Преподобний Авра́мій Смоленський, архімандрит

Місяця серпня на 21-й день

Преподобний Аврамій (Авраамій) Смоленський, проповідник покаяння і прийдешнього Страшного суду, народився в середині ХІІ ст. в Смоленську від багатих батьків, які до нього мали 12 дочок і благали Бога, щоб дарував Він спадкоємця роду їхньому і всьому маєтку.

Уже в наймолодшому віці видно було духовне спрямування отрока, який цурався дитячих ігор, ріс у страху Божому і мав схильність до посту і молитви. Авраамій з ранніх років був визначений в училище, де звернув на себе увагу обдаруванням і незвичайною допитливістю. У вільний від занять час він любив ходити до церкви, де прекрасно співав і читав. Ще юнаком він прагнув усамітненого і благочестивого життя. Батьки пропонували йому, як єдиному спадкоємцю, одружитися, але він відхилив їхню пропозицію, бо шукав іншого життя.

Після смерті своїх батьків, яка незабаром настала, він, наслідуючи приклад святих, житія яких любив читати, роздав своє майно церквам, монастирям і бідним, одягнувся в халабуду і почав ходити містом, як жебрак і юродивий, просячи Бога вказати йому шлях до порятунку. Незабаром, за навіюванням Божим, він вступив ченцем в обитель Богоматері, що була за шість верст від Смоленська, на місці, яке називалося “Селище”. З терпінням і лагідністю молодий чернець ревно виконував усі подвиги послуху, проводив час у пості й молитві, прикрашав себе чернечими чеснотами та старанно займався вивченням Святого Письма, житій і повчань св. подвижників і святоотцівських творінь. Вивчаючи все це, преподобний Авраамій витягував повчальні уроки не тільки для себе, а й для інших, які шукали в нього повчань. Оточивши себе писарями, преподобний старанно займався списуванням і збиранням книг, черпаючи з них духовне багатство. Смоленський князь Роман Ростиславич († 1170) завів у місті училище, в якому навчалися не тільки за слов’янськими, а й за грецькими та латинськими книгами. У самого князя було велике зібрання книг, якими користувався преподобний Авраамій.

Понад 30 років подвизався він в обителі, коли ігумен переконав його прийняти 1198 року сан пресвітера. Посвячений у сан пресвітера й обраний духівником, преподобний, прикрасивши себе “ієрейською лепотою”, жодного дня не опускав без звершення літургії та проповідування слова Божого. Він з’явився настільки майстерним проповідником, що його настанови приваблювали до нього багатьох слухачів. Цілими натовпами йшли до нього духовні та миряни, щоб насолодитися його богомудрими бесідами і вилікувати свої виразки душевні. Водночас прп. Авраамій не полишав звичайного свого подвигу чернечого життя, як любитель убогості та смирення. Бачачи досконалості подвижника, підняв на нього крамолу ворог людський, збудивши заздрість побратимів. Багато наклепів і гонінь довелося перенести йому від людей, які заздрили його впливу на народ. Вони озброїли проти Авраамія самого ігумена, і йому заборонено було вести бесіди з народом. І через 5 років преподобний змушений був перейти в бідний Хрестовоздвиженський монастир у самому Смоленську. Але народ і сюди став стікатися натовпами до преподобного за настановами. Крім бесід народ приваблювало сюди і суворе подвижницьке життя Авраамія. На пожертвування прочан було прикрашено соборний храм монастиря іконами, завісами і свічками. Сам він написав дві ікони на теми, які найбільше цікавили його: на одній зобразив Страшний суд, а на іншій – катування на митарствах. І знову нарікав ворог людський, що Господь прославив раба Свого.

Сам преподобний Авраамій обтяжував плоть свою надзвичайним постом. Обличчя його було блідим і надзвичайно сухим. Подвижник був схожий у священному одязі на святителя Василія Великого, життя якого наслідував. Святий був суворий і до себе, і до духовних дітей. Він невпинно проповідував у церкві і тим, хто приходив у його келію, розмовляючи однаково з багатими і бідними. Суворо спостерігав він під час божественної служби, щоб ніхто з братії і народу не дозволяв собі розмовляти в церкві, бо вважав це за святотатство і з особливим благоговінням звершував божественну службу.

Багато зазнав преподобний Авраамій спокус демонських, видимих і невидимих, під час свого подвигу, бо в страшних образах з’являвся йому ворог людський, думаючи налякати, але завжди перемагав молитвою преподобного. Тоді, будучи не в силах діяти особисто на святого, диявол збудив проти нього наклеп у місті, що преподобний проповідує єресь, живе нечисто і зовнішньою святістю прикриває темні справи. Ці чутки дійшли до єпископа Ігнатія, і все місто збентежилося. Міська знать і духовенство вимагали у єпископа віддати преподобного під суд. Вони пропонували втопити або спалити подвижника. У цей час трапилося бути у єпископа князю і боярам. На суді князя і єпископа преподобний відвів усі брехливі звинувачення, але, незважаючи на це, йому заборонили священнодійствувати і перевели в колишній монастир на честь Пресвятої Богородиці. І ось у місті відкрилися різні біди: посуха і хвороби. Даремно відбувалися молебні – ніщо не допомагало. Тоді священик Лазар з’явився до єпископа Ігнатія і просив дозволити служіння преподобному Авраамію, інакше ще більші біди спіткають жителів. Єпископ Ігнатій дозволив св. Авраамія, просив у нього прощення в неправильному засудженні його і молитов за місто і жителів. Смиренний чернець сам просив єпископа помолитися. Повернувшись у келію, преподобний Авраамій віддався старанній молитві, і раптом пішов рясний дощ і посуха скінчилася. Тоді всі переконалися на власні очі в праведності преподобного і стали високо поважати його.

Єпископ Ігнатій мав намір збудувати кам’яну церкву на честь Ангела свого поза межами міста, де полюбилося йому пустельне місце, для того, щоб влаштувати біля неї малий монастир. Але згодом він змінив свою думку і заснував церкву на іншому місці, вже не на ім’я свого Ангела, а на пам’ять Покладення Ризи Богоматері у Влахерні, і зібрав при ній кілька братів, які харчувалися милостинею єпископською. І ніхто не хотів бути ігуменом у такій убогій обителі. Тим часом згадав єп. Ігнатій, що блаженний Авраамій сумував іноді про віддалення від міста тієї обителі, в якій перебував, не заради себе, а заради тих, хто приходив до нього за порадами духовними, і доручив йому настоятельство в сані архімандрита. І сам, залишивши по старості єпархію, оселився в ньому. Так винагородив Господь довгі страждання угодника Свого, і колись принижений усіма раптово від усіх прославився. Уже не боялися приходити до нього чада його духовні, але звідусіль натовпами стікалися, навіть і самі колишні наклепники смиренно припадали до ніг його, просячи собі прощення. Благоліпно прикрасив преподобний будинок Пресвятої Богородиці, як наречену, багатими завісами, іконами і лампадами. І багато було охочих вступити під керівництво преподобного Авраамія, але він приймав їх вельми розбірливо і після великих випробувань, відзначаючи істинну старанність тих, хто приходив, тож у його монастирі зібралося тільки 17 братів.

У глибокій старості помер єпископ Ігнатій, небагато часу залишалося і блаженному Авраамію перебувати на землі. Більш ніж раніше вселяв він братії пам’ятати про смерть і молитися день і ніч про те, щоб не бути засудженими на суді Божому. Помер преподобний Авраамій до 1224 року, поживши в чернецтві 50 років.

У 1238 році помер преподобний Єфрем – улюблений учень і старанний наслідувач чесноти свого батька: лагідності, смиренності та любові до ближніх. Уже наприкінці XIII століття преподобному Авраамію було складено службу, спільну з учнем преподобним Єфремом. Страшна монголо-татарська навала, що була покаранням Божим за гріхи, не тільки не приглушила пам’яті преподобного Авраамія Смоленського, а нагадала людям його заклик до покаяння і пам’ятання Страшного суду.

Тропарі, кондаки, молитви та величання