, поклав у свій куколь запалене вугілля і, взявши в руку фіміам, вийшов йому назустріч. Наблизившись, він поклав фіміам на вугілля, при цьому поширилися невимовні пахощі, до того ж – о диво! – куколь зовсім не згорів, але преподобний став ним кадити, і Петро, здивувавшись цьому дивному диву, зрозумів, що перед ним преподобний Феодосій. Спішившись, він кинувся цілувати преподобного, який, випустивши кукіль із рук, низько вклонився архієрею Божому і з благоговінням прийняв його. Тоді, прославляючи Бога, божественний Петро випросив у преподобного прощення за минуле і, вклонившись від імені патріарха, передав усі його слова Феодосію. Той відповідав із великою смиренномудрістю і в словах, і в жестах, чим розпалив в архієреї ще більшу до себе любов до Бога. Без зволікання той висвятив його на диякона, а потім на священика, хоча преподобний через свою крайню смиренномудрість відмовлявся від хіротонії. Відтоді для мудрого архієрея Петра і його оточення, після того як вони на ділі дізналися, наскільки очі вірніші за слух, преподобний був взірцем чесноти.

Слава про святого дедалі більше поширювалася світом, бо зцілені ним від різних хвороб розповідали про це всюди, а божественний Петро і навіть сам Вселенський Патріарх вихваляли святість преподобного і його дерзновення до Бога. Не було жодного хворого, який би, з вірою не закликавши преподобного на допомогу, не отримав швидкого зцілення. Таким чином, преподобний став усім відомий і всіма улюблений, опинившись найнеобхіднішим помічником у їхніх хворобах і потребах і причиною спасіння їхніх душ.

Але коли святий прийшов у глибоку старість і повинен був, як людина, виплатити загальний борг (тобто померти) і отримати винагороду за багато своїх подвигів і піт, за три дні до його смерті, Бог відкрив йому, що він преселяється з цього світу. Скликавши своїх учнів, він довго наставляв їх у житті за Богом, а потім, повідомивши про швидку свою смерть, став втішати їх, пообіцявши, що духом завжди буде з ними. Вони ж сильно плакали і журилися, що втрачають співбесіду з ангелом. Після настання третього дня він облобизав учнів, подякував і прославив Бога, наостанок піднявши руки до Нього, і сказав: “Господи, в руки Твої віддаю дух мій”. З цими словами Феодосій віддав блаженну душу свою в руки Божі в сьомий день серпня місяця.

Дізнавшись про його смерть, божественний Петро прийшов разом з усім кліром і великою безліччю народу. Вони приготували все необхідне для поховання і благоговійно поховали священні його останки перед храмом Чесного Предтечі. І відтоді всі хворі, які схилялися перед гробницею святого і з вірою закликали його на допомогу, вставали вже здоровими, прославляючи Бога і дякуючи святому, в ім’я якого звели і храм. Відтоді і до цього дня в тому храмі Божому постійно відбуваються чудеса і зцілення.

Знайшли помилку