Преподобний Андрій Ослябі, воїн, схимонах

Місяця вересня на 7-й день

Андрій Радонезький, у миру Ослябі, був любутським боярином, досвідченим ратником. Він прийняв чернечий постриг з ім’ям Андрій.

18 серпня 1380 року благовірний князь Московський Димитрій випросив у преподобного Сергія Радонезького благословення на Куликовську битву і просив також дати йому на підкріплення двох воїнів – братів Олександра-Пересвіта та Андрія-Ослябі. Покликання ченців-бійців мало насамперед духовне значення. Преподобний Сергій дав їм “замість тлінної зброї нетлінну – хрест Христовий, нашитий на схимах, і велів замість позолочених шоломів покласти на себе”. Передавши воїнів-схимників у розпорядження князя, преподобний Сергій сказав їм: “Мир вам, брати мої, міцно боріться з поганими татарами, як добрі воїни, за віру Христову і за все православне християнство”.

Воїн-схимник Андрій узяв участь в історичній битві в день Різдва Пресвятої Богородиці. Можливо, що він поліг у бою.

Однак за іншою версією, він залишився живим і служив Всеросійським митрополитам. У документах 1390-1393 років трапляються згадки “ченця Андрія Ослябі” серед бояр митрополита всієї Русі святителя Кипріяна, “ченця Родіона Ослябі” названо серед послів від великого князя до Царгорода 1398 року, а його сина Акінфа – серед бояр у святителя Київського Фотія 1425 року. Ці згадки можуть стосуватися його, а можуть вказувати на його родичів, які традиційно несли службу у митрополитів.

Тіло преподобного Андрія-Ослябі було поховано поблизу церкви на честь Різдва Богородиці “на старому Симонові”, поруч із тілом преподобного Олександра-Пересвіта.

Час місцевої канонізації преподобних Олександра та Андрія невідомий. У XVII столітті їхні імена були внесені в святці. У місяцеслові Симона (Азар’їна) середини 1650-х років зазначено: “Преподобні старці Олександр і Родіон, наріцаеміі Пересвіт і Ослябя, іж на Мамаєвому побоїщі вбиті биша”. Наприкінці того ж століття їхні імена як преподобномучеників Московських були включені до “Описання про російських святих”. У 1896 році їхні імена були поміщені також у “Троїцькому патерику” (в числі “учнів і сподвижників прп. Сергія, в місяцесловах не означених”).

Згодом над останками преподобних Олександра і Андрія було влаштовано надгробки, які опинилися в “наметі кам’яній під дзвіницею”. Після розбирання дзвіниці надгробки було знищено, 1794 року знову споруджено і в XIX столітті облаштовано боковим вівтарем.

У 1928 році Богородице-Різдвяний храм був закритий і опинився на території заводу “Динамо”. Надгробки були знову знищені і знову відновлені тільки після відродження храму в 1989 році з ініціативи відомого художника П.Д. Коріна. Зараз у храмі влаштовано покрівлю над двома надгробками, але самі останки під час відновлювальних робіт не знайшли, оскільки це місце було на багато метрів забетоновано.

1981 року імена святих ченців-воїнів було включено до складу Собору Радонезьких святих. Їхню пам’ять було визначено відзначати напередодні свята Різдва Богородиці (дня Куликовської битви) – 7 вересня.

Тропарі, кондаки, молитви та величання