Преподобний Антипа Валаамський (Афонський)

Місяця січня на 10-й день

Народився майбутній святий у 1816 році в Молдові. Батько його служив дияконом у бідній сільській церковці. Після смерті глави родини мама отця Антипи пішла в монастир, де прожила до кінця своїх днів, померши у схимі. Старець розповідав, що у його батьків довго не було дітей. Тільки після слізних молитов подружжя Бог послав їм довгоочікувану дитину, яку вони назвали Олександром (ім’я преп. Антипи у хрещенні). Боже благословення позначилося також і в тому, що народила його мати зовісм безболісно.

Та й сама дитина росла незвичайною. Він міг брати в руки отруйних змій, які не завдавали йому ні найменшої шкоди, що приводило в невимовний жах тих, хто це бачив. З дитинства Олександру важко давалися знання, так що навчався він з великим трудом. Але завзятістю та працьовитістю Олександр долав ці труднощі. Коли хлопчик підріс, батьки віддали його вчитися палітурній справі. Опанувавши це ремесло, Олександр відкрив власну справу.

Все, здавалося б, його життя йшло добре, але на душі було неспокійно. Мучило відчуття, що життя проходить даремно. Юнак став молитися Богу словами псалмоспівця: «Вкажи мені, Господи, путь, якою йти, бо до Тебе я підніс душу мою» (Пс. 142:8). І одного разу під час молитви його осяяло якесь дивне світло, яке неможливо передати словами. Серце його наповнилося невимовною радістю, а з очей потекли сльози. Почувши Божественний поклик, Олександр зрозумів – Бог закликає до чернечого служіння.

Покинувши батьківський дім, двадцятиоднорічний юнак направив свої стопи в знаменитий Нямецький монастир. Зайшовши в монастирський храм, він став на коліна перед іконою Божої Матері і почав зі слізьми молитися до Богородиці.

Йшла служба, навколо було багато народу. Раптом ніби все зникло, храм став порожній, а з ікони прямо в серце Олександра стало виливатися неземне світло. Знову небесна радість проникла в кожну клітинку його душі. Через деякий час, прийшовши в себе, Олександр побачив, що в храмі все було, як зазвичай. Йшла служба, стояли люди.

Незважаючи на таке знамення, Олександрові відмовили в прийомі до Нямецької обителі. В сумних почуттях він попрямував до Валахії, де розташовувався невеликий монастир. Молодого чоловіка туди прийняли, але ставилися до нього дуже строго, а нерідко навіть жорстоко. У нього не було навіть келії, де можна було б переночувати. Зі складу Олександрові не видавали одягу. Спав він де прийдеться: на кухонній підлозі або в стайні на сіні.

Одного разу він заснув прямо в полі, та так міцно, що не відчув, як його занесло снігом. Побачивши Олександра, люди ледве-ледве привели його до тями. Але, тим не менш, у всіх цих труднощах і нестатках йому вдалося здобути розумну Іісусову молитву, якої його навчив духівник отець Гедеон, що трудився більше тридцяти років у затворі недалеко від монастиря.

Суворе аскетичне життя Олександра різко контрастувало з млявим і недбайливим життям ченців обителі. У зв’язку з цим ворог заздрості став піднімати на нього гоніння від своєї ж монастирської братії. Тоді в Молдові жив відомий духівник архімандрит Димитрій. Олександр звернувся до нього за порадою і отримав благословення направити свої стопи на Афонську гору. Отець Димитрій постриг його в чернецтво з ім’ям Аліпій.

На Святій Горі чернець Аліпій трудився спершу в грецькому монастирі Есфігмен на поварні. Тут з ним сталася спокуса, зрозуміти всю тяжкість якої можуть тільки ті, хто сам пережив. Від ченця Аліпія пішла розумна молитва, а з нею і вся та благодать, яку вона давала. Замість цього в душу увійшла темрява і скорбота. Майбутній старець вже наближався до відчаю, але заступництво Богородиці врятувало його від повного потьмарення розуму. В цей час чернець Аліпій приймає велику схиму з ім’ям Антипа.

У схимі він став подвизатися в пустельному місці Афону, знайшовши напіврозвалену відлюдницьку хатину. Вона була зовсім порожня, тільки в передньому кутку на полиці старець знайшов невелику іконку Божої Матері, на якій від багаторічної кіптяви неможливо було розрізнити навіть лику. Ця знахідка наповнила серце схимонаха великою радістю. Він віддав ікону одному знайомому диякону-іконописцю з проханням відреставрувати її, але так, щоб не пошкодити лику і не поправляти фарби. З цією умовою диякон ніяк не хотів погоджуватися і взяв ікону тільки після довгих умовлянь. Яке ж було здивування диякона після того, як він, спробувавши лише злегка промити образ, побачив, що він став оновлюватися сам по собі. Було відчуття, що ікону тільки що написали.

Образ дійсно виявився чудотворним. І докази того не змусили себе чекати.

Для того, щоб якось поправити свою келію, отець Антипа запросив тесляра, який дуже сильно захворів після декількох днів праці. Хвороба проявила себе з такою силою, що тесляра почали бити судоми. Але як тільки отець Антипа став молитися перед іконою Богородиці за нещасного, той поступово почав приходити в себе і незабаром остаточно одужав. Старець також став помічати, що після молитви перед образом у нього в роті з’являється якась особлива гіркота, а через два роки вона обернулася на незвичайну солодкість.

З молитвою й упованням на Матір Божу отець Антипа став обживати свою келію. На хліб насущний заробляв тим, що вирізав ложки з дерева та обмінював їх на продукти. Тим часом у деяких його співвітчизників на Святій Горі виникла ідея влаштувати молдавський скит на Афоні, і вони просили схимонаха Антипу бути їм у цій справі помічником. У зв’язку з цим його висвятили на ієросхимонаха.

По мірі облаштування скиту росли і потреби у пожертвуваннях. Священноначаллям нової обителі було прийнято рішення відправити отця Антипу назад до Росії для збору пожертвувань.

Живучи в одному із купецьких будинків міста Москви за афонським монастирським уставом, старець не став ходити з проханнями про пожертву. Він просто молився і жив по-чернечому, а Бог промислительно керував його послухом. Боголюбці дізнавалися один від одного про цього схимника, про мету його візиту, і стали робити різного роду приношення.

Незабаром купецький будинок, де жив старець, наповнився дорогими судинами, ризами та іншими пожертвуваннями благодійників. Була зібрана досить велика сума грошей. Коли всі ці речі були відправлені на Афон, сталося так, що пароплав, який віз все це майно, разом з вантажем та пасажирами зазнав аварії в Чорному морі. Вночі, коли сталася ця катастрофа, отець Антипа стояв на молитві. Раптом дзеркало в його кімнаті без всякої на те причини лопнуло. Він зрозумів, що щось сталося, і став чекати сумних новин. Незабаром прийшла звістка про загибель корабля. Всі жертводавці впали духом, отримавши звістку про цю трагедію. Не впав духом тільки старець Антипа.

Він зумів у Петербурзі зібрати значну суму грошей на монастир, і навіть удостоївся в цій справі допомоги Божої Матері. Коли він не міг обміняти паперові гроші на золоті монети, які потрібно було відправити на Афон, Богородиця Своїм голосом від ікони вказала старцю, до кого потрібно звернутися, щоб вирішити це питання. Старець послухався – і справу було залагоджено.

Тоді ж, познайомившись ближче з отцем Антипою і побачивши його суворе подвижницьке життя, до нього перейнявся глибокою любов’ю і повагою святитель Філарет Московський.

Побувавши у Валаамському монастирі, старець усім серцем прив’язався до цієї суворої північної обителі, що стояла далеко від міського шуму і суєти. Ченці жили тут в строгій самоті, мовчанні і молитві. Намісник визначив преподобному Антипі невелику келію в скиті Всіх святих. Тут молитва стала єдиним заняттям старця. Крім статутних служб, отець Антипа читав кожен день два акафісти Богородиці, клав щодня по триста земних поклонів з молитвою за всіх спочилих. Весь вільний час старець займався розумною Іісусовою молитвою. Його пом’янник налічував тисячі імен, і для того, щоб піднести молитви за всіх, хто там був записаний, отцю Антипі потрібно було витратити кілька годин. У перший тиждень Великого посту старець зовсім не вживав їжі, і дотримувався цього правила в понеділок, середу і п’ятницю протягом року. На чотири непісних дні йому вистачало тієї їжі, яку йому раз на тиждень приносили на обід в суботу. У старця було багато духовних чад, які зверталися до нього за порадою і керівництвом. Було чимало і таких, хто готовий був жертвувати значні суми на чернечі обителі. Але отець Антипа ставився до цього несхвально.

«Багато я бачив монастирів і в Росії, і за кордоном, – говорив він, – скрізь клопіт, будують… Але і клопіт, і будівлі – справи суєти, справи мирські. Ченця життя – в Церкві, справа його – чернече правило».

Сам старець жив у крайній убогості. Келія його була зовсім порожня, у ній не було ні ліжка, ні стільця. Стояв лише невеликий столик замість аналоя і дерев’яний жезл з поперечиною, на який він в боротьбі зі сном в знемозі спирався під час всенічного бдіння. На підлозі лежала повсть, на якій старець сидів стомлений і віддавався короткому нічному відпочинку. Завжди поруч з преподобним була та сама чудотворна ікона Божої Матері, яку він виявив у своїй келії на Афоні.

Поступово здоров’я отця Антипи стало слабшати. Незадовго до кончини келійник старця почув у його кімнаті якийсь шум. Відкривши двері, він побачив, як Афонський образ Богородиці сам собою рушив з місця. Інші ікони, що були біля нього, впали, а образ Богоматері, простуючи повітрям, зупинився біля грудей отця Антипи. Старець з благоговінням прийняв образ і поставив його на місце. Через три дні після цієї події, причастившись Святих Христових Тайн, отець Антипа віддав душу Богові 10/23 січня 1882 року. За власним заповітом, старець був похований поза стінами скиту, щоб паломники і його духовні чада, в тому числі і жінки, могли відвідувати його могилу.

У 1960 році могила старця Антипи була вирита місцевими активістами в надії на те, що там вони зможуть знайти якісь коштовності. Мощі старця були знайдені в травні 1991 року і перенесені в храм. Численні паломники і ченці, які брали участь у цій події, свідчили, що від мощей йшли сильні пахощі.

У 2000 році ім’я преподобного Антипи Афонського було включено в православний місяцеслов. Його пам’ять звершується 23 січня за новим стилем. Преподобного Антипу особливо шанують в Молдавії, Румунії, а також серед ченців-святогорців цих національностей.

Тропарі, кондаки, молитви та величання