Преподобні Андроник, Савва і Александр Московскі p18jveuon0u7t12trdvo8ve1bm93
Житія святих,  Червень

Преподобні Андроник, Савва і Александр Московскі

Місяця червня на 13-й день

Перші відомості про преподобного Андроніка містяться в житії Преподобного Сергія Радонезького, складеному близько 1418 року преподобним Епіфанієм Премудрим. Ієромонах Пахомій Логофет доповнив (близько 1440 року) оповідь преподобного Епіфанія деякими подробицями, які він, імовірно, знав із переказів Троїцького та Андрониківського монастирів. Преподобний Андронік “був з міста і батьківщини святого Сергія”, тобто Ростовської землі. Юнаком прийшов він до Преподобного Сергія Радонезького і став благати, щоб той зодягнув його у святий чернечий образ. Преподобний Сергій не відкинув благання юнака: здійснив чернечий постриг і нарік ім’я Андронік. Бачачи, що молодий чернець дуже любить безмовність і мовчання, преподобний Сергій благословив йому жити в келії одному. У стриманості ж і працях Андронік намагався ревнувати свого старця.

Преподобний Андронік, “тихий, лагідний, смиренний”, за відгуком літописця, ріс і зміцнювався в духовному житті під наглядом великого авви Сергія. І святий наставник дуже любив свого учня за “квітучі в ньому чесноти” і безвідповідальний послух і особливо молив за нього Бога, щоб покрив його безневинну душу від ворожих підступів і допоміг йому довершити свою справу до кінця. Так минуло десять років. Одного разу преподобному Андроніку спало на думку вийти з Троїцької обителі, щоб заснувати свій монастир (як і сталося згодом, коли ще був живий святитель Алексій). Преподобний Андронік не приховав помислу від свого старця, бо, покладаючи надію на Бога, він, пояснює ієромонах Пахомій Логофет, молився в собі: “Якщо буде завгодно Богові, то може і на діло породити”.

І ось, коли святитель Олексій прийшов у Лавру до преподобного Сергія для духовної бесіди, Преподобний запитав його: “Є дехто з братії, які, коли приходять до святого чернечого образу, тоді відрікаються від усього, а потім, проживши десять років, а інші ж і більше, хочуть прийняти священний сан. Ти ж як повелиш, владико святий, благословити чи ні?” Святитель Алексій відповів: “Ти маєш від Бога дар міркування. Якщо бачиш когось, що він зможе пасти стадо Христове, – не забороняй йому, а якщо бачиш когось, що він хоче прийняти священний сан не заради Бога, а заради людської слави, – таким забороняй”. Довго ще тривала бесіда. Святитель Алексій звернувся до преподобного Сергія: “Улюблений отче, хочу просити одного благодіяння у твоєї духовної любові до мене”. – “Ніщо не заборонено в моїй обителі для твоєї святині”. “Хочу, – сказав Олексій, – щоб ти дав мені одного з твоїх учнів, я маю намір за допомогою Божою побудувати монастир на виконання обітниці моєї. Коли плив я з Царгорода, піднялася велика буря на морі, так що корабель розбивався від хвиль і ми всі зневірилися в житті. Тоді дав я обітницю спорудити храм на честь того свята, в яке щасливо досягнемо пристані. Море вляглося, і ми увійшли в пристань 16 серпня. Тому поклав я влаштувати обитель на честь Нерукотворної ікони Спасителя; настав час виконати обіцянку”. (Протягом п’яти років після прибуття з Царгорода митрополит не мав змоги виконувати свою обітницю, тому що за його відсутності накопичилося багато справ з управління Церквою). “Добра справа, – сказав преподобний Сергій, – нехай дасть тобі Господь виконати її! А все, чого зажадаєш від сина твого, готове перед тобою”, бо знав великий старець від самого початку, для чого свт. Олексій відвідав його. І коли митрополит попросив у нього в настоятелі обителі улюбленого учня Андроника, прп. Сергій віддав його. Наділивши обитель Пресвятої Трійці милостинею, святитель тоді ж узяв із собою до Москви преподобного Андроника.

Місце було обрано за чотири версти від Кремля, на річці Яузі. Сам преподобний Сергій приходив благословити це місце. І вже 1361 року було споруджено чудову церкву, освячену митрополитом на честь Пречистого Нерукотворного Образа Спасителя, а ікону Образа Христового, обкладену золотом, яку святитель сам привіз із Константинополя, поставив у церкві. У монастирі, де преподобний Андронік став першим ігуменом, було прийнято гуртожитковий статут. Преподобний Андронік зі смиренням і ретельністю ніс настоятельські труди, перебуваючи у всякій стриманості й молитві; він був воістину лагідний і смиренний серцем, як розсудливий учень лагідного вчителя – преподобного Сергія. До преподобного Андроніка часто приходили люди за духовною порадою і благословенням. Братія монастиря множилися в числі і досягали успіху в чеснотах. Через деякий час після заснування обителі преподобний Сергій прийшов подивитися будову свого учня, похвалив її і благословив, освятивши молитвою: “Господи, поглянь з неба, і бач, і відвідай місце це, яке Ти зволив створити на славу святого Твого імені”. Після цього, повчивши про користь душевну, преподобний Сергій відійшов у свою обитель. Монастирський переказ зберіг пам’ять і про інше відвідування преподобного Сергія, коли він після тривалої бесіди з преподобним Андроніком пішов у Нижній Новгород (1365 р.). На місці бесіди згодом була поставлена каплиця.

Одне з пізніх переказів оповідає, що благовірний князь Димитрій Донський († 1389 р.) заїжджав до Спасо-Андронікова монастиря до Куликовської битви (1380 р.), а після перемоги тут зустріли російське військо. Ці події та перекази свідчать, що Андроніков монастир на честь Нерукотворного Образу Спасителя користувався особливим заступництвом як великокняжого дому і Московської митрополичої кафедри, так і Троїце-Сергієва монастиря. Слава про обитель і духовні подвиги преподобного Андроника поширювалася Руссю, тож багато хто, хто прагнучи чернечого житія, став до нього збиратися. Чим більше множилося братство, тим більші подвиги брав на себе преподобний Андронік. Він намагався досягати успіху в посиленій стриманості, нічних пильнуваннях, пості й молитві. І хто може розповісти, як він, добрий чоловік, виправляв інших? Кожного він, як батько, повчав, забороняв, благав і відновлював на боротьбу з невидимими ворогами і всіх приводив до згоди лагідністю. Так богоугодно прожив він багато років, носячи на собі тягар усіх. Коли ж преподобний Андронік зрозумів свій відхід до Бога, він вручив паству своєму учневі преподобному Саві, який сяяв багатьма чеснотами. А сам, повчивши братію про духовну користь, відійшов до Господа († 13 червня 1395 року). Мощі його спочивають під спудом у соборній церкві Спасо-Андроникового монастиря.

Преподобний Сава також утримував віддану йому паству в благочесті, чистоті та святості. Заради його великих чернечих чеснот його шанували великі князі, ченці та народ. Тому й примножилося духовне стадо його учнів, з яких багато хто був поставлений ігуменами в інші монастирі, а дехто став єпископами. Поживши богоугодно і благочестиво багато років, преподобний Сава відійшов до Господа.

Через деякий час ігуменом обителі став преподобний Олександр, учень преподобного Сави, чоловік вельми доброчесний, який досяг успіху в чернечих подвигах. З ним подвизався в обителі й інший його старець – преподобний Андрій, іконописець неабиякий, який мав чесні сивини і всіх перевершував мудрістю. За допомогою Божою преподобні Олександр і Андрій спорудили у своїй обителі чудову кам’яну церкву, яку прикрасили дивовижним розписом на пам’ять своїх отців.

Преподобний Іосиф Волоцький († 1515; пам’ять 15/28 вересня) у “Відповіді любозазорним і короткому оповіданні про святих отців, які були в монастирях, що на Руській землі” писав зі слів старця Спиридона, що святитель Алексій, митрополит Московський, заснувавши Андроніковський та Чудовський монастирі, взяв ігумена для Андроніковської обителі в преподобного Сергія Радонезького – преподобного Андроника. З ним були його учні Сава й Олександр і чудові та прославлені іконописці Данило й учень його Андрій, і багато інших таких самих. Преподобні Даниїл і Андрій були такими доброчесними й ревними в пістництві та чернечому житті, що сподобилися Божественної благодаті. Вони були так сповнені Божественної любові, що ніколи не вправлялися в земному, але завжди розум і думку підносили до нематеріального і Божественного світла, чуттєве ж око завжди підносили до написаних матеріальними фарбами образів Владики Христа і Пречистої Його Матері та всіх святих. У саме свято Світлого Воскресіння вони, сидячи на седалищах і маючи перед собою всечесні і Божественні ікони, дивилися на них неухильно, сповнюючись Божественною радістю і світлістю. І не тільки цього дня так творили, але в інші дні, коли не займалися іконописанням. Заради цього Владика Христос прославив їх і в кінцевий час смертний. Перш за все преставився преподобний Андрій, а потім розхворівся і спостник його преподобний Даниїл. І перебуваючи при останньому подиху, побачив він покійного Андрія у великій славі, який з радістю кличе його у вічне і нескінченне блаженство.

З цього свідчення очевидно, що преподобні Андронік († бл. 1395-1404 рр.) і його учні ігумени Сава († бл. 1410 р.) та Олександр († після 1427 р.), що послідовно настояли в обителі, і іконописці Данило Чорний і Андрій Рубльов († до 17 листопада 1426 р.) однаково шанувалися як святі Спасо-Андронікова монастиря. Преподобним Данилу Чорному та Андрію Рубльову належать розписи найважливіших храмів Руської Православної Церкви: Московського Благовіщенського собору в Кремлі (1405 р.), Успенського собору на Городку в Звенигороді (початок XV ст.), Успенського собору у Володимирі (1408 р.), Троїцького собору в Троїце-Сергієвій Лаврі (1422-1426 рр.) і Спаського собору Андронікова монастиря.

Останні ж праці їхні присвячені були, на прохання прп. Никона, пам’яті прп. Сергія. “Преподобний, – каже літопис, – поспішно збирає живописців, чоловіків відмінних, досконалих у чеснотах, Данила, спостерігача його Андрія та їхніх помічників; поспішно звершує він справу, бо провидів духом швидкий спочинок тих живописців, як це й було по закінченні справи. За допомоги Божої вони старанно взялися за справу, вельми прикрасили різними дивовижними зображеннями, дивуючи понині всіх цією кінцевою працею своєю. Преподобні, залишивши пам’ять про себе, через небагато часу в добрій старості прийняли благий кінець”.

Донедавна вважалося, що Спаський собор був побудований за ігумена преподобного Олександра, між 1410-1427 роками. Деякі дослідники відносять час побудови собору до 90-х років XIV століття (Спасо-Андроников монастырь. М., 1872. С. 12). Джерела розходяться в тому, який із соборів, Троїцький чи Спаський, був “кінцевим рукоділлям” преподобних Данила й Андрія. Однак давнє свідчення про кончину і поховання преподобних іконописців у рідному для них Андрониковому монастирі було підтверджено недавньою знахідкою.

В одному з рукописних збірок початку XIX століття якийсь Іона, який іменує себе “керженським пострижеником”, навівши відомі йому відомості про преподобних Данила та Андрія, писав: “Святість обох їхніх свідчить і давні-давні письмові місяцеслови. Святі ж їхні мощі поховані і спочивають у тому Андрониковому монастирі під старою дзвіницею…”

Преподобний Андрій Рубльов – духовний онук преподобного Сергія, на цьому неодноразово наголошували. Але подібно до того, як Троїцький собор втілив у собі духовний досвід преподобного Сергія, духовний досвід преподобного Андроніка та його учнів втілено в соборі на честь Нерукотворного Образу Спасителя Андроникова монастиря. Цей монастир став виразником основних ідей православного іконописання.

Про ікони преподобних Данила та Андрія ще в XVI-XVII століттях свідчили, що вони “всі чудотворні”. Ікона Пресвятої Трійці письма преподобного Андрія Рубльова Соборним визначенням 1551 року прирівнювалася до канонічного зразка (Стоглав. М., 1890. С. 1681). У “Степеневій книзі”, яку складали під безпосереднім керівництвом митрополита Московського Макарія в 1560-1563 роках, преподобних Андрія і Данила іменують “богонатхненними майстрами”.

Пам’ять преподобного Андроника і його святих учнів звершується в день кончини преподобного Андроника – 13/26 червня і в Соборі Радонезьких святих – 6/19 липня, встановленому з благословення святішого патріарха Московського і всієї Русі Пимена 10 липня (нового стилю) 1981 року. Пам’ять преподобного Андрія Рубльова відзначається також у день його тезоіменитства – 4/17 липня, за день до свята обрітення чесних мощей преподобного Сергія.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобным Андронику, Савве, Александру Московским, Даниилу Черному и Андрею Рублеву, глас 2

Плоды́ доброде́телей на земли́ прине́сше,/ преподо́бнии отцы́,/ в Небе́сных черто́зех ны́не благоуха́ете, я́ко ра́йстии цве́ти,/ и лице́м к лицу́ зри́те Пресвяту́ю Тро́ицу,// Ю́же дерзнове́нно моли́те// спасти́ся душа́м на́шим.

Ин тропарь преподобным Андронику и Савве Московским, глас 8

От ю́ности своея́, преподо́бнии отцы́ Андрони́че и Са́вво,/ в пусты́ни всели́стеся Се́ргия вели́каго,/ того́ житию́ после́дующе,/ плоды́ смире́ния и послуша́ния возрасти́ли есте́,/ сего́ ра́ди сподо́бившеся бы́ти строи́тели и первонача́льники/ обе́тныя оби́тели святи́теля Алекси́я,/ с ни́мже испроси́те у Христа́ Бо́га ве́рным лю́дем здра́вие и спасе́ние// и душа́м на́шим ве́лию ми́лость.

Ин тропарь преподобному Андронику Московскому, глас 1

Безмо́лвие от ю́ности возлюби́в,/ на го́ру Ма́ковец прише́л еси́, Андрони́че блаже́нне,/ оби́тель о́бщаго жития́ устро́ил еси́ в земне́м гра́де Москве́,/ во оби́тели Небе́снаго гра́да ны́не ликовству́еши,/ моли́ся Христу́ Бо́гу// спасти́ся душа́м на́шим.

Кондак преподобным Андронику, Савве, Александру Московским, Даниилу Черному и Андрею Рублеву, глас 3

Вас мо́лим, преподо́бнии отцы́ на́ши,/ те́лом почива́ющия на земли́,/ ду́хом же Бо́жию Престо́лу предстоя́щия:/ моли́теся о гра́де Москве́// и о всех, почита́ющих честну́ю па́мять ва́шу.

Молитва преподобным отцам

О, преподо́бнии и Богоно́снии отцы́, па́стырие и учи́телие и неле́ностнии наста́вницы на́ши! О земны́х небре́гше, в зе́млю кро́тких всели́лися есте́, из нея́же израсти́ли есте́ плоды́ доброде́телей; тле́нныя тала́нты не сокро́виществовавше, нетле́нныя тала́нты преумно́жили есте́ во сто крат и мно́жае; челове́ческия сла́вы теку́щия не иска́вше, возда́ли есте́ сла́ву Бо́гу и Спа́су всех и сего́ ра́ди прославля́етеся ны́не на Небесе́х в Це́ркви перворо́дных. Моли́те Человеколю́бца Спа́са Христа́, да просвети́т ны, помраче́нныя, покая́нием, да освяти́т ны, гре́шныя, си́лою, наи́тием и де́йствием благода́ти Свята́го Ду́ха, чрез досто­пок­ла­ня́емыя ико́ны подае́мою, да поми́лует ны, немощны́я, моли́твами ва́шими и предста́тельством Пренепоро́чныя Его́ Ма́тере и сподо́бит узре́ти сла́ву Пречи́стого ли́ка Своего́ во Ца́рствии Небе́снем. Ами́нь.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку