Преподобний Дорофей, з обителі авви Серида

Місяця червня на 5-й день

Преподобний авва Дорофей був учнем преподобного Іоанна Пророка в палестинському монастирі авви Серіда в VI столітті.

У молодості він старанно вивчав науки. “Коли навчався я зовнішньому вченню, – писав авва, – то спочатку вельми обтяжувався я вченням, так що, коли приходив брати книжку, то йшов як би до звіра. Але коли став я примушувати себе, то Бог допоміг мені, і я так звик, що не знав, що їв, що пив, як спав, від теплоти, яку я відчував під час читання. Ніколи не могли заманити мене за трапезу до будь-кого з друзів моїх, навіть не ходив до них і для бесіди під час читання, хоча любив я товариство і любив товаришів моїх. Коли відпускав нас філософ… я відходив туди, де жив, не знаючи, що буду їсти, бо не хотів витрачати часу для розпорядження щодо їжі”. Так вбирав преподобний авва Дорофей книжкову премудрість.

Зі ще більшою ревністю присвятив він себе чернечому діланню, коли пішов у пустелю. “Коли прийшов я в монастир, – згадував преподобний, – то говорив собі: якщо стільки любові, стільки теплоти було для зовнішньої мудрості, то тим більше повинно бути для чесноти, – і тим більше зміцнився”.

Одним із перших послухів преподобного Дорофея було зустрічати й улаштовувати прочан, які приходили в обитель. Йому доводилося розмовляти з людьми різного становища, які несли всілякі тяготи і випробування, боролися з різноманітними спокусами. На кошти одного брата преподобний Дорофей збудував лікарню, в якій сам прислуговував. Сам святий авва так описував свій послух: “У той час я щойно встав від хвороби тяжкої. І ось приходять мандрівники ввечері, – я проводив із ними вечір, а там погоничі верблюдів, – і їм приготував я потрібне; багато разів траплялося, що коли відходив я спати, зустрічалася інша потреба, і мене будили, – а потім наближалася година пильнування”. Щоб боротися зі сном, преподобний Дорофей попросив одного брата будити його до служби, а іншого не дозволяти дрімати під час пильнування. “І повірте мені, – говорив святий авва, – я так поважав їх, немов від них залежало моє спасіння”.

Протягом 10 років преподобний Дорофей був келейником у преподобного Іоанна Пророка. Ще й раніше він відкривав йому всі помисли, а новий послух з’єднав із досконалим віддаванням себе у волю старця, тож не мав жодної скорботи. Турбуючись, що він не виконає заповідь Спасителя про те, що багатьма скорботами личить увійти в Царство Небесне, авва Дорофей відкрив цей помисел старцю. Але преподобний Іоанн відповів: “Не сумуй, тобі нема про що турбуватися, хто перебуває в послуху в отців, той насолоджується безтурботністю і спокоєм”. Преподобний Дорофей вважав щастям для себе служити великому старцю, але завжди був готовий поступитися цією честю іншим. Крім отців обителі авви Серіда, преподобний Дорофей відвідував і слухав настанови й інших сучасних йому великих подвижників, зокрема й преподобного авви Зосими.

Після смерті преподобного Іоанна Пророка, коли авва Варсануфій прийняв на себе цілковите мовчання, преподобний Дорофей залишив монастир авви Серіда і заснував іншу обитель, ченців якої опікувався до самої кончини.

Преподобному авві Дорофею належить 21 повчання, кілька послань, 87 запитань із записаними відповідями преподобних Варсануфія Великого та Іоанна Пророка. У рукописах відомі також 30 слів про подвижництво і запис повчань преподобного авви Зосими. Творіння авви Дорофея сповнені глибокої духовної мудрості, відрізняються ясним, відточеним стилем, простотою і доступністю викладу. Повчання розкривають внутрішнє життя християнина, поступове сходження його в міру віку Христового. Святий авва часто звертається до порад великих святителів: Василя Великого, Григорія Богослова, Григорія Нісського. Послух і смиренність, поєднані з глибокою любов’ю до Бога і ближніх, є тими чеснотами, без яких неможливе духовне життя, – ця думка пронизує всі повчання авви Дорофея.

У викладі скрізь відчутна особистість преподобного Дорофея, якого його учень, преподобний Досифей (пам’ять 19 лютого), охарактеризував так: “До братії, що трудилася з ним, він ставився із сором’язливістю, смиренністю та привітно, без гордості та зухвалості; йому були властиві добродушність та простота, він поступався у суперечці, – але ж це початки благоговіння, доброзичливості й того, що солодше за мед, – одностайності, матері всіх чеснот”.

Повчання авви Дорофея є початковою книгою тих, хто вступив на шлях духовного діяння. Прості поради, як вчинити в тому чи іншому випадку, і найтонший аналіз помислів і рухів душі є надійним керівництвом для тих, хто вирішив досвідченим шляхом читати творіння авви Дорофея. Ченці, почавши читати цю книгу, не розлучаються з нею все життя.

Творіння авви Дорофея перебували у всіх монастирських бібліотеках і невпинно переписувалися. На Русі його книга душевно-корисних повчань і відповідей преподобних Варсануфія Великого та Іоанна Пророка за кількістю списків була найпоширенішою, поряд із “Ліствицею” преподобного Іоанна і творіннями преподобного Єфрема Сиріна. Відомо, що преподобний Кирило Білозерський († 1427, пам’ять 9 червня), незважаючи на численні обов’язки ігумена, власноруч переписав повчання авви Дорофея разом із “Ліствицею” преподобного Іоанна.

Повчання авви Дорофея відносяться не тільки до ченців: у всі часи цю книгу читали всі, хто прагнув виконати заповіді Спасителя.