Преподобний Феодор Санаксарський

Місяця квітня на 21-й день.

Преподобний Феодор Санаксарський (у миру дворянин Іван Ігнатійович Ушаков) народився в 1718 році в селищі Бурнаково Романовського повіту Ярославської провінції. Батьки відправили юнака на військову службу в гвардійський Преображенський полк у Санкт-Петербурзі, де незабаром його було зроблено в сержанти. Під час звичайних галасливих зборів гвардійців, у самий розпал веселощів, один із юнаків раптово впав замертво. Побачивши померлого без покаяння товариша, Іоанн усвідомив нетривкість мирського щастя. Після цього, будучи двадцяти років від народження, Іван Ушаков залишив блискуче столичне життя гвардійського офіцера й обрав шлях пустельника. Понад три роки він на самоті подвизався в лісовій гущавині на берегах Двіни, а потім у Площанській пустелі Орловської губернії, у віддаленій лісовій келії. Як такого, що не має паспорта, Іоанна взяла розшукова команда і доставила до Санкт-Петербурга. Шість років тяжких випробувань, поневірянь і скорбот змінили його невпізнанно. Він був сухий і блідий обличчям, одягнений у волосяницю, підперезаний простим ременем. Але особливо вражала всіх печатка глибокого смирення, що лежала на ньому. “Не зараховую тобі втечі в проступок і жалую колишнім чином”, – сказала імператриця Єлизавета Петрівна. На це він відповів смиренним проханням – дати померти ченцем. Після трирічного послушницького вишколу в Олександро-Невській Лаврі 13 серпня 1748 року тридцятирічного Іоанна Ушакова постригли в ченці з ім’ям Феодор.

Преподобний завжди бажав подвизатися в Саровській обителі і 1757 року виїхав із Санкт-Петербурга. З ним виїхали деякі учні та учениці. Старець помістив учениць в Арзамаському дівочому Нікольському монастирі, а сам з учнями оселився в Саровській пустелі. Незабаром учениці преподобного переведені були в Олексіївську громаду, де жили в суворому дотриманні статуту, даного старцем.

Проживши в Саровській пустелі два роки, отець Феодор мав намір відновити збіднілу Санаксарську обитель, розташовану за три версти від повітового міста Темникова, на лівому березі річки Мокші. До приїзду отця Феодора єдина церква обителі була стара і бідна, дерев’яні келії та огорожа майже розвалилися, покрівлі згнили. У будівництві отцю Феодору допомагали коштами благодійники, які шанували його за доброчесне життя в Олександро-Невській Лаврі. Преосвященний Пахомій, єпископ Тамбовський, закликав до себе преподобного і благав його бути в Санаксарі настоятелем, прийнявши священство. Старець зі смирення відмовлявся від хіротонії, але, переконаний єпископом, 13 грудня 1762 року його висвятили на ієромонаха. Настоятелем преподобний Феодор був твердим і суворим. На богослужіння присвячувалося на добу годин дев’ять, а в недільні та полієлейні дні – десять і більше; під час всенічного бдіння до дванадцяти. У церкві він вимагав роздільного неспішного читання. Старець завів в обителі особисте керівництво братії і повне одкровення помислів. Вдень або вночі кожен міг іти до настоятеля. При виході від старця відчувалася на душі свобода і тиша.

Їжа в обителі була найгрубіша. На монастирські послухи виходили всі, на чолі з настоятелем. Уникаючи приводів марнославства, він не постив більше, ніж було встановлено, і на братській трапезі харчувався нарівні з усіма, беручи всього потроху.

Коли було вирито рови в основі кам’яної двоповерхової церкви, під час молебню прилетів рій бджіл і сів на верхньому місці майбутнього вівтаря, прообразуючи рясну благодать в обителі і безліч ченців у ній. Відтоді від рою, що прилетів, в обителі повелися бджоли.

Але старця знову чекало важке випробування. За неправдивим доносом темниківського воєводи Неєлова старець 1774 року був засланий у Соловецький монастир. Для допитів отця Феодора викликали до Воронежа, а звідти він заїхав у Задонський монастир до святителя Тихона, який перебував там на спокої. Він прийняв отця Феодора з великою любов’ю; три дні тривала між ними духовна бесіда. Під час від’їзду святитель Тихон проводжав отця Феодора через весь монастир, низько кланяючись наостанок. У Соловецькому монастирі старець прожив дев’ять років у суворому ув’язненні, потребуючи найнеобхіднішого та зазнаючи страждань від холоду і сильного чаду. Не раз його ледь живого виносили з келії і відтирали снігом. Але і в місці ув’язнення братія Санаксарської обителі і сестри Олексіївської громади не залишали свого улюбленого наставника, надаючи матеріальну підтримку і просячи його молитов.

Нарешті за клопотанням митрополита Санкт-Петербурзького Гавриїла і височайшим повелінням Катерини II отець Феодор отримав повну свободу і повернувся в Санаксарську обитель. В улюбленій обителі старець продовжував старанно працювати Господу. Після нетривалої хвороби отець Феодор помер у ніч на 19 лютого 1791 р. Тіло його, хоча й лежало в теплій келії до поховання, не видавало запаху тління. На могилі преподобного було покладено аспідного каменю плиту з написом: “Тут поховано 73-річного старого стареця ієромонаха Феодора, на прізвище Ушаков, поновлювача Санаксарського монастиря, якого постригли в Олександро-Невській Лаврі, він продовжував чернече житіє 45 років; з усіма видами істинного християнина і доброго ченця 19 лютого 1791 року помер”.

Племінник преподобного Феодора Санаксарського – блискучий флотоводець адмірал Федір Ушаков, вийшовши у відставку, також жив біля Санаксарського монастиря, помер 1817 року і був похований біля свого дядька. Разом зі своїм преподобним родичем він прославлений у лику святих Російської Православної Церкви.

Пам’ять преподобного Феодора Санаксарського святкують у день його смерті – 19 лютого (за старим стилем; 4 березня, а у високосний рік 3 березня – за новим стилем), а також у день обрітення його багатоцілебних мощів – 21 квітня (4 травня н. ст.).

Тропарі, кондаки, молитви та величання