Преподобний Діонісій Малий

Місяця вересня на 1-й день

Преподобний Діонісій Малий – засновник християнського літочислення – був за походженням скіф, але більшу частину свого життя провів у Римі в чернецтві. Він прибув туди наприкінці V століття і залишався там до самої смерті. Пізніші письменники називають його абатом, але звідси не випливає, що він справді був настоятелем якогось монастиря. Це був великий знавець Св. Писання, суворий охоронець усіх чернечих чеснот і насамперед смирення, на знак чого він і називав себе Exigunis (Малий). При прекрасному знанні грецької мови, він, як перекладач, надав важливі послуги церковному праву і християнській хронології, історії чернецтва і догматиці. Йому належать такі творіння: 1) Зібрання діянь соборів, видане у двох редакціях. Обидві редакції складаються з перекладу 50 апостольських правил, грецького зібрання діянь соборів Нікейського, Анкірського, Неокесарійського, Гангрскійського, Антіохійського, Лаодикійського, Константинопольського і 27 канонів Халкідонського (при цьому бракує 28-30 розділів), так само як 21 правила Сардинського та ухвал Карфагенського від 419 року. Обидві редакції присвячені єпископу Стефану Салонському. 2) Досить довго після другої редакції Зібрання соборів, з’явилося Зібрання декреталій, найдавніша збірка цього роду. Воно містить у собі послання Сириція Римського (384-398 р.) у 15 розділах, двадцять одне послання Інокентія I, одне Зосими, чотири від часів Боніфація I, три Целестини, сім Льва I, одне Геласія і одне Анастасія I. 3) Пасхалія, продовження 95-річної пасхалії Кирила Олександрійського, яка закінчувалася 531 роком. У 525 р. Діонісій продовжив цю роботу, повторив останній дев’ятнадцятирічний цикл Кирила і приєднав з 532 р. ще п’ять подальших. Олександрійську пасхалію, що ввійшла в ужиток від часу Нікейського собору на Сході, він ввів у латинську церкву, яка доти трималася 84-річного циклу Вікторія, і надав цим чималу послугу в справі єднання церкви. Він перестав вести літочислення від Діоклітіана, цього безбожного гонителя християн, а почав рахувати роки ab incarnatione Domini (від втілення Господа), і таким чином був засновником християнського літочислення. Народження Христа він вважав, як тепер відомо, неправильно, у 754 р. від заснування Риму, і саме 25 грудня 1 року своєї ери; днем “втілення” вважав 25 березня. Його великоднє коло незабаром було прийняте Римом, а потім і в решті Італії, до кінця VI століття в Галлії, нарешті з 729 р. у британській церкві. За часів Карла Великого, Діонісієве літочислення, як його називали на Заході, увійшло в офіційний вжиток у церкві. Інші його твори складаються з різних послань і перекладів.