Преподобний Антоній Димський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 17-й день / червня на 24-й день / липня на 1-й день (Собор Новгородських і Собор Санкт-Петербурзьких святих)

Преподобний Антоній Димський народився 1157 року в Новгороді. Богобоязливі батьки з дитинства навчили його правил християнського благочестя. Святий Антоній уникав дитячих ігор, марнослів’я та сміху. Він щодня відвідував храм Божий і неліносно молився, стоячи далеко від людей. Одного разу під час служби йому особливо запали в душу слова Святого Євангелія: “якщо хто хоче йти за Мною, зречись себе, і візьми хрест свій, і йди за Мною” (Мф. 16:24). Розмірковуючи про слова Спасителя, святий Антоній вирішив залишити рідну домівку і стати ченцем. Він прийшов до Хутинського Спасо-Преображенського монастиря, ігумен якого, преподобний Варлаам Хутинський († 1192; пам’ять 6/19 листопада), постриг його в чернецтво.

Відтоді преподобний Антоній став жити в послуху своєму старцю – преподобному Варлааму. З ретельністю і смиренням виконував він усі послухи, ніколи не пропускав келійних правил і церковних служб. Святий Антоній перший приходив до храму й останній ішов із нього.

За переказами, преподобний Антоній у справах монастиря їздив до Константинополя. Під час поїздки він відвідав святі місця. Через п’ять років преподобний повернувся до своєї обителі. Його приїзд збігся з днем кончини преподобного Варлаама (6 листопада). На смертному одрі святий ігумен благословив преподобного Антонія бути замість себе наставником братії і будівничим монастиря.

Керуючи Хутинською обителлю, преподобний Антоній у всьому дотримувався уставу, залишеного преподобним Варлаамом. Він добудував і благоліпно прикрасив храм на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. Прикладом свого подвижницького життя і лагідною настановою преподобний Антоній наставляв братію в чернечому житті.

Загальна любов і шанування обтяжували святого подвижника. Зі сльозами він благав Бога і Пречисту Богородицю вказати йому місце усамітнених подвигів. Незабаром преподобний Антоній залишив Хутинську обитель і пішов до пустельного місця в Димських лісах, за 15 верст від м. Тихвіна. Неподалік від невеликого озера Димського, серед глухих лісів преподобний влаштував собі спочатку малу кущу, а потім побудував невелику келію і викопав печеру для життя взимку. Він з терпінням переносив спеку і холод, мужньо боровся з демонськими спокусами. Преподобний Антоній всіляко уникав спокою: вдень він трудився до знемоги плоті, вночі стояв на молитві.

Коли місце подвигів святого пустельника стало відомим, до нього прийшли ченці, котрі шукали усамітненого життя під духовним керівництвом досвідченого наставника. Поступово Димська пустинь заселилася боголюбивими ченцями. Так виник монастир, ігуменом якого став преподобний Антоній. Ченці побудували храм в ім’я преподобного Антонія Великого з боковими вівтарями на честь Покрови Пресвятої Богородиці та в ім’я святителя Миколая Чудотворця. Тоді ж були побудовані келії, а за деякий час – зимовий (теплий) храм із трапезною в ім’я святого Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна.

Преподобний Антоній мудро керував братією Димського монастиря до блаженної кончини. Передбачаючи день своєї смерті, він зібрав ченців і благословив їх, потім причастився Святих Христових Таїн і мирно помер. За переказами, це сталося 24 червня 1224 року. Тіло преподобного Антонія було поховано в влаштованому ним храмі, з лівого боку. 1330 року святі мощі преподобного Антонія були знайдені нетлінними.

1409 року під час чергової навали татар на Новгородські землі ігумен Димської обителі з братією, боячись наруги над святинею, приховав святі мощі преподобного Антонія під спудом.

Преподобний Антоній незмінно залишався хранителем Димської обителі. Після розорення шведами 1611 року монастир постав із попелу не без молитовної допомоги преподобного Антонія. 1687 року (за іншими джерелами, 1585 року) в монастирі двічі виникала пожежа, і обидва рази преподобний Антоній з’являвся в сонному видінні ігуменові й попереджав його про пожежу, тож братії вдавалося вчасно погасити полум’я.

Пам’ять преподобного Антонія святкували в обителі двічі: 17 січня – у день тезоіменитства (пам’ять преподобного Антонія Великого) і 24 червня – у день кончини, коли звершувався хресний хід із монастиря на озеро Димське.

У 1744 році над місцем приховання святих мощей петербурзьким купцем Калітіним, зціленим преподобним Антонієм від тривалої важкої хвороби, було влаштовано дерев’яну позолочену гробницю. У монастирі зберігалася важка залізна шапка, яку носив преподобний Антоній. Широкі поля капелюха прибиті до тулії товстими цвяхами, які тиснули подвижникові голову. Так через терпіння і тілесні страждання преподобний Антоній очищав душу для життя вічного. Багато хворих отримували зцілення від покладання на голову цієї шапки і від поклоніння гробниці над святими мощами преподобного Антонія Димського.

На іконах преподобний Антоній зображується таким, що тримає в руці хартію зі словами: “Се, удалихся бѣгая и водворихся в пустыни” (Пс. 54:8).

Тропарі, кондаки, молитви та величання