Преподобний Дорофей, з обителі авви Серида

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 5-й день

Преподобний авва Дорофей був учнем преподобного Іоанна Пророка в палестинському монастирі авви Серида в VI столітті.

У молодості він старанно вивчав науки. «Коли навчався я зовнішнього вчення, — писав авва, — то спочатку вельми обтяжувався я вченням, так що, коли приходив брати книжку, то йшов немовби до звіра. Але коли став я примушувати себе, то Бог допоміг мені, і я так звик, що не знав, що їв, що пив, як спав, від теплоти, яку я відчував під час читання. Ніколи не могли заманити мене за трапезу до будь-кого із друзів моїх, навіть не ходив до них і для бесіди під час читання, хоча любив я товариство і любив товаришів моїх. Коли відпускав нас філософ… я відходив туди, де жив, не знаючи, що буду їсти, бо не хотів витрачати часу для розпорядження щодо їжі». Так вбирав преподобний авва Дорофей книжкову премудрість.

Зі ще більшою старанністю присвятив він себе чернечому діланню, коли пішов у пустелю. «Коли прийшов я в монастир, — згадував преподобний, — то говорив собі: якщо стільки любові, стільки теплоти було для зовнішньої мудрості, то тим більше повинно бути для чесноти, — і тим більше зміцнився».

Одним із перших послухів преподобного Дорофея було зустрічати й улаштовувати прочан, які приходили до обителі. Йому доводилося розмовляти з людьми різного становища, які несли всілякі тяготи і випробування, боролися з різноманітними спокусами. На кошти одного брата преподобний Дорофей збудував лікарню, де сам прислуговував.

Протягом десяти років преподобний Дорофей був келійником у преподобного Іоанна Пророка. Ще й раніше він відкривав йому всі помисли, а новий послух з’єднав з цілковитим віддаванням себе у волю старця, тож не мав жодної скорботи. Турбуючись, що він не виконає заповідь Спасителя про те, що багатьма скорботами належить увійти в Царство Небесне, авва Дорофей відкрив цей помисел старцю. Але преподобний Іоанн відповів: «Не сумуй, тобі нема про що турбуватися; хто перебуває в послуху у отців, той насолоджується безтурботністю і спокоєм». Преподобний Дорофей вважав щастям для себе служити великому старцю, але завжди був готовий поступитися цією честю іншим. Крім отців обителі авви Серида, преподобний Дорофей відвідував та слухав настанови й інших сучасних йому великих подвижників, зокрема і преподобного авви Зосими.

Після смерті преподобного Іоанна Пророка, коли авва Варсануфій прийняв на себе цілковите мовчання, преподобний Дорофей залишив монастир авви Серида і заснував іншу обитель, про ченців якої духовно піклувався до самої кончини.

Преподобному авві Дорофею належить двадцять одне повчання, кілька послань і вісімдесят сім запитань з записаними відповідями преподобних Варсануфія Великого та Іоанна Пророка. У рукописах відомі також тридцять слів про подвижництво та запис повчань преподобного авви Зосими. Твори авви Дорофея сповнені глибокої духовної мудрості, відрізняються ясним, відточеним стилем, простотою і доступністю викладу. Повчання розкривають внутрішнє життя християнина, поступове сходження його в міру віку Христового. Святий авва часто звертається до порад великих святителів: Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Ніського. Послух і смиренність, поєднані з глибокою любов’ю до Бога і ближніх, є тими чеснотами, без яких неможливе духовне життя, — ця думка пронизує всі повчання авви Дорофея.

У викладі скрізь відчутна особистість преподобного Дорофея, якого його учень, преподобний Досифей (пам’ять 19 лютого), описав так: «До братії, яка подвизалася з ним, він ставився з сором’язливістю, смиренністю та привітно, без гордості та зухвалості; йому були властиві добродушність та простота, він поступався у суперечці, —  а це початки благоговіння, доброзичливості й того, що солодше за мед, — однодушності, матері всіх чеснот».

Повчання авви Дорофея є початковою книгою тих, хто вступив на шлях духовного ділання. Прості поради, як вчинити в тому чи іншому випадку, і найтонший аналіз помислів і рухів душі є надійним керівництвом для тих, хто вирішив шляхом досвіду читати твори авви Дорофея. Ченці, почавши читати цю книгу, не розлучаються з нею все життя.