Житія святих,  Квітень

Преподобний Феодор Санаксарський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 4-й день (перехідне) / квітня на 21-й день / травня на 23-й день — Собор Ростово-Ярославських святих

Преподобний Феодор Санаксарський (у миру дворянин Іван Ігнатійович Ушаков) народився в 1718 році в селищі Бурнаково Романовського повіту Ярославської провінції. Батьки відправили юнака на військову службу до гвардійського Преображенського полку в Санкт-Петербурзі, де незабаром йому було присвоєно звання сержанта. Під час звичних галасливих зборів гвардійців, у самий розпал веселощів, один із юнаків раптово впав замертво. Побачивши товариша, котрий помер без покаяння, Іоанн усвідомив нетривкість мирського щастя. Після цього, у віці двадцяти років, Іван Ушаков залишив блискуче столичне життя гвардійського офіцера й обрав шлях пустельника. Понад три роки він на самоті подвизався в лісовій гущавині на берегах Двини, а потім у Площанській пустині Орловської губернії, у віддаленій лісовій келії. Як такого, що не має паспорта, Іоанна взяла розшукова команда і доставила до Санкт-Петербурга. Шість років тяжких випробувань, поневірянь і скорбот змінили його невпізнанно. Він був сухий і блідий обличчям, одягнений у волосяницю, підперезаний простим ременем. Але особливо вражала всіх печатка глибокого смирення, що лежала на ньому. «Не вміняю тобі втечі в проступок і жалую колишнім чином», — сказала імператриця Єлизавета Петрівна. На це він відповів смиренним проханням — дати померти ченцем. Після трирічного послушницького вишколу в Олександро-Невській Лаврі 13 серпня 1748 року тридцятирічний Іоанн Ушаков був пострижений в ченці з імʼям Феодор.

Преподобний завжди бажав подвизатися в Саровській обителі і 1757 року виїхав із Санкт-Петербурга. З ним виїхали деякі учні та учениці. Старець помістив учениць в Арзамаському дівочому Микільському монастирі, а сам з учнями оселився в Саровській пустині. Незабаром учениці преподобного переведені були до Олексіївської громади, де жили в суворому дотриманні уставу, даного старцем.

Проживши в Саровській пустині два роки, отець Феодор мав намір відновити збіднілу Санаксарську обитель, розташовану за три версти від повітового міста Темникова, на лівому березі річки Мокші. До приїзду отця Феодора єдина церква обителі була стара і бідна, деревʼяні келії та огорожа майже розвалилися, покрівлі згнили. У будівництві отцю Феодору допомагали коштами благодійники, які шанували його за доброчесне життя в Олександро-Невській лаврі. Преосвященний Пахомій, єпископ Тамбовський, закликав до себе преподобного і благав його бути в Санаксарі настоятелем, прийнявши священство. Старець зі смирення відмовлявся від рукопокладення, але, переконаний єпископом, 13 грудня 1762 року був висвячений на ієромонаха. Настоятелем преподобний Феодор був твердим і суворим. Богослужінню присвячувалося на добу годин девʼять, а в недільні та полієлейні дні — десять і більше; під час всенічного бдіння — до дванадцяти. У церкві він вимагав роздільного неспішного читання. Старець завів в обителі особисте керівництво братією і повне одкровення помислів. Вдень або вночі кожен міг іти до настоятеля. Виходячи від старця, відвідувачі відчували на душі свободу і тишу.

Їжа в обителі була найгрубіша. На монастирські послухи виходили всі, на чолі з настоятелем. Уникаючи приводів для марнославства, він не постував більше, ніж було встановлено, і на братській трапезі харчувався нарівні з усіма, беручи всього потроху.

Коли було вирито рови в основі камʼяної двоповерхової церкви, під час молебню прилетів рій бджіл і сів на горньому місці майбутнього вівтаря, прообразуючи рясну благодать в обителі і безліч ченців у ній. Відтоді від рою, що прилетів, в обителі повелися бджоли.

Але старця знову чекало важке випробування. За неправдивим доносом темниківського воєводи Неєлова старець 1774 року був засланий до Соловецького монастиря. Для допитів отця Феодора викликали до Воронежа, а звідти він заїхав у Задонський монастир до святителя Тихона, який перебував там на спокої. Він прийняв отця Феодора з великою любовʼю; три дні тривала між ними духовна бесіда. Під час від’їзду святитель Тихон проводжав отця Феодора через весь монастир, низько кланяючись наостанок. У Соловецькому монастирі старець прожив девʼять років у суворому увʼязненні, маючи нестачу в найнеобхіднішому та зазнаючи страждань від холоду і сильного чаду. Не раз його ледь живого виносили із келії і відтирали снігом. Але й в місці ув’язнення братія Санаксарської обителі і сестри Олексіївської громади не залишали свого улюбленого наставника, надаючи матеріальну підтримку і просячи його молитов.

Нарешті за клопотанням митрополита Санкт-Петербурзького Гавриїла і височайшим повелінням Катерини II отець Феодор отримав повну свободу і повернувся до Санаксарської обителі. В улюбленій обителі старець продовжував старанно працювати заради Господа. Після нетривалої хвороби отець Феодор помер у ніч на 19 лютого 1791 року. Тіло його, хоча й лежало в теплій келії до поховання, не видавало запаху тління. На могилі преподобного було покладено плиту із аспидного каменю з написом: «Тут похований 73-річного старець ієромонах Феодора, на прізвище Ушаков, поновлювач Санаксарського монастиря, який пострижений в Олександро-Невській лаврі, продовжував чернече життя 45 років; з усіма видами істинного християнина і доброго ченця 19 лютого 1791 року помер».

Племінник преподобного Феодора Санаксарського, блискучий флотоводець адмірал Федір Ушаков, вийшовши у відставку, також жив біля Санаксарського монастиря, помер 1817 року і був похований поряд зі своїм дядьком. Як і свій преподобний родич, він прославлений у лику святих.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Феодору Санаксарскому, глас 4

От ю́ности твоея́ сы́нове Христа́ возлюби́л еси́, и то́кмо Го́сподеви служи́ти восхоте́в, благу́ю ча́сть избра́л еси́, я́же не исхища́ется сме́ртию. Еди́ному на потре́бу себе́ преда́в и Жи́зни Пода́телю, от Него́ же сподо́бился еси́ даро́в боже́ственнаго учи́тельства и духо́внаго разсужде́ния, окормля́я все́х прибега́ющих к тебе́ и и́щущих души́ спасе́ние, богому́дре ста́рче Санакса́рский Фео́доре.

Ще в розробці

Ще в розробці

Знайшли помилку