Преподобний Арефа затворник печерський

Місяця вересня на 28-й день – Собор преподобних отців Києво-Печерських, які в Ближніх печерах (прп. Антонія) спочивають/ жовтня на 24-й день

У Печерському монастирі був один чорноризець, на ім’я Арефа, родом з Полоцька; він тримав таємно в своїй келії велике багатство і настільки був одержимий скупістю, що ніколи не подав і однієї дрібної монети на милостиню бідним, і сам не витрачав ні на що потрібне.

Одного разу вночі прийшли злодії і вкрали весь його набуток. Тоді він у великій скорботі і тузі ледь не позбавив себе життя. І почав він підозрювати неповинних, і багатьох мучив він без правди. Братія ж вся молила його припинити розшуки і втішала так: «Брат, “Свого тягара поклади ти на Господа, і тебе Він підтримає” (Пс. 54:23)». Він же нічого не слухав і дошкуляв всім жорстокими словами. Через кілька днів впав він в недугу люту, і вже був близький до смерті, але не переставав нарікати і ганити.

Але Милосердний Господь, «Який хоче, щоб усі люди спаслися» (1Тим. 2:4), явив на ньому милість Свою. Одного разу хворий, лежачи в хворобі, як мертвий, після довгого мовчання раптово голосно перед усіма почав кликати з криком: «Господи, помилуй; Господи, прости; Господи, згрішив я, воно Твоє, не шкодую його». І потім, раптом вставши від хвороби, розповів, що причиною його крику було таке видіння. «Бачив я, — сказав він, — що прийшли до мене Ангели і бісівський полк і почали сперечатися про вкрадене у мене багатство. Біси говорили, що я не прославив за те Бога, але зневажив Його, тому я – їхній, і повинен бути їм відданий. Ангели ж сказали мені: «О окаянна людина, якщо б ти дякував Богові за викрадення маєтку свого, воно залічено б тобі в милостиню, як Іову. Якщо хто творить милостиню — це велика справа перед Богом, тому що творить по своїй волі. Але якщо хто викрадення насильством терпить з вдячністю, та людина перетворює диявольську спокусу в благо. Диявол, бажаючи втягнути людину в хулу, робить так, вдячна ж людина віддає все Богу, тому це і дорівнює милостині». Коли так сказали мені Ангели, я закричав те, що ви чули: «Господи, помилуй; Господи, прости; Господи, згрішив я; Твоє є, не шкодую його!» І тоді негайно біси зникли, Ангели ж зраділи і, поставивши мені загибле срібло в милостиню, відійшли».

Блаженний же Арефа, якого напоумив Бог, з тих пір змінився на краще розумом і вдачею, так що всі дивувалися. Той, кого раніше ніхто не міг утримати від хули, ніколи потім не припиняв хвалу. Також і в інших своїх гріхах він каявся ревно, перебуваючи в нелицемірній бідності, послуху, дбаючи не лише про чистоту зовнішню, а й внутрішню, подвизаючись в молитві, безперестанному безмірному посту, і був багатий багатьма іншими тілесними і душевними чеснотами.

Після багатьох трудів преставився він на вічний спокій і покладений з честю в печері, де чудотворним нетлінням мощей своїх свідчить і про помилування своє, і про блаженство своє, рівному блаженству милостивих.

У 1661 і 1703 рр. він згаданий відповідно як «святий отець Арефа», «Арефа старець» і «Арефа чудотворець». У 1795 році говориться про мощі «преподобного Арефи, що почиває у затворі». Пізніше на картах Ближніх печер мощі подвижника стали підписувати словами: «пр. Арефа затворник».

«Затворником» преподобного Арефу могли називати тому, що його мощі не були перекладені в дерев’яну раку, а залишилися в одній з могил в стінах підземелля. Такі могили в лаврських печерах іменували в XVIII-XIX ст. «затворами». Деякі помилково приймали їх за житла на зразок описаного в «Патерику» підземного затвора святого Ісаакія.

Тропарі, кондаки, молитви та величання